Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/3686/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.07.2026 року м.Дніпро Справа № 908/3686/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі), суддів: Золотарьової Я.С., Фещенко Ю.В. секретар судового засідання: Рибалка Г.Д. представники сторін: від скаржника: не з`явився; від відповідача: Дядюра Н.О. (адвокат) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 (повне рішення складено 30.04.2026) та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.05.2026 (повне рішення складено 19.05.2026), суддя Лєскіна І.Є. у справі №908/3686/25 за позовом: Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича, м. Запоріжжя до відповідача: Фізичної особи підприємця Луценко Ірини Валентинівни, м. Київ про стягнення 232594,67 грн та повернення майна КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича до Фізичної особи підприємця Луценко Ірини Валентинівни про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 53 677,42 грн, витрат за комунальні послуги в розмірі 5 929,89 грн, пені в розмірі 119 693,16 грн та штраф у розмірі 4 294,20 грн, витрат на проведені ремонтні роботи на суму 49 000,00 грн, а також про зобов`язання відповідача повернути позивачу майно, передане за Актом приймання передачі від 23.05.2024 за договором № 23/05-24 СОБ суборенди нежитлового приміщення. Окремо Позивач надав інформацію про коригування розміру своїх позовних вимог. Зокрема, у відповіді на відзив було зазначено про зменшення суми пені, яка вимагається до стягнення. Початкова сума становила 119 693,16 грн, проте, через допущену технічну помилку, вона була зменшена до 1 196,94 грн. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що між ним та відповідачем 23.05.2024 укладено договір №23/05-24 СОБ__ суборенди нежитлового приміщення. Після закінчення строку дії договору, 23.05.2025, відповідач продовжував користуватися нерухомим майном. Акт приймання-передачі майна з оренди підписано сторонами 11.09.2025. Разом з цим, відповідач за користування нежитловим приміщенням після закінчення строку дії договору суборенди плату позивачеві не сплачував, що стало підставою для пред`явлення позову про стягнення за вказаний період заборгованості з орендної плати, пені, штрафу, суми комунальних послуг. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ У СПРАВІ Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судове рішення мотивоване тим, що в даній справі відсутні підстави для стягнення з відповідача, орендної плати, витрат на комунальні послуги, пені та штрафу, оскільки договір суборенди припинив свою дію 23.05.2025. Окремо суд першої інстанції зазначив, що факт заподіяння шкоди та її розмір не підтверджено належними та допустимими доказами. Також суд визначив, що позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу майно, передане за Актом приймання-передачі, із урахуванням характеру такого майна, у даному випадку не є ефективним способом захисту. Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.05.2026 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі № 908/3686/25 задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича на користь Фізичної особи підприємця Луценко Ірини Валентинівни 15 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У решті пред`явлених вимог відмовлено. Додаткове рішення мотивовано тим, що обсяг та вартість виконаних адвокатом робіт (наданих) послуг, є завищеними, не відповідають критерію розумності та необхідності понесення витрат у заявленому розмірі, звичайному рівню цін на аналогічні послуги. Судом першої інстанції визначено, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 15 000, 00 грн від заявленої суми (80000, 00 грн.) КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погодившись із рішенням суду, Фізична особа підприємець Маловічко Григорій Анатолійович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у справі № 908/3686/25 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; стягнути з Фізичної особи підприємця Луценко Ірини Валентинівни на користь Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича заборгованість по орендній платі в розмірі 53 677,42 грн., витрати за комунальні послуги в розмірі - 5 929,89 грн., пеню в розмірі 1 196,94 грн. та штраф в розмірі 4 294,20 грн, витрати на проведені ремонтні роботи на суму 49 000,00 грн; стягнути з Фізичної особи підприємця Луценко Ірини Валентинівни на користь Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича витрати пов`язані із правовою допомогою у справі на підставі надалі наданих рахунків. Зобов`язати Відповідача повернути Позивачу майно, передане за Актом приймання передачі від 23.05.2024 за договором № 20/05-24 СОБ суборенди нежитлового приміщення; судові витрати (витрати по пов`язані із правовою допомогою у справі) згідно наданого Позивачем розрахунку, підтвердних документів покласти на Відповідача. Також не погодившись із рішенням суду, Фізична особа підприємець Маловічко Григорій Анатолійович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2026 (повний текст складено 19.05.2026) у справі №908/3686/25 повністю та прийняти нове судове рішення, яким заяву Фізичної особи підприємця Луценко Ірини Валентинівни про стягнення з Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича залишити без розгляду; зменшити розмір заявлених до відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу); судові витрати покласти на Відповідача по справі. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування апеляційних скарг Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права які мають значення для справи, що призвело до прийняття невірного рішення. У поданих скаргах Скаржник посилається на те, що між ним та відповідачем 23.05.2024 укладено договір №23/05-24 СОБ__ суборенди нежитлового приміщення. Скаржник зазначає, що після закінчення строку дії договору Суборендар продовжував користуватись нерухомим майном, що підтверджено Суборендарем (лист від 24.06.2025 №24/06/2025). Акт приймання-передачі майна з оренди підписано сторонами 11.09.2025. Разом з цим, відповідач за користування нежитловим приміщенням після закінчення строку дії договору суборенди плату позивачеві не сплачував, що стало підставою для пред`явлення позову про стягнення за вказаний період заборгованості з орендної плати, пені, штрафу, суми комунальних послуг. Окрім цього, позивач зазначає, що відповідачем завдано шкоду нежитловому приміщенню під час його використання, яка відповідачем у добровільному порядку не відшкодована. Зазначене стало підставою для пред`явлення вимог про стягнення такої шкоди (витрат на проведення ремонтних робіт). Окремо Скаржник не погоджується з додатковим судовим рішенням від 15.05.2026 з огляду на те, що надані ним заперечення враховано не було, додаткове рішення було прийнято наступного дня, 15.05.2026 із вказівкою на «ненадання Позивачем пояснень на подану заяву». При цьому, Маловічко Г.А. вважає, що приймаючи судове рішення (додаткове) місцевий господарський суд порушив не тільки вимоги ч. 8 ст 129 ГПК що передбачали необхідність залишення заяви без розгляду, як такої що подана із порушенням порядку та строків подання, але й порушив вимоги ст 42 ГПК в частині обмеження права Позивача надавати заяви, клопотання та пояснення суду при розгляді судової справи (подані заперечення до дати судового засідання 15.05.2026). Крім того, Скаржник вважає стягнену суму адвокатських витрат значно завищену порівняно із предметом судової справи та обсягом вчинених адвокатом дій, які не підтверджено належними та допустимими доказами. УЗАГАЛЬНЕНИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У поданому 29.05.2026 відзиві на апеляційну скаргу ФОП Луценко І.В. заперечує щодо задоволення апеляційної скарги. В обґрунтування заявленої позиції, що відповідач не використовував суборендоване приміщення після 03.07.2025, до цієї дати оплатив усі належні платежі. Позивач, у свою чергу, відмовився прийняти приміщення 03.07.2025, що підтверджується актом, складеним відповідачем та засвідченим двома свідками. Також вважає, що позивачем не доведено розмір шкоди, заявленої до стягнення. Також у поданому відзиві Відповідачка зазначає, що неодноразово письмово зверталась до Позивача в якому зазначала, що Приміщення вона не використовує, доступу до нього не має та просила з`явитися Скаржника у Приміщення для передачі йому комплекту ключів, які попередньо останній відмовився отримувати від Відповідача. Окремо Луценко І.В. звертає увагу суду на те, що Скаржник умисно не приймав Приміщення до моменту знаходження інших суборендарів Приміщення, що було підтверджено самим Маловічком Г.А. під час розгляду справи судом першої інстанції. ФОП Луценко І.В. у відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції від 15.05.2026 зазначає, що в апеляційній скарзі не зазначено у чому полягає незаконність або необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції. РУХ СПРАВИ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач), судді Фещенко Ю.В., Золотарьової Я.С. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2026 апеляційну скаргу ФОП Маловічко Григорія Анатолійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у справі №908/3686/25 залишено без руху. 19.05.2026 через систему Електронний суд від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення суду від 20.04.2026. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Маловічко Григорія Анатолійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у справі №908/3686/25. Розгляд справи №908/3686/25 призначено у судовому засіданні на 01.07.2026. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач), суддів Фещенко Ю.В., Золотарьової Я.С. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.05.2026 у справі №908/3686/25 залишено без руху. 05.06.2026 через систему Електронний суд від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Маловічко Григорія Анатолійовича на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.05.2026 у справі №908/3686/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 01.07.2026. Приєднати апеляційну скаргу ФОП Маловічко Григорія Анатолійовича на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.05.2026 у справі №908/3686/25 до апеляційної скарги ФОП Маловічко Григорія Анатолійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у цій справі для розгляду в одному апеляційному провадженні. 01.06.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ФОП Луценко І.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення суду від 20.04.2026, за змістом якого заявник заперечує щодо задоволення апеляційної скарги та просить суд стягнути з Позивача понесені Відповідачем витрати на правничу допомогу під час розгляду справи №908/3686/25. 26.06.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ФОП Луценко І.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення від 15.05.2026. 30.06.2026 до суду через систему "Електронний суд" від Скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 01.07.2026 до суду через систему "Електронний суд" від ФОП Луценко І.В. надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву у зв`язку зі збоєм в підсистемі "Електронний суд". ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ Між Фізичною особою підприємцем Маловічко Г.А. (далі за текстом - Позивач) та Фізичною особою підприємцем Луценко І.В. (далі за текстом - Відповідач) 23.05.2024 було укладено договір № 23/05-24 СОБ__ суборенди нежитлового приміщення (далі Договір). Відповідно до п. п. 1.1, 1.2, 1.7 Договору, Орендар (Позивач) зобов`язався передати Суборендарю (Відповідачу) в тимчасове платне користування Суборенду) частину нежитлового приміщення № 62 літ А-5 за адресою: Україна, м. Запоріжжя, пр. Соборний, будинок 44, загальною площею 45,9 м2 для ведення торгівельної діяльності з реалізації товарів медичного призначення та товарів реабілітації. (надалі - Приміщення). Стан Приміщення дозволяє Суборендарю використовувати його відповідно до цільового призначення та умов даного Договору (п. 1.3). Згідно з п. 2.1. Договору приміщення передається Орендарю на підставі акту приймання передачі, у якому вказується опис його технічного стану. Акт приймання передачі може мати додаток у вигляді фото таблиці (додаток 2). Станом на день підписання Акту приймання передачі Приміщення від Орендаря до Суборендаря стан приміщення зафіксовано у Додатку 2, що є невід`ємною частиною даного договору. Відповідно до умов Договору та згідно акту приймання передачі нежитлового приміщення 23.05.2024 Позивач передав, а Відповідач прийняв частину нежитлового приміщення, зазначеного в договорі. Відповідно до пункту 11.1 даний договір набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 23.05.2025 але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором. За пунктом 2.3 договору, по закінченні дії строку суборенди або припиненні договору з інших підстав суборендар зобов`язаний повернути приміщення орендарю протягом 1 (одного) робочого дня з дати закінчення строку суборенди або розірвання договору оренди з ініціативи орендаря у придатному стані з урахуванням нормального зносу. Повернення приміщення суборендарем орендарю здійснюється на підставі акту приймання передачі, що підписується сторонами. Орендна плата нараховується до моменту узгодження (підписання) акту приймання передачі сторонами договору (орендарем та суборендарем). У випадку вчинення будь-яких дій Суборендарем щодо залишення приміщення, що є предметом оренди без підписання акуту приймання передачі до суборендаря застосовуються додаткові штрафні санкції передбачені розділом 8 договору. Факт залишення приміщення фіксується актом Орендаря та даний акт потребує узгодження з Суборендарем (пункт 2.4 договору). За пунктом 2.5 договору після закінчення строку суборенди або у випадку розірвання або припинення договору до закінчення дії строку суборенди, у випадку нанесення діями суборендаря шкоди приміщенню, або відмови однієї із сторін підписувати Акт приймання-передачі приміщення, сторони складають Акт обстеження приміщення, даний Акт складається та підписується за участю обох Сторін або їх уповноважених представників. У разі складення та підписання Акту обстеження Приміщення лише Орендарем або його уповноваженим представником, даний Акт вважається неузгодженим та не підлягає виконанню. У випадку, якщо приміщення передається разом з майном Орендаря (обладнання, меблі тощо), перелік цього майна та його вартість вказуються в Акті приймання-передачі та підлягає поверненню Орендарю разом з Приміщенням (п. 2.6 договору). Пунктом 3.1 Договору передбачено, що строк Суборенди Приміщення обліковується в межах дії даного Договору, починає свій перебіг з моменту передачі Приміщення Суборендарю та Актом приймання передачі та закінчується поверненням Орендарю Приміщення за відповідним Актом приймання-передачі про повернення Приміщення. Згідно з пунктом 4.1 договору вартість суборенди приміщення складає 24 000,00 яка сплачується щомісячно до 10-го числа поточного місяця за який проводиться розрахунок. Сторони погодили, що суборендна плата за приміщення починає нараховуватися з моменту підписання сторонами даного договору та акту приймання передачі приміщення (пункт 4.2 договору). За пунктом 4.5 договору сторонами погоджено, що незважаючи на те, що для зручності суборендаря орендар може до 10-го числа кожного відповідного місяця виставляти суборендарю рахунок, суборендар зобов`язаний сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеному в даному договорі незалежно від факту одержання суборендарем таких рахунків. Якщо буде потреба визначення розміру орендної плати за певну частину місяця або за певну кількість днів, для цього розмір орендної плати за один місяць може бути розділений на кількість календарних днів у відповідному місяці і помножений на кількість днів фактично використаних суборендарем для оренди (пункт 4.7 договору). За пунктом 4.9 договору в орендну плату не входять витрати за комунальні послуги (вода, електроенергія, опалення, послуги утримання будинку і прибудинкової території, сигналізація, вивіз сміття, ліфту, охорони, тощо). Оплата зазначених рахунків відшкодовується Орендарю суборендарем на підставі виставлених рахунків, що підлягають безумовній оплаті. Орендар зобов`язаний у випадку закінчення строку дії даного Договору або його дострокового припинення прийняти за актом приймання-передачі від Суборендаря Приміщення у відповідності з умовами даного Договору (п. 5.1.2); по закінченню терміну дії даного Договору чи його розірванню прийняти Приміщення від Суборендаря та підписати відповідний акт приймання-передачі (п. 5.1.7). На підставі п. 5.4.1 договору Суборендар взяв на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, забезпечувальний платіж, інші платежі, передбачені даним договором у відповідності до його умов; при припиненні договору повернути орендарю приміщення у відповідності з умовами договору. Положеннями 5.4.5 Договору передбачено обов`язок Суборендаря негайно повідомляти Орендаря про будь-які пошкодження, аварії або інші події, внаслідок яких нанесені (можуть бути нанесені) збитки Приміщенню, а також своєчасно вжити всіх можливих заходів до запобігання пошкодження (знищення) Приміщення. У разі, якщо Приміщення було частково пошкоджено, зруйновано або постраждало від інших зовнішніх факторів внаслідок дій або бездіяльності Суборендаря, його працівників, агентів, підрядників, відвідувачів, запрошених осіб, Суборендар зобов`язаний здійснити роботи з усунення таких пошкоджень та приведення Приміщення до попереднього стану за власною ініціативою або на підставі письмової вимоги Орендаря, в якій зазначається строк для здійснення таких робіт. У випадку відмови Суборендаря здійснити такі роботи або затягування здійснення таких робіт більше ніж на 14 днів, Орендар має право самостійно залучити підрядні організації для здійснення таких робіт, витрати на оплату яких Суборендар зобов`язаний відшкодувати протягом п`яти банківських днів з моменту надання Орендарю рахунку та копій відповідних документів, які підтверджують такі витрати. Розділом 8 Договору передбачена відповідальність сторін. Так, згідно з п. 8.2 у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати, Суборендар сплачує Орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми прострочених платежів за кожний день прострочення. Відповідно до п. 8.3 Договору, якщо період прострочення орендної плати перевищує 30 календарних днів, то Суборендар зобов`язаний сплатити Орендарю штрафні санкції у розмірі 8% від простроченої суми грошового зобов`язання за кожен день прострочення такого зобов`язання. За положеннями п. 8.6 Договору у випадку невиконання або неналежного виконання Суборендарем зобов`язання по поверненню Приміщення Орендарю та не складення Акту обстеження Приміщення відповідно до п. 2.4 даного Договору Суборендар сплачує Орендарю штрафні санкції в розмірі 10% від розміру орендної плати за кожен день невиконання зобов`язання щодо належного повернення приміщення за підписаним Орендарем та Суборендарем актом приймання-передачі. Приміщення вважається переданим у разі підписання Акту повернення обома сторонами. У разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) Приміщення, Суборендар зобов`язується відшкодувати нанесені збитки Орендарю, якщо дані збитки було доведено та вони були нанесені діями Суборендаря (п. 8.8 договору). Відповідно до п. 11.1 Договору даний Договір набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 23.05.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх обов`язків за цим Договором. Строк дії договору суборенди припинився 23.05.2025 у зв`язку з закінченням строк дії договору суборенди (абзац 4 пункту 11.2 договору). Договір, Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 23.05.2024 підписано сторонами без зауважень та скріплено печатками. Умови договору сторонами не оспорюються. Після закінчення строку дії договору Суборендар продовжував користуватись нерухомим майном, що підтверджено Суборендарем (лист від 24.06.2025 №24/06/2025). Так, Відповідач звернулась до Позивача з листом № 24/06/2025 від 24.06.2025, в якому, з огляду на закінчення строку договору оренди, проте продовження фактичного користування приміщенням, запропонувала укласти додаткову угоду про продовження строку дії Договору № 23/05-24 СОБ___ суборенди нежитлового приміщення від 23.05.2024 до 03.07.2025 та гарантувала здійснити оплату суборендних платежів та комунальних платежів відповідно до кількості днів користування Приміщенням. Також, у даному зверненні Відповідач просила Позивача з`явитися особисто або забезпечити присутність уповноваженого представника для обстеження та прийняття Приміщення з суборенди. Разом з цим, додаткова угода у запропонованій Відповідачем редакції сторонами не підписувалась. Відповідачем 03.07.2025 за участю двох свідків ( ОСОБА_1 та Карпенко І.В.) та складено Акт приймання-передачі про повернення нежитлового приміщення з фотофіксацією стану Приміщення та Акт обстеження нежитлового приміщення. Після чого, як стверджує відповідач, Приміщення було закрито, так як Відповідач вже на той час вивезла своє майно, що і бачив Позивач, тому у Приміщенні Відповідач більше не з`являлася. У подальшому, 08.07.2025 Відповідач направила на адресу Позивача повторне звернення з підписаним зі сторони Відповідача та двох свідків Акт приймання передачі про повернення приміщення з суборенди з фото фіксацією Приміщення, підписаний зі сторони Відповідача та двох свідків Акт обстеження стану приміщення з урахуванням фактичного стану Приміщення на момент його повернення, підписану зі сторони Відповідача додаткову угоду про продовження строку дії Договору на час фактичного користування Приміщення та платіжну інструкцію № 4146 від 08.07.2025 року. Також, у даному зверненні від 08.07.2025 Відповідач просила Позивача узгодити механізм повернення комплекту ключів від Приміщення. Листом від 17.07.2025 Позивачем повідомлено Відповідача про те, що оскільки лише за спливом 1 (одного) місяця після припинення договору суборенди Суборендарем 24.06.2025 здійснюється направлення звернення про продовження строку дії договору від 23.05.2024 по 03.07.2025 (відповідне звернення отримано 01.07.2025 що підтверджується трекінгом Укрпошта), а стан приміщення, переданого Відповідачеві, не відповідає придатному стану з урахуванням нормального зносу, відповідно, шкода, завдана приміщенню підлягає відшкодуванню. Щодо повернення приміщення із суборенди вказано на необхідність приведення приміщення, використовуваного Відповідачем, у стан переданого, зазначено про наявність поточної заборгованості перед Позивачем за користування приміщенням. Листом від 12.08.2025 вих. №12/08 Відповідач повідомив про часткове відхилення вимог Позивача про приведення приміщення у належний стан з огляду на пошкодження приміщення унаслідок ракетного удару по місту Запоріжжя, який здійснено 18.10.2023, вказано на можливість приведення до попереднього стану облицьованої кахельної плитки, у швах якої знаходяться отвори від болтів, заміни освітлювального приладу та демонтажу кріплень, які залишилися у відкосах вікон та на яких трималося телевізійне обладнання. Щодо оплати заборгованості запропоновано направити акт звіряння взаєморозрахунків. Листом від 04.09.2025 №04/09/-25 Позивач зазначив про те, що у приміщенні наявні пошкодження облицювальної кахельної плитки на стінах та підлозі приміщення, непрацюючий освітлювальний прилад, пошкодження відкосів на дверях та вікнах, пошкодження підвіконня, яке перебуває у повністю зношеному стані через розміщення на ньому спеціалізованого обладнання. непридатний до експлуатації стан каналізаційної системи, Загальний стан приміщенн не відповідає первинному стану через численні пошкодження. Приміщення потребує повного фарбування стін. З метою забезпечення фіксації стану приміщення за участі Відповідача та уповноважених ним представників (на підставі відповідних документів) запропоновано забезпечити фактичну передачу приміщення 11.09.2025 за адресою: місто Запоріжжя проспект Соборний, будинок

44. У подальшому, 11 вересня 2025 року, сторонами підписано Акт приймання передачі (повернення) приміщення, у якому зазначено стан приміщення на момент його повернення: - відкоси на дверях і вікнах пошкоджені, відновлення не виконано; - підвіконня зношені, заміна не проведена; - каналізація непрацююча, ремонт не виконано; - стіни потребують перефарбуванні, фарбування не відповідає первісному стану; - кафельна плитка пошкоджена, відновлення не проведено; - підлогове покриття пошкоджене, є отвори, ремонт не виконано; - освітлення один світильник не працює,не відновлено. Згідно з пунктом 3 акту приймання передачі (повернення) приміщення вказано про передачу приміщення без наявного (попередньо переданого за актом від 23.05.2024 року) майна. За приміткою, вчиненою Відповідачем «з викладеним у акті не згодна, приміщення було передано з ушкодженнями, які сталися після ракетно-дронової атаки РФ на місто Запоріжжя. Причинно-наслідковий зв`язок між моїм користуванням приміщенням та зазначеними пошкодженнями відсутній. Ключі від приміщення передано, Орендарем прийнято 11.09.2025. При цьому, слід зазначити що я погоджуюсь з приведенням до попереднього стану облицьованої кахельної плитки, у швах якої знаходяться отвори від шурупів, замінити освітлювальний прилад та прибрати кріплення, які знаходились у відкосах вікон на яких трималось телевізійне обладнання.». У подальшому, після приймання передачі (повернення) сторонами здійснювалось листування з приводу наявної заборгованості Відповідача та необхідності виконання ним зобов`язань з приведення приміщення у належний стан. Листом від 16.09.2025 №16/09-25 Позивач повідомив Відповідача про необхідність проведення відновлювальних робіт на суму 49 000,00 грн. (рахунок від 11.09.2025) та необхідність оплати заборгованості за період з 23.06.2025 по 30.06.2025 на суму 6 400,00 грн згідно з актом звіряння розрахунків. У відповідь на цей лист Відповідач повідомив про те, що 25.09.2025 ним здійснено погашення заборгованості за період з 23.06.2025 по 30.06.2025, що стосується оплати вартості відновлювальних робіт на суму 49 000,00 грн що включає в себе: ремонт стінового покриття, облицювальної кахельної плитки 28 000,00 грн, заміна світильника 500,00 грн, відновлення віконних відкосів 15 000,00 грн, заміна підвіконня 5 500,00 грн, то зазначені роботи Відповідач готова виконати власними силами (лист від 29.09.2025 №29/09). Листом від 15.10.2025 №13 Позивач повідомив Відповідача про необхідність відшкодування вартості ремонтних робіт у приміщенні, які могли би бути виконані Відповідачем самостійно, до моменту повернення приміщення 11.09.2025 (тобто в ході всього періоду користування приміщенням, особливо після виявлення недоліків Позивачем та їх неспростування Відповідачем). Крім того, повідомлено Відповідача про необхідність оплати заборгованості з орендної плати за час фактичного користування приміщенням (до 11.09.2025) а сааме за липень 2025 року, серпень 2025 року, 11 днів вересня 2025 року, а також оплати експлуатаційних витрат відповідно до виставлених рахунків. Оскільки за актом повернення приміщення не було повернуто майно, яке передавалось разом із приміщенням, Позивач повідомив Відповідача про необхідність повернення індивідуально визначеного майна, переданого за актом передачі від 23.05.2024. У листі від 24.10.2025 вих 24/10 Відповідач повідомив про відхилення пропозиції оплатити заборгованість за користування приміщенням до 11.09.2025, оскільки визнав користування ним лише до 03.07.2025, щодо відшкодування шкоди, завданої приміщенню, зазначив про відсутність вини у нанесенні шкоди (у зв`язку з ракетно-дроновою атакою яка мала місце 18.10.2023) та про можливість самостійного проведення ремонтних робіт. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Щодо рішення суду від 20.04.2026 Правовідносини сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема, на підставі договорів та інших правочинів. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 774 ЦК України врегульовано відносини щодо піднайму (суборенди) майна. Так, передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Зважаючи на встановлені обставини справи, апеляційний суд зазначає, що між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини з виконання договору піднайму суборенди нежитлового приміщення № 23/05-24 СОБ__ від 23.05.2024. За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України). Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 "Найм (оренда)" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України та статей 283- 291 Господарського кодексу України (далі ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу. За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України). Виняток з наведеного правила передбачено частиною першою статті 764 ЦК України, відповідно до якої в разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України. Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що за змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди) (далі - Договір), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, Договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії Договору є невиконанням зобов`язання за цим Договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) Договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами). Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. За змістом наведених норм апеляційний суд зазначає, що Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі. Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19. Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи Скаржника в цій частині та вважає правильним застосування судом першої інстанції вищезазначеної узгодженої практики касаційної інстанції щодо позиції про те, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України). В свою чергу, апеляційний суд зауважує, що неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. У силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи викладене, колегія суддів виснує про те, що у даній справі відсутні підстави для стягнення з відповідача орендної плати, витрат на комунальні послуги, пені та штрафу, оскільки договір суборенди припинив свою дію 23.05.2025. Також щодо позовних вимог про стягнення витрат на проведені ремонтні роботи у розмірі 49000,00 грн апеляційний суд зазначає наступне. Положеннями ст. 779 ЦК України визначено, що наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця. Як вже було зазначено апеляційним судом, відповідно до п. 2.5 договору після закінчення строку суборенди або у випадку розірвання або припинення договору до закінчення дії строку суборенди, у випадку нанесення діями суборендаря шкоди приміщенню, або відмови однієї із сторін підписувати Акт приймання-передачі приміщення, сторони складають Акт обстеження приміщення, даний Акт складається та підписується за участю обох Сторін або їх уповноважених представників. У разі складення та підписання Акту обстеження Приміщення лише Орендарем або його уповноваженим представником, даний Акт вважається неузгодженим та не підлягає виконанню. Пунктом 5.4.5 Договору визначено обов`язок Суборендаря здійснити роботи з усунення пошкоджень та приведення Приміщення до попереднього стану за власною ініціативою або на підставі письмової вимоги Орендаря, в якій зазначається строк для здійснення таких робіт. У випадку відмови Суборендаря здійснити такі роботи або затягування здійснення таких робіт більше ніж на 14 днів, Орендар має право самостійно залучити підрядні організації для здійснення таких робіт, витрати на оплату яких Суборендар зобов`язаний відшкодувати протягом п`яти банківських днів з моменту надання Орендарю рахунку та копій відповідних документів, які підтверджують такі витрати. У разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) Приміщення, Суборендар зобов`язується відшкодувати нанесені збитки Орендарю, якщо дані збитки було доведено та вони були нанесені діями Суборендаря (п. 8.8 договору). Відтак, узагальнюючи наведені положення Договору, обов`язок Суборендаря з відшкодування шкоди, завданої суборендованому приміщенню, виникає за доведеності його винних дій зі спричинення такої шкоди та наявності відповідних доказів як факту нанесення такої шкоди, так і її розміру. Відповідно до матеріалів справи апеляційним судом встановлено та підтверджено сторонами, Акт обстеження приміщення відповідно до положень п. 2.5 Договору не складався та не погоджувався. Однак колегія суддів зауважує, що Позивачем не надано суду й інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту, характеру пошкодження приміщення та розміру шкоду (як то, але не виключно: дефектного акту, кошторису тощо). Так, на підтвердження заявлених позовних вимог у розмірі 49000,00 грн Позивач надав суду копію договору №11/09-25 МБЗ, укладеного між ФОП Маловічко Г.А. (Замовник) та ТОВ «МАНКИ БРАЗЕРС» (Виконавець), предметом якого є виконання ремонтних робіт у приміщенні за адресою: пр.. Соборний, буд. 44, Літ. А-5, приміщення 62, площею 45,9 кв.м. Відповідно до п. 3.1 зазначеного договору Виконавець зобов`язується провести ремонт протягом 30 робочих днів з моменту підписання договору. У разі, якщо роботи вимагають великих трудовитрат, терміни ремонту узгоджуються Виконавцем та Замовником, про що укладається додаткова угода, яка є невід`ємною частиною даного договору (п. 3.2). Виконані ремонтні роботи приймаються представниками обох сторін на місці проведення ремонту. При відсутності зауважень з боку Замовника підписується акт виконаних робіт (п. 3.2). Положеннями розділу 2 договору визначено, що вартість ремонту згідно переліку робіт становить 49000,00 грн. Оплата за виконані ремонтні роботи проводяться сплатою на безготівковий розрахунок, з дати приймання Акту виконаних робіт, згідно акту та умов вказаних в договору за письмовою вимогою Замовника. Відповідно до переліку ремонтних робіт такі роботи становили: ремонт облицювальної плитки на стіновому покриттю 28000,00 грн; заміна світильника 500 грн; відновлення віконних відкосів 15000,00 грн; заміна підвіконня 5500 грн. Підсумок 49000,00 грн. Також Позивачем надано копію акту надання послуг №ЗП000000074 від 17.11.2025 на зазначену суму, підписаного Виконавцем і Замовником. Водночас в матеріалах справи відсутні докази реальності понесених витрат та їх необхідності. Враховуючи викладене, колегія суддів виснує про те, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння шкоди та її розмір не підтверджено належними та допустимими доказами. Відтак, апеляційний господарський суд відхиляє доводи Скаржника в цій частині та погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути позивачу майно, передане за Актом приймання-передачі від 23.05.2024 за договором №23/05-24 СОБ___, а саме: двері вхідні металопластикові з ручками та замком (1), решітка розсувна (1), вікно металопластик скло комплект (1), металопластик скло комплект (2), кондиціонер з пультом (1), каналізаційна установка Сололіфт (1), унітаз компакт (1), лічильник електроенергії (1), автовимикач (14), лічильник холодної води (1), світильник стельовий (5), умивальник (1), кран обігрівач (1), двері міжкімнатні з ручкою та замком (1), вимикач (2), розетка силова (12), плитка керамічна (45,9 кв.м), плитка керамічна вхід 30х30 (1), ключі (1) суд прийшов до таких висновків колегія суддів зазначає наступне. За частинами першою та другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Судовий захист це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав. Положеннями названої статті 5 Господарського процесуального кодексу України захист порушених прав повинен відбуватися у певний спосіб, який визначений законом. У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 Суд надав правовий висновок стосовно правильності обрання належного способу захисту та вказав, що: - права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача; якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (пункт 6.5); - розглядаючи справу суд має з`ясувати чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором, чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (пункт 6.6); - якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню; однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункт 6.7.). Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18). Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а - так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі Doran v. Ireland). Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі Kudla v. Poland). Відтак, апеляційний суд зазначає про те, що право позивача на заявлення конкретної позовної вимоги повинне узгоджуватися із правильністю, належністю та ефективністю обраного способу захисту порушених прав. Частина перша статті 162 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої цієї ж статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. У постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок стосовно застосування цієї правової норми. Суд вказав, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Відтак, обов`язком Позивача є самостійне визначення позовних вимог з наведенням правильного та ефективного способу захисту, але у справі він обрав спосіб захисту, який не відповідає належному. У постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок стосовно наслідків неправильного обрання способу захисту та зазначила у пункті 6.7., що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Апеляційний суд зазначає, що у п. 2.6 договору сторони погодили, що у випадку, якщо приміщення передається разом з майном Орендаря (обладнання, меблі тощо), перелік цього майна та його вартість вказуються в Акті приймання-передачі та підлягає поверненню Орендарю разом з Приміщенням. Аналізуючи відповідний перелік майна, про повернення якого просить позивач, колегія суддів зауважує, що воно є невіддільним від приміщення. Акт приймання-передачі (повернення) майна із суборенди складений позивачем та підписаний сторонами (із зауваженнями відповідача). Зі змісту акту не встановлено відсутність переліченого майна у приміщенні на момент його передачі 11.09.2025. При цьому в акті містяться зауваження Орендаря до стану приміщення, до яких не включено відсутність майна, про передачу якого висунуто позовну вимогу. На час розгляду справи судом приміщення перебуває у володінні Орендаря та, за його твердженням, передано у користування третім особам. Враховуючи наведене, позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу майно, передане за Актом приймання-передачі, із урахуванням характеру такого майна, у даному випадку не є ефективним способом захисту. З огляду на викладене, колегія суддів виснує про правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відхиляє доводи Скаржника та відмовляє у задоволенню позову. Щодо додаткового рішення суду від 15.05.2026 Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Статтею 124 ГПК України визначено, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Отже, право сторони, яка має намір отримати відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема, не вказує на те, що вона має бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою до закінчення судових дебатів (п. 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21). Апеляційним судом встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив орієнтовний розмір судових витрат, які очікує понести, а саме: 80 000,00 грн витрат на правову допомогу. Відповідач також подав до суду докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу. Розглядаючи клопотання про визнання поважними причин неподання доказів до закінчення судових дебатів, апеляційний суд зазначає наступне. У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23) зазначено, що: "у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат". В обґрунтування поважності причин неподання доказів на підтвердження понесеннях таких витрат, представник послався на те, що акт приймання-передачі наданих послуг був підписаний після ухвалення рішення суду, а саме: 21.04.2026. Разом із цим, до відзиву на позовну заяву було надано копію договору про надання правничої допомоги та додаток до нього. До закінчення судових дебатів представник відповідача повідомив про намір подати заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у випадку ухвалення рішення на користь відповідача. У судовому засіданні 20.04.20206 суду першої інстанції проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення. Повний текст рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у справі №908/3686/25 складено та підписано 30.04.2026. Заява про ухвалення додаткового рішення направлена до суду засобами поштового зв`язку 27.05.2026. Отже, зважаючи на те, що останній день строку подання зазначеної заяви припадав на вихідний день 25.04.2026 (субота), останнім днем строку є наступний робочий день понеділок, 27.04.2026, з огляду на положення ч. 4 ст. 116 ГПК України. Таким чином, передбачений статтями 124, 129 Господарського процесуально кодексу України порядок подання попереднього розрахунку суми судових витрат та надання суду доказів на підтвердження розміру таких судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення відповідачем був дотриманий. Відтак, колегія суддів вбачає наявність підстав для визнання поважними причини неподання доказів витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів та поновлює зазначений строк Фізичної особою підприємцем Луценко І. В. до матеріалів справи надано: - договір про надання правової допомоги № 21/05-20/1 від 21 травня 2020 року з додатком № 1 від 02 січня 2026; - акт приймання - передачі наданих послуг від 21.04.2026 до договору про надання правової допомоги № 21/05-20/1 від 21 травня 2026 року; - рахунок на оплату № 52 від 01 травня 2026 року. 21.05.2020 між Адвокатським об`єднанням «УНІЛЕКС» (надалі - «Об`єднання»), в особі Заступника керуючого Партнера Демченка Костянтина Миколайовича, який діє на підставі Статуту Об`єднання, протоколу Загальних зборів учасників № 23/07/19 від 23.07.2019 року, з однієї сторони, та Фізичною особою - підприємцем Луценко Ірина Валентинівна, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (надалі - Клієнт), з іншої сторони (в подальшому разом - «Сторони», а окремо - «Сторона») укладено договір про надання правової допомоги № 21/05-20/1. Відповідно до п. 1 договору на умовах, передбачених даним договором, клієнт доручає, а Об`єднання зобов`язується надавати за винагороду Клієнту чи вказаним ним особам правову допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, його додатками. Відповідно до додатку № 1 від 02.01.2026 до договору розмір винагороди за надання Луценко І.В правничої допомоги у справі № 908/3686/25 становить 80000,00грн. Цей Договір вступає в силу з дати його підписання Сторонами та діє до фактичного виконання Сторонами своїх зобов`язань по договору. Заявником пред`явлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 80 000, 00 грн. Досліджуючи матеріали справи, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив підписані адвокатом Дядюра Н.О. Також, адвокат Дядюра Н.О. представляла інтереси відповідача в судових засіданнях. У матеріалах справи наявний ордер на надання правничої допомоги ФОП Луценко І.В., виданий Адвокатським об`єднанням «Унілекс» адвокату Дядюрі Н.О. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України). Разом з цим, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21 та від 19.01.2024 у справі № 910/2053/20. Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Відповідно до ст. 6. ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, сторона у справі та адвокат можуть вільно встановлювати в договорі про надання правової допомоги розмір гонорару адвоката. Це відповідає принципам вільного волевиявлення, свободи договору. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). З урахуванням викладеного вище, коленія суддів апеляційного суду вважає встановленим, що відповідачем дотримано порядок подання доказів на підтвердження заявленого до стягнення розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, передбачений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. У постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі «East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)). Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. У вирішенні питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд ураховує конкретні обставини справи. Зокрема, характер спірних правовідносин, ціну позову, яка складає 114 098,45 грн, правові дії та позиції сторін спору, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частини п`ятої статті 129 ГПК України; критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір). Проаналізувавши обсяг та вартість виконаних адвокатом робіт (наданих) послуг, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені ФОП Луценко І.В. витрати є завищеними, не відповідають критерію розумності та необхідності понесення витрат у заявленому розмірі, звичайному рівню цін на аналогічні послуги. Враховуючи позицію Скаржника відповідності заявлених адвокатських витрат предмету судової справи та обсягу вчинених адвокатом дій, апеляційний суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №908/3686/25 є необґрунтованим. Надавши оцінку доказам, з урахуванням категорії цієї справи, обставин, що виникли під час розгляду справи, результатів розгляду справи, критеріїв співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 15 000, 00 грн від заявленої суми (80 000, 00 грн). Решту витрат на професійну правову допомогу слід покласти на відповідача. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження. За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін. СУДОВІ ВИТРАТИ У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Фізичної особи підприємця Маловічко Григорія Анатолійовича на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.05.2026 - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у справі №908/3686/25 - залишити без змін. Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 15.05.2026 у справі №908/3686/25 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складено 13.07.2026. Головуючий суддя С.В. Мартинюк Суддя Я.С. Золотарьова Суддя Ю.В. Фещенко