Постанова 4805 № 296/8929/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/8929/20 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П. Категорія 43 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2022 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Кузьменко А.О. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційні скарги Свято-Покровської громади міста Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 08 листопада 2021 року, постановлену під головуванням судді Маслак В.П., у цивільній справі №296/8929/20 за позовом Єпархіального управління Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном, Свято-Покровської громади міста Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном до Житомирської обласної державної адміністрації, Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації, Управління культури Житомирської обласної державної адміністрації про визнання неправомірною відмову, зобов`язання зареєструвати статут, - в с т а н о в и в: Єпархіальне управління Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном, Свято-Покровська громада міста Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном звернулися до суду першої інстанції із вказаним позовом та просили суд першої інстанції визнати неправомірною відмову зареєструвати статут релігійної громади, зобов`язати зареєструвати статут. Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 08 листопада 2021 року клопотання представника відповідача Житомирської обласної державної адміністрації - задоволено. Провадження у цивільній справі № 296/8929/20 за позовною заявою Єпархіального управління Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном, Свято-Покровської громади міста Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном до Житомирської обласної державної адміністрації, Департаменту культури, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації, Управління культури Житомирської обласної державної адміністрації про визнання неправомірною відмови, зобов`язання зареєструвати статут закрито. У поданій апеляційній скарзі Свято-Покровська громада міста Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном просить вказану ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. На думку апелянта, ухвала суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду, на думку апелянта, є помилковими, оскільки не виконано приписів Верховного суду постановлених у постанові ВС від 27.02.2020 року та ухвалі від 12.05.2020 року у справі №806/2475/17. Зазначає, що після 2005 року діючи на користь відповідача і УПЦ МП, суди штучно обмежують доступ до правосуддя релігійній громаді РПЦЗ, що має ознаки нелюдського поводження. Вважає, що спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації. Крім того, Велика палата Верховного Суду зазначає, що правовідносини, які стосуються питань створення та діяльності релігійної громади, тісно пов`зані з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положенння)релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначити відповідно до ч.21 ст.14, ч.2 ст. 5 Закону 987-ХІІ. Отже, спір, що виник у справі щодо відмови реєстрації статуту громади РПЦЗ м.Малин належить розглядати лише у порядку цивільного судочинства згідно вимог спеціального Закону 987-ХІІ. У поданих апеляційних скаргах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також просять вказану ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. На думку апелянтів, ухвала суду першої інстанції незаконна та необґрунтована, постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду, на думку апелянта, є помилковими, оскільки не виконано приписів Верховного суду постановлених у постанові ВС від 27.02.2020 року та ухвалі від 12.05.2020 року у справі №806/2475/17. Вважають, що апеляційний суд повинен поновити порушені права, адже ст.9 Конвенції про захист прав і свобод людини включає свободу змінювати свою релігію і це право підтверджено рішеннями Верховного суду України та ЄСПЛ. Крім того, апелянти звертають увагу на те, що їм відмовлено у можливості брати участь у судовій справі щодо відновлення порушеного права. Вказана обставина завдала їм як членам громаді РПЦЗ значних психологічних страждань, викликало страх і відчуття неповноцінності та дискримінації, тортур і катувань. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційних скаргах, суд виходить з наступного. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, враховуючи предмет спору по даній справі, зміст та дійсний характер спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін, правові висновки Великої палати Верховного суду від 06.04.2021р. по справі №910/10011/19, вважав, що вказана справа №296/8929/20 (806/2475/17) підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, згідно з п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу (ч.2 ст.255 ЦПК України). Згідно правових висновків Великої палати Верховного суду від 06.04.2021р. по справі №910/10011/19 правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом № 987-ХІІ, який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року (Закон). Відповідно до статті 15 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Згідно зі статтею 16 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. На момент прийняття цього Закону не існувало господарських чи арбітражних судів, не було прийнято ГПК. Натомість на час прийняття Закону № 987-ХІІ ЦПК містив главу 31-А, в порядку якої розглядались спори громадян і юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності в адміністративних правовідносинах. Так, відповідно до статті 248-1 ЦПК (в редакції 1963 року) громадянин має право звернутися в суд із скаргою, якщо вважає, що діями службової особи ущемлено його права. У суд може бути оскаржено дії, одноособово здійснені службовими особами від свого імені або від імені органу, який вони представляють. Отже, на час прийняття Закону існувало інше процесуальне законодавство, якому положення Закону № 987-ХІІ в редакції 1991 року кореспондували. У подальшому Верховною Радою України було прийнято ГПК, який згодом, зазнавши змін, був викладений у редакції від 16 серпня 2020 року. Відповідними нормами цього процесуального закону було визначено юрисдикцію спорів між юридичною особою та її учасником (засновником, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. У той же час відповідні зміни до Закону № 987-ХІІ внесені не були. Звертає на себе увагу, що ГПК є спеціальним нормативним актом, до предмета регулювання якого входить, у тому числі, визначення юрисдикції та підсудності судових спорів. Водночас визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ. А тому положення Закону № 987-ХІІ є застарілими та не відповідають чинному процесуальному законодавству. Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин. Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК, так і ГПК залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору. Відповідно до статті 13 Закону №987-ХІІ (в чинній редакції) Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Стосовно юрисдикції розгляду спору Велика Палата вказала, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У справі, що розглядається, Верховний суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду, постановою від 27.02.2020р. закрив провадження у справі за позовом Єпархіального управління Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном, Свято-Покровської громади м. Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном до Житомирської обласної державної адміністрації, Управління культури Житомирської обласної державної адміністрації про визнання неправомірною відмову, зобов`язання зареєструвати статут. Мотивуючи рішення про закриття провадження по справі №806/2475/17 Верховний суд застосував постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 вказавши, оскільки, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, Велика Палата Верховного Суду вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ, тобто вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України. Водночас у пункті 74 постанови Великої палати Верховного суду від 06.04.2021р. по справі №910/10011/19 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду уточнює правову позицію, викладену, зокрема, в постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19, зазначивши, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства. Тобто, після передачі Верховним Судом справи №806/2475/17 до Корольовського районного суду м.Житомира, Великою Палатою Верховного Суду уточнено правові позиції щодо юрисдикції вирішення спору між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації. Зокрема, зазначено, що визначення юрисдикції і підсудності спорів не є і не може бути предметом регулювання Закону № 987-ХІІ, на підставі якого справу №806/2475/17 передано до Корольовського районного суду м.Житомира. Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Приписами ч.1 ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, діючим ЦПК України чітко визначено перелік справ, які підлягають розгляду в порядку цивільно судочинства. Справа за позовом Єпархіального управління Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном, Свято-Покровської громади м. Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном не стосується вирішення спору у сфері цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових правовідносин. Враховуючи положення ст.ст.3, 263 ЦПК України, рішення має бути ухвалене відповідно до норм чинного процесуального закону та відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. За вказаних обставин, прийняття в порядку цивільного судочинства рішення по справі за позовом Єпархіального управління Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном, Свято-Покровської громади м. Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном буде суперечити меті та завданню цивільного судочинства, порушувати засади верховенства права. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо закриття провадження у справі з підстав п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість оскаржуваної ухвали. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги Свято-Покровської громади міста Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном без задоволення, а ухвали суду - без змін. Щодо доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд враховує, що згідно правових висновків Великої палати Верховного суду від 06.04.2021р. по справі №910/10011/19 правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі Закон № 987-ХІІ), який був прийнятий 23 квітня 1991 року та набув чинності 06 червня 1991 року (Закон). Відповідно до статті 15 Закону № 987-ХІІ в редакції від 23 квітня 1991 року рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством Української РСР. Відповідно до статті 13 Закону № 987-ХІІ (в чинній редакції) Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). Стосовно юрисдикції розгляду спору Велика Палата вказала, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У справі, що розглядається, предметом спору є рішення державного органу про відмову у реєстрації релігійної організації. При цьому, предметом оскарження є ухвала суду про закриття провадження у цій справі з підстав непідсудності її цивільному суду. Відповідно до статті 17 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. У статті 18 ЦПК Українизазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Згідно з частиною другою ст.352 ЦПК Україниучасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. У постанові від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК Українидозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі №351/592/18 висловлена правова позиція, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не беруть участі у даній справі, а тому оскарження ними ухвали Корольовського районного суду м.Житомира від 08 листопада 2021 року, необхідно розглядати як подання апеляційної скарги особами, які не брали участі у справі, але вважали, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про їх права та (або) інтереси. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи заявників, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалися питання про їх права, свободи, інтереси (або) обов`язки, а тому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають права на апеляційне оскарження ухвали Корольовського районного суду м.Житомира від 08 листопада 2021 року. Відповідно до п.3 частини першої ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Враховуючи, що під час розгляду апеляційного провадження встановлено, що ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки апелянтів не вирішувалося, а тому апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають закриттю у відповідності до п.3 частини першої ст.362 ЦПК України. Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.362, 367,368,372,374,375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Свято-Покровської громади міста Малин Одеської Єпархії Руської Православної Церкви Закордоном залишити без задоволення. Ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 08 листопада 2021 року - без змін. Закрити апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 08 листопада 2021 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бутиоскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 24.02.2022 року.