Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2132/21

Головуючий І інстанції: Т.С. Канигіна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2022 р.Справа № 440/2132/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Прокуратури Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 09.06.21 по справі № 440/2132/21 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської обласної прокуратур (надалі також відповідач), в якому просив: - стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №816/3418/15 за період з 17.06.2020 по 05.03.2021 у розмірі 63445,93 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №816/3418/15 за період з 17.06.2020 по 08.03.2021 у розмірі 63796,46 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач навів обставини справи та нормативно-правове обґрунтування, зазначені у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що відповідно до Єдиного Реєстру Адвокатів України Стасовський М. В. був адвокатом Ради адвокатів Полтавської області, у зв`язку з чим питання виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 про поновлення його на роботі в прокуратурі Полтавської області могло було вирішено тільки після прийняття в установленому порядку рішення про припинення адвокатської діяльності. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не звертався до Ради адвокатів Полтавської області з метою припинення адвокатської діяльності, судове рішення не могло бути виконано, саме з вини позивача. Просив урахувати, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час, а отже, суд першої інстанції фактично визнав правомірною законодавчо визначену заборону сумісництва. За результатами апеляційного розгляду просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №816/3418/15 позов ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Офісу Генерального прокурора України про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Полтавської області від 09.07.2015 №337к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області, зокрема: поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області з 10.07.2015; стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.07.2015 по 16.06.2020 у сумі 425893,55 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення з 10.07.2015 ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області та в частині стягнення з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5888,82 грн /а.с. 14-20/. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі №816/3418/15 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №816/3418/15 залишено без змін /а.с. 21-28/. Ухвалою Верховного Суду від 15.03.2021 у справі №816/3418/15 касаційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі №816/3418/15 повернуто особі, яка її подала. 09.03.2021 наказом керівника Полтавської обласної прокуратури №75к скасовано наказ прокуратури Полтавської області від 09.07.2015 №337к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області з 10.07.2015 /а.с. 64/. Позивач, враховуючи протиправність дій відповідача щодо виконання судового рішення, звернувся до суду за стягненням середнього заробітку за період з 17.06.2020 по 05.03.2021. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, що був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин і закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 АС України встановлено, що принципом адміністративного судочинства є обов`язковість судових рішень. Згідно зі статтею 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Також стаття 370 КАС України передбачає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно (пункт 3 частини першої статті 371 КАС України). Відповідно до частин першої - другої, сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Так, за загальним правилом у питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постанові від 23.06.2020 у справі № 802/1184/16-а. Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 за №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржене. Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, урахованій судом першої інстанції в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України. Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.09.2020 у справі № 130/2249/15-ц, затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважиш причин негайно після проголошення судового рішення. Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №816/3418/15, яке набрало законної сили, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області з 10.07.2015; стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.07.2015 по 16.06.2020 у сумі 425893,55 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення з 10.07.2015 ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області та в частині стягнення з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5888,82 грн. Враховуючи наведене, а також те, що позивача поновлено на посаді 09.03.2021, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на стягнення середнього заробітку за період з 17.06.2020 по 05.03.2021. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що зазначена відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника, чим спростовуються доводи відповідача про безпідставність вимог позивача у зв`язку з поданням ним заяви про добровільне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №816/3418/15 лише 09.03.2021. Крім того, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача про те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №816/3418/15 не було виконано вчасно відповідачем через те, що будь-яких документів виконавчого провадження щодо поновлення позивача на посаді до відповідача не надходило та про те, що відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 був адвокатом Ради адвокатів Полтавської області. ОСОБА_1 здійснював адвокатську діяльність виключно до дати видачі Полтавською обласною прокуратурою наказу № 75-к від 09.03.2021 та у останнього не було обов`язку зупиняти дію свого свідоцтва адвоката до моменту його видачі. 09.03.2021 позивачем подано до Ради адвокатів Полтавської області заяву від 05.03.2021 щодо зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та внесення відповідних змін до Єдиного реєстру адвокатів України з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що відповідачем не заперечується. Разом з тим, з моменту ухвалення Полтавським окружним адміністративним судом рішення від 16.06.2020, яке підлягало негайному виконанню в частині поновлення позивача на роботі, відповідачем жодних повідомлень щодо наявності перешкод у виконанні такого рішення суду позивачеві не надсилалося. Колегія суддів ураховує, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні. Відповідно до статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Колегія суддів звертає увагу на те, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді. Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів зазначає таке. Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 243/2748/16-ц та від 27.06.2019 у справі №821/1678/16. До вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП). Так, затримка виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 17.06.2020 по 08.03.2021 складає 184 робочих днів відповідно до листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" від 29.07.2019 №1133/0/206-19 та листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік" від 12.08.2020 №3501-06/219 (червень 2020 року - 9 робочих дні; липень 2020 року - 23 робочих дня; серпень 2020 року - 20 робочих днів; вересень 2020 року - 22 робочих дня; жовтень 2020 року - 21 робочий день; листопад 2020 - 21 робочий день; грудень 2020 року - 22 робочих дня; січень 2021 року - 19 робочих днів; лютий 2021 - 20 робочих днів; березень 2021 - 5 робочих днів). Як убачається з рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №816/3418/15 та довідки прокуратури Полтавської області від 05.06.2020 за №18-448вих20. середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 350,53 грн /а.с. 13/. Отже, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі за період з 17.06.2020 по 08.03.2021 складає 63796,46 грн (350,53 грн х 182 дні). Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено міркувань щодо правомірності висновків суду першої інстанції в цій частині. Щодо посилання відповідача на те, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час, а отже, суд першої інстанції фактично визнав правомірною законодавчо визначену заборону сумісництва, то колегія суддів зазначає, що при стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заробітна плата за новим місцем роботи не враховується, а виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законодавством, чинним на час спірних правовідносин, не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16. Редакція статті 235 КЗпП, на яку посилається відповідача в апеляційній скарзі, на час спірних правовідносин втратила чинність. З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, врахувавши зазначені вище норми матеріального права та процесуального права, зокрема, щодо оцінки доказів, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Посилання відповідача на висновки Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 802/1206/17-а не заслуговують на увагу, оскільки у справі № 802/1206/17-а досліджувалися правовідносини, які виникли у особи з центром зайнятості з приводу припинення виплати допомоги по безробіттю та не урегульовані нормами Кодексу законів про працю України. Тобто, спірні правовідносини у вказаній справі та у справі № 440/2132/21 мають різне нормативно-правове регулювання, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Прокуратури Полтавської області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 червня 2021 року по справі № 440/2132/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова