Постанова КАС ВС № 819/256/15-а

ПОСТАНОВА Іменем України 28 травня 2020 року м. Київ справа №819/256/15-а, адміністративне провадження №К/9901/14357/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Стародуба О.П., суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.07.2016р. (суддя - Чепенюк О.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016р. (судді - Богаченко С.І., Рибачук А.І., Старунський Д.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 до Тернопільської обласної державної адміністрації, треті особи - Релігійна організація «Парафія святого Архістратига Михаїла», Управління з питань внутрішньої політики, релігії та національностей Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, в с т а н о в и в : У лютому 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 звернулись до суду з позовом, в якому просили: визнати протиправним та скасувати розпорядження Тернопільської обласної державної адміністрації від 25.09.2014р. №399-од «Про статут релігійної громади УПЦ КП села Бутин Збаразького району у новій редакції». В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що оскаржуваним розпорядженням відповідача фактично зареєстровано нову релігійну громаду, та припинено діяльність іншої релігійної громади. Зареєструвавши статут в новій редакції за новою юридичною особою, відповідач позбавив Українську Православну Церкву її правоздатності та права власності на все майно, яке їй належало ще з 1991 року. Створення однієї релігійної громади на базі осередку іншої релігійної організації, та надання переваги однієї церкви над іншою є незаконним, внаслідок прийняття спірного рішення відбулось втручання органів державної влади в діяльність Української Православної Церкви, що є недопустимим, а вчинення таких дій призвело до обмеження права Парафії УПЦ на вільне віросповідування. Крім того, посилались на те, що засідання Загальних Зборів УПЦ КП відбулось з грубим порушенням порядку їх проведення, без дотримання процедури прийняття оскаржуваного рішення. При цьому питання про реорганізацію чи ліквідацію діючої УПЦ, як об`єднання віруючих чи як юридичної особи, не розглядалось на засіданні загальних зборів. Вважають, що фактично відбулось захоплення однією релігійною громадою іншої, а тому розпорядження відповідача підлягає скасуванню, а їх права, як парафіян, захисту в судовому порядку. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.06.2016р., яка не оскаржувалась в апеляційному порядку, позов ОСОБА_9 залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 155 КАС України. (том ІІ а.с. 1 - 4) Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.07.2016р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016р., в задоволенні позову відмовлено. З ухваленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодились позивачі, подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просили скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги позивачі посилаються на те, що судами не досліджено правомірність прийняття оскаржуваного розпорядження відповідача, дотримання процедури голосування на Загальних Зборах УПЦ КП, не перевірено підрахунок кількості голосів за прийняття рішення про перехід до УПЦ КП, а також судами не надано оцінку факту прямого втручання однієї релігійної громади у внутрішню діяльність іншої релігійної громади. Посилаються на те, що для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження самого протоколу Загальних Зборів, з`ясування питання кворуму для прийняття рішення, перевірку заяв та списків членів релігійної громади УПЦ, які не приймали рішення на зборах, а також встановлення наявності волевиявлення членів діючої громади УПЦ на перехід до іншої громади УПЦ Київського патріархату. Крім того, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» не врегульовано порядок внесення змін до статуту релігійної організації Загальними Зборами, а тому посилання на цей закон при вирішенні справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій є помилковим. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.08.1991р. рішенням виконкому Тернопільської обласної Ради народних депутатів №212 зареєстровано Статут релігійної громади «Парафія Святого Архістратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви». (том І а.с. 9 - 10) 28.02.2014р. на Загальних зборах релігійної громади «Парафія Святого Архістратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату», на яких були присутні 330 чоловік, прийнято рішення про перехід із юрисдикції Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви до Української Православної Церкви Київського Патріархату. Одночасно на Загальних зборах прийнято Статут релігійної громади «Парафія Святого Архістратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату» та визначено уповноважених осіб для подання відповідної заяви про реєстрацію нової редакції статуту до Тернопільської обласної державної адміністрації. (том І а.с. 11 - 12) Цього ж дня 28.02.2014р. мешканцями села Бутин Збаразького району подано до відповідача заяву про реєстрацію Статуту (змін до статуту) релігійної громади Святого Архістратига Михаїла села Бутин Збаразького району УПЦ КП, прийнятого Загальними зборами віруючих 28.02.2014р. (том І а. с. 54) Розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 25.09.2014р. №399-од «Про статут релігійної громади Української Православної Церкви Київського Патріархату села Бутин Збаразького району у новій редакції», за результатами розгляду поданих релігійною громадою документів, у зв`язку з переходом релігійної громади УПЦ області під юрисдикцію УПЦ КП, зареєстровано Статут релігійної громади «Парафія святого Архістратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату», зареєстрований рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради народних депутатів від 25.08.1991р. №212. (розпорядження - том І а.с. 5; статут - том І а.с. 47 - 53) Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачі звернулись до суду із даним позовом. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуване розпорядження було прийняте з дотриманням процедури та законодавства, яке регулює порядок прийняття та реєстрації статуту релігійної громади, за наявності усіх необхідних документів: заяви про реєстрацію статуту (змін до статуту), рішення парафіяльних зборів про перехід релігійної громади в канонічне підпорядкування УПЦ КП, нової редакції статуту релігійної громади "Парафія святого Архістратига Михаїла" села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії УПЦ КП". Крім того, суди виходили з того, що рішення про зміну канонічної підпорядкованості та прийняття статуту (внесення змін до статуту) прийнято належним органом парафіяльного управління - Загальними Зборами релігійної громади, оскільки термін «парафіяльні збори», який використовується у Статуті релігійної громади «Парафія святого Архістратига Михаїла» села Бутин Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви» та термін «Загальні Збори віруючих громадян», який міститься у частині першій статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», є тотожними. Суди дійшли висновку про те, що зміна канонічної належності територіальної громади з урахуванням думки більшості членів цієї громади, що мало місце за обставин даної справи, свідчить про дотримання визначених Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» принципів на спільне задоволення релігійних потреб і на вільну зміну підлеглості у канонічних питаннях. Внесення змін до статуту шляхом реєстрації його у новій редакції відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Судами не прийнято до уваги посилання позивачів на те, що реєстрацією статуту третьої особи порушені право власності на майно, яким релігійна громада володіла та користувалась з 1991 року, оскільки право володіння, користування та розпорядження будівлею лежить в площині цивільного права та не є предметом дослідження при розгляді даної адміністративної справи. Розглядаючи справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства. З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав. Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції станом на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України) Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Такі положення процесуального закону відповідають положенням статей 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15.12.2017р. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. У даній справі предметом спору є порушення відповідачем положень чинного законодавства України, яким регулюється внесення змін і доповнень до статутних документів юридичної особи - релігійної організації, а також порушення прав та інтересів учасників релігійної громади, в тому числі і майнових. Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України від 23.04.1991р. №987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації». (далі - Закон № 987-ХІІ) Відповідно до статті 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється. Згідно статті 8 цього Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим. За правилами статті 12 Закону №987-ХІІ статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (стаття 14, стаття 15 Закону № 987-ХІІ). Приймаючи у подібних правовідносинах постанову від 20.11.2019р. у справі №910/8132/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до статті 14, статті 15 Закону №987-ХІІ. За таких обставин, враховуючи наведене вище законодавчі приписи і висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування колегії суддів дійшла висновку, що спір у цій справі належить вирішувати за правилами цивільного судочинства, що виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України). Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. З огляду на зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Відповідно до статті 239 КАС України позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Керуючись статтями 238, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, п о с т а н о в и в : Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 задовольнити частково. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.07.2016р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016р. у даній справі скасувати. Провадження у справі № 819/256/15-а закрити. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови позивач вправі звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: О.П. Стародуб А.А. Єзеров В.М. Кравчук