Постанова 4803 № 190/2502/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5699/25 Справа № 190/2502/24 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2025 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 13 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі - ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 76418882, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу позику в сумі 12 000,00 грн., строком на 30 днів, з процентною ставкою 2,5 % (фіксована), з кінцевою датою повернення позики 13 жовтня 2023 року. Цей договір укладений у вигляді електронного документа, шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису та електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. 13 жовтня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 4926135, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу позику в сумі 3 000,00 грн., строком на 20 днів, тобто до 02 листопада 2023 року, базова процентна ставка за перший день 35,81 % користування позикою, базова процентна ставка з другого дня користування позикою до 3,00 %, а відповідач зобов`язався повернути кредит разом з процентними платежами. Цей договір укладений у вигляді електронного документа, шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису та електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. 14 червня 2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідач умови договорів позики не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість: за договором позики № 76418882 в розмірі 28 532,81 грн., яка складається із: заборгованості за основною сумою боргу - 6 750,00 грн.; заборгованості за відсотками - 21 782,81 грн.; за договором позики № 4926135 в розмірі 11 365,71 грн., яка складається із: заборгованості за основною сумою боргу - 3 000,00 грн.; заборгованості за відсотками - 8 365,71 грн. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договорами позики № 76418882 від 13 вересня 2023 року в розмірі 28 532,81 грн. та № 4926135 від 13 жовтня 2023 року в розмірі 11 365,71 грн., а також судові витрати. Заочним рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором позики № 76418882 від 13 вересня 2023 року в розмірі 28 532,81 грн. та за договором позики № 4926135 від 13 жовтня 2023 року в розмірі 11 365,71 грн., а всього - 39 898,52 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У поданій 07 квітня 2025 року безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційній скарзі апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що договір факторингу укладений між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» 14 червня 2021 року, тобто до моменту виникнення у первісного кредитора права вимоги до відповідача за кредитними договорами, укладеними 13 вересня 2023 року та 13 жовтня 2023 року відповідно, тому на момент відступлення права вимоги шляхом укладення договору факторингу вимога до боржника ОСОБА_1 не була дійсною і не належала первісному кредитору на момент її відступлення. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді. Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У справі встановлено, що 13 вересня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 76418882, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер його мобільного телефону. Відповідач, підписавши договір позики, підтвердив, що він ознайомився на сайті позикодавця з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, а також погодився, що до моменту підписання договору позики вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, що розміщені на сайті позивача, їх зміст, суть, обсяг зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі. Відповідно до умов вказаного договору товариство надало відповідачу позику в сумі 12 000,00 грн., строком на 30 днів, з процентною ставкою 2,5 % (фіксована), з кінцевою датою повернення позики 13 жовтня 2023 року (а.с.6-8). Також відповідачем підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с.8 зворот). 13 жовтня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 4926135, за умовами якого товариство надало відповідачу позику в сумі 3 000,00 грн., строком на 20 днів, тобто до 02 листопада 2023 року, базова процентна ставка за перший день 35,81 % користування позикою, базова процентна ставка з другого дня користування позикою до 3,00 %, а відповідач зобов`язався повернути кредит разом з процентними платежами. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер моб.телефону відповідача (а.с.17-19). Також відповідачем підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с.19-20 зворот). 14 червня 2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу № 14/06/21, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. (а.с.10-11). Згідно пункту 1.1 договору факторингу фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, суми грошових вимог та інші дані зазначені у відповідних реєстрах боржників, які формуються згідно додатку № 1 є невід`ємною частиною договору. Згідно пункту 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно пункту 1.3 договору факторингу ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов`язується протягом 30 робочих днів з дати підписання акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників, зобов`язується направити простою кореспонденцією через відділення Укрпошти або за допомогою інших компаній, які займаються адресною доставкою кореспонденції, підготовлені за формою згідно додатку № 3 цього договору, письмові повідомлення боржникам про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «ФК «ЄАПБ», повідомити боржників про відступлення клієнтом права вимоги заборгованості фактору. Згідно пункту 3.7 договору факторингу ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов`язується перерахувати на банківський рахунок ТОВ «ФК «ЄАПБ» будь-які грошові кошти, отримані від боржників на виконання ними своїх зобов`язань за договорами позики, право вимоги за якими відступлено фактору, після передачі права вимоги до фактора. Згідно копії додаткової угоди № 2 від 28 липня 2021 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року сторони погодили внести зміни до пункту 1.3 договору (а.с.12). Згідно копії додаткової угоди № 22 від 11 квітня 2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року діє виключно щодо реєстру боржників від 11 квітня 2024 року (а.с.13). Згідно копії акту прийому-передачі реєстру боржників № 22 від 11 квітня 2024 року за договором факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало, а ТОВ «ФК» ЄАПБ» прийняло реєстр боржників № 22 від 11 квітня 2024 року з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року (а.с.14). Відповідно до витягу з реєстру боржників № 22 від 11 квітня 2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «ФК» ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 76418882 в сумі 28 532,81 грн., з яких: 6 750,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 21 782,81 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.15). Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за договором позики № 76418882 від 13 вересня 2023 року за період з 11 квітня 2024 року по 30 вересня 2024 року становить 28 532,81 грн. (а.с.16). Згідно копії додаткової угоди № 20 від 27 лютого 2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року діє виключно щодо реєстру боржників № 17 від 27 лютого 2024 року (а.с.21). Згідно копії акту прийому-передачі реєстру боржників № 19 від 27 лютого 2024 року за договором факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало, а ТОВ «ФК» ЄАПБ» прийняло реєстр боржників № 19 від 27 лютого 2024 року з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року (а.с.22). Відповідно до витягу з реєстру боржників № 19 від 27 лютого 2024 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року ТОВ «ФК» ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 4926135 в сумі 11 365,71 грн., з яких: 3 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8 365,71 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.23). Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за договором позики № 4926135 від 13 жовтня 2023 року за період з 27 лютого 2024 року по 30 вересня 2024 року становить 11 365,71 грн. (а.с.24). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та відповідач уклали в електронній формі договір, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, які відповідачем не повернуті, а тому наявні підстави для захисту прав кредитора зі стягненням основної суми боргу та відсотків за користування кредитом. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі танадати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис». Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20. Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитні договори № 76418882 та № 4926135 були укладені між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 13 вересня 2023 року та 13 жовтня 2023 року відповідно, натомість договір факторингу № 14/06/21, за яким ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило право вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ», був укладений 14 червня 2021 року, тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі договору факторингу від 14 червня 2021 року. Вбачається також, що на час укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_1 як боржника надана у витягах з реєстру боржників № 19 від 27 лютого 2024 року та № 22 від 11 квітня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ», тобто більше ніж через два роки після укладення договору факторингу. Отже, між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» на час укладення договору факторингу 14 червня 2021 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора, і вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору. Таким чином, ТОВ «ФК «ЄАПБ» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитними договорами, укладеними 13 вересня 2023 року та 13 жовтня 2023 року між ним та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Встановивши, що на момент укладення договору факторингу від 14 червня 2021 року боргові зобов`язання за кредитними договорами від 13 вересня 2023 року та від 13 жовтня 2023 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору факторингу від 14 червня 2021 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року позивачем не надано. Таким чином, встановивши, що кредитними договорами № 76418882 та № 4926135, укладеними між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 13 вересня 2023 року та 13 жовтня 2023 року відповідно не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «ЄАПБ», колегія суддів дійшла висновку, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаними вище кредитними договорами. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України). Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів. Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, з позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн. Щодо витрат на професійну правничу допомогу Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18). Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Васильченко Г.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надала: ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1375631 від 07 квітня 2025 року; договір про надання правової (правничої) допомоги № 1 від 07 лютого 2025 року; акт про надання правової допомоги до договору про надання правової (правничої) допомоги від 31 березня 2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги від 31 березня 2025 року; інформаційні повідомлення АТ «ПУМБ» про зарахування коштів № 704512691.1 від 07 лютого 2025 року на суму 2 000,00 грн. та № 707624632.1 від 13 лютого 2025 року на суму 8 000,00 грн. (а.с.157-161). В акті про надання правової допомоги від 31 березня 2025 року адвокат Васильченко Г.І. навела види правничої допомоги, які були надані в суді першої інстанції та зазначено, що вартість послуг становить 10 000,00грн. Також підписанням цього акту сторони підтвердили, що клієнт не має претензій до наданої адвокатом правничої допомоги. Згідно інформаційних повідомлень АТ «ПУМБ» про зарахування коштів № 704512691.1 від 07 лютого 2025 року та № 707624632.1 від 13 лютого 2025 року відповідач ОСОБА_1 загалом сплатив адвокату Васильченко Г.І. 10 000,00 грн. за надання правової допомоги. Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення відповідачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи, що зазначений розмір витрат є завищеним. З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, апеляційний суд вважає, що зазначені представником відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. є завищеними. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, враховуючи заперечення позивача щодо стягнення витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Заочне рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року - скасувати. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 3 633,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 29 липня 2025 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: І.А. Єлізаренко М.О. Макаров