Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/9481/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" січня 2022 р. Справа№ 910/9481/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Мальченко А.О. суддів: Агрикової О.В. Чорногуза М.Г. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №910/9481/21 (суддя Курдельчук І.Д.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» про стягнення 26 903,08 грн ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (далі - ПрАТ «СК «Еталон») про відшкодування у порядку суброгації матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) у розмірі 26 903,08 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхувальникові страхове відшкодування, внаслідок чого ним отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Одночасно, ПрАТ «СК «Уніка» заявлено вимоги про покладення судових витрат на відповідача, а саме: 2 270,00 грн судового збору та 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №910/9481/21 позовні вимоги задоволено повністю, судові витрати залишено за позивачем. Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з наявності обов`язку відповідача сплатити страхове відшкодування, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 26 903,08 грн страхового відшкодування. У частині залишення судових витрат за позивачем суд виходив із того, що позивач реалізував право на отримання страхового відшкодування шляхом подачі позову до суду, а не звернення безпосередньо до ПрАТ «СК «Еталон» із заявою. При цьому, остання не знала та не могла знати про наявне перед позивачем зобов`язання з виплати страхового відшкодування та не вчиняла будь-яких дій, які б порушували право позивача на отримання страхового відшкодування, як-то, відмова або зволікання у такій виплаті. За встановленого, а також оскільки саме позивач, обираючи шлях стягнення з ПрАТ «СК «Еталон» суми страхового відшкодування, прийняв рішення про звернення із даною вимогою безпосередньо до суду, не використовуючи при цьому право на досудове вирішення спору, шляхом пред`явлення вимоги / претензії, то, саме на нього і мають бути покладені судові витрати, пов`язані з реалізацією такого рішення. Не погоджуючись із прийнятим у справі рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині залишення судових витрат за позивачем та постановити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача усі, понесені ним, судові витрати. В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, заявник вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, статті 129 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України). Застосовуючи п.4 ч.5 ст. 129 ГПК України, яким унормовано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись, суд першої інстанції надав неправильної оцінки тій обставині, що позивачем не вживалось заходів досудового врегулювання спору. Так, позивачем обрано альтернативний спосіб захисту порушених прав, зокрема шляхом безпосереднього звернення до суду, а не до відповідача із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із недобросовісною поведінкою самого відповідача. Як підтверджується рядом судових проваджень, зокрема у справах №910/9497/21, №910/10981/21, №910/18046/20 ПрАТ «СК «Еталон» не здійснює таких виплат на виконання вимог заяви. Одночасно, судом першої інстанції не враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, відповідно до якої, у разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону №1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Таких дій відповідач не вчиняв. Станом на момент оскарження судового рішення, страхове відшкодування відповідачем позивачу так і не сплачено. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 апеляційну скаргу ПрАТ «СК «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №910/9481/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги. Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 11.11.2021 від скаржника надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 поновлено ПрАТ «СК «Уніка» пропущений процесуальний строк та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «СК «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №910/9481/21;встановлено, що розгляд апеляційної скарги буде здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено ПрАТ «СК «Еталон» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу;витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9481/21. Відповідач не скористався правом, наданим ст.. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не надав, про строк для подання відзиву на апеляційну скаргу був повідомлений належним чином. Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права у межах вимог апеляційної скарги, тобто в частині залишення судових витрат за позивачем, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами ч.ч. 1,2 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись із позовом ПрАТ «СК «Уніка» судовий збір сплачено у порядку та розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір». Відповідача - ПрАТ «СК «Еталон» не віднесено до осіб, звільнених від сплати судового збору. Частиною 1 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про вмотивованість позовних вимог, у зв`язку з чим, такі вимоги задоволено судом у повному обсязі. За ч.5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Колегія суддів зауважує, що на предмет відповідності наведеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Залишаючи витрати по сплаті судового збору за позивачем, суд першої інстанції, пославшись на п. 4 ч. 5 ст. 129 ГПК України виходив з того, що звернувшись безпосередньо до суду із вимогою про стягнення страхового відшкодування з відповідача, позивач тим самим обмежив відповідача у можливості врегулювати питання мирним шляхом та у спосіб, визначений спеціальним законодавством, а саме, шляхом прийняття вмотивованого рішення за відповідною заявою. А отже, і уникнути додаткових витрат, пов`язаних з розглядом спору судом. Одночасно, судом не було надано будь-якої оцінки поведінці/діям/бездіяльності відповідача як до порушення провадження у справі, що переглядається, так і під час її судового розгляду. Так, матеріалами справи підтверджується, що 23.06.2021 відповідачем отримано копію ухвали про порушення провадження у справі, а 30.06.2021 -надано відзив на позовну заяву. У відзиві наголошено, що ознайомившись із позовною заявою, ПрАТ «СК «Еталон» вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню лише з тієї підстави, що ПрАТ «СК «Уніка» порушило визначену спеціальним законом процедуру здійснення страхового відшкодування, оскільки не звернулось із відповідною заявою спочатку до відповідача, а уже потім - до суду. Тобто відповідачем не спростовується існування у нього обов`язку з виплати заявленого позивачем до стягнення страхового відшкодування та не заперечується і сума такого відшкодування. У постанові від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (14-406цс19) Верховним Судом зауважено, що у разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Враховуючи позицію Верховного Суду, а також наведені відповідачем у відзиві на позов аргументи, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача не були спрямовані на урегулювання правової ситуації, що склалась між ним і позивачем. Навпаки, оскільки і на час розгляду апеляційної скарги відсутні докази здійснення ПрАТ «СК «Еталон» страхового відшкодування на користь ПрАТ «СК «Уніка», то такі дії відповідача лише вказують на його зацікавленість у відтермінуванні перерахування коштів позивачу. У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає безпідставним залишення судового збору за позивачем. Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, враховуючи гарантовану законом можливість безпосереднього звернення до суду з вимогами про стягнення страхового відшкодування у порядку суброгації, як і відсутність законодавчо встановленого обов`язку досудового врегулювання спору шляхом звернення із відповідною заявою до особи, відповідальної за матеріальну шкоду, беручи до уваги поведінку як позивача, так і відповідача протягом судового розгляду справи, колегія суддів вважає, що судовий збір має бути покладено на відповідача. У цій частині висновки суду першої інстанції є такими, що суперечать ст. 129 ГПК України та принципу рівності сторін перед законом та судом. Доводи апеляційної скарги у цій частині є вмотивованими. Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. У відповідності до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач зазначив, що ним уже понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн та надав докази понесення таких витрат (арк.. 24-34), зокрема: - копії Договору №1/20ю про надання правової допомоги від 31.12.2020 та Додатку №1 від 31.05.2021; - розрахунок витрат, понесених на правову допомогу; - копію рахунку №74 від 31.05.2021; - копію акту надання послуг №74 від 31.05.2021; - копію платіжного доручення №2311 від 0106.2021; - копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги ПрАТ «СК «Уніка» адвокатом Лисовим О.О., виданий Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт»; - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Лисовим О.О. Отже, у порядку та строки, визначені ч. 8 ст. 129 ГПК України, ПрАТ «СК «Уніка» було подано до суду першої інстанції заяву щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу разом з відповідними доказами понесення таких витрат. За умовами укладеного між АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» (у тексті договору - Бюро) та ПрАТ «СК «Уніка» (у тексті договору - Клієнт), договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 №1/20ю (у тексті договору - Договір), Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі, але не виключно: - надання правової інформації, консультації та роз`яснень з правових питань; - складання документів правового характеру та процесуальних документів; - представництво та захист інтересів Клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій. Обсяг наданих за договором повноважень визначено п.2.1 Договору. За умовами п. 2.2. Договору безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Бюро за цим Договором здійснює адвокат Лисов Олександр Олександрович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №5225/10 від 08.10.2014, видано на підставі рішення Ради адвокатів Київської області №17 від 08.10.2014. Відповідно до п. 4.1 Договору, ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються у додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін. Вартість наданої юридичної допомоги Бюро визначає самостійно, після отримання Клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє Клієнту відповідний рахунок (п. 4.2 Договору). Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти днів з моменту отримання Клієнтом рахунку від Бюро (п. 4.3 Договору). У пункті 4.5. Договору сторонами погоджено, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками сторін та містить обсяг наданої Бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація. Договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та його підписання сторонами договору. Дія договору припиняється 31.12.2021. Додатком №1 від 31.05.2021 договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 №1/20ю Клієнтом доручено Бюро надати послуги щодо проведення допустимих законодавством дій, спрямованих на стягнення заборгованості з боржника - ТОВ «Фасад Інвест». Вартість послуг визначена на рівні 6000,00 грн. Обсяг таких послуг, за умовами Договору включає: -здійснення повного збору та аналізу усіх документів; - дослідження та оцінка переданих Клієнтом Бюро документів на предмет їх належності, допустимості, достовірності як доказів у судовому процесі; - написання та подання позовної заяви. Позивачем до позову додано Розрахунок витрат на правову допомогу з детальним описом обсягу та вартості наданих послуг (арк. 82). Крім цього позивачем надано копію рахунку №74 від 31.05.2021 та копію платіжного доручення №2311 від 01.06.2021, яка підтверджує перерахування Клієнтом на користь Бюро вартості наданих послуг у розмірі 6000,00 грн. Відповідно до акту надання послуг №74 від 31.05.2021, підписаного уповноваженими представниками сторін, адвокатом Лисовим О.О. на виконання договору №20/ю про надання правової допомоги від 31.12.2020 було виконано наступні роботи (надано такі послуги) по страховій справі № 28065 (страховий акт 00363352): повний збір, аналіз та ознайомлення з усіма документами по страховій справі - вартістю 2000,00грн; дослідження та оцінка переданих Клієнтом до Бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів як доказів у судовому провадженні, обрання способу захисту та інтересів Клієнта - вартістю 1000,00грн; написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу - вартістю 3000,00грн. Платіжним дорученням №002311 від 01.06.2021 підтверджується здійснення Клієнтом повної оплати, у розмірі 6000,00 грн, наданих Бюро послуг. При цьому, колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України). Відповідна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин. Вищевказаними доказами, а також наявними матеріалами справи підтверджується надання Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» в особі адвоката Лисова О.О. позивачеві у суді першої інстанції послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між ними розмірі у сумі 6000,00 грн. Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. З аналізу положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 15.06.2021 у справі №922/2495/20, від 14.09.2021 у справі №910/9672/20. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним господарським судом відповідачем, який належним чином повідомлявся про розгляд справи не було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та заперечень стосовно розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, точний розмір яких було вказано у позовній заяві. Таким чином, відповідачем, відповідно до ст. 126 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами неспівмірності заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Водночас, колегія суддів враховує, що у пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи». За таких обставин, колегія суддів касаційного господарського суду у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права. Відповідна правова

позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19. У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд апеляційної інстанції вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції є розумним, адже відповідає обсягу, виконаному адвокатським бюро на виконання робіт, що були необхідними в даній справі для представництва інтересів позивача під час розряду справи Господарським судом міста Києва. Відтак, оскільки судом першої інстанції позовні вимоги задоволено у повному обсязі, то, відповідно, за встановлених вище обставин, витрати на правову допомогу також мають бути відшкодовані позивачу відповідачем. Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні встановленим обставинам справи у частині залишення судового збору та понесених витрат на правничу допомогу за позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ПрАТ «СК «Уніка» та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №910/9481/21 в частині покладення судових витрат на позивача, з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідача - ПрАТ «СК «Еталон» судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи. Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено у повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір, з огляду на вимоги ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №910/9481/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №910/9481/21 в частині залишення судових витрат за позивачем - скасувати. Ухвалити у цій частині нове судове рішення.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» (03057, м. Київ, вул.Дегтярівська, буд.33-Б, 2 під`їзд; ідентифікаційний код 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. О. Теліги, буд.6, літ. В; ідентифікаційний код 20033533) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правову допомогу та 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 00 коп судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/9481/21 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя А.О. Мальченко Судді О.В. Агрикова М.Г. Чорногуз