Постанова 4808 № 346/2761/21

Справа № 346/2761/21 Провадження № 22-ц/4808/178/22 Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2022 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Фединяка В.Д., секретаря Максимів Ю.В., з участю представника апелянта, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Коломийського міськрайонного суду від 20 вересня 2021 року під головуванням судді Калинюка О.П. у м. Коломия, в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем. Свої вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , який був інвалідом 2 групи. Заявник його доглядала та лікувала, у зв`язку з чим він постійно проживав з нею в АДРЕСА_1 . Однак, місце його проживання було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ., де ОСОБА_2 фактично проживав лише до 2015 року. Після смерті свого чоловіка ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Однак, їй цим управлінням рекомендовано звернутись до відділу обслуговування громадян за місцем реєстрації. Вказаним відділом їй усно відмовлено та запропоновано звернутись до суду про встановлення факту проживання зі спадкодавцем на день його смерті для отримання прав та пільг у зв`язку із втратою годувальника. Заявник вважає, що вона на момент смерті свого чоловіка постійно проживала з ним за вказаною адресою і має право на оформлення та отримання зазначеної пенсії. Тому заявник просила встановити факт її постійного проживання разом з ОСОБА_2 на момент його смерті. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 20 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання якого на час смерті було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , і який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коломия Івано-Франківської області , актовий запис №731. У апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зазначає, що судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню. Апелянт вказує на те, що у заяві заявник зазначає, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції спростував інформацію, яка зазначена у довідці №2795 від 20.10.2020 року, виданою Управлінням житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради ПП «Регіон-центр», згідно якої ОСОБА_2 постійно проживав і перебував на реєстраційному обліку за місцем проживання у АДРЕСА_3 з 27.10.1987 року по 17.09.2020 року, тобто, по день його смерті. На день смерті ОСОБА_2 , ніхто разом з ним не був зареєстрований. Суд першої інстанції, при ухваленні рішення не врахував, що відповідно до довідки від 05.05.2021 №4885, виданою Управлінням «Центр надання адміністративних послуг» Коломийської міської ради, за адресою - АДРЕСА_1 зареєстрована тільки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серія НОМЕР_1 . Апелянт вважає, що в результаті цих розбіжностей неможливо встановити, що ОСОБА_1 спільно проживала та вела спільне господарство з ОСОБА_2 , перебувала на його повному утриманні та що пенсія померлого була її постійним і основним джерелом засобів до існування, оскільки, Заявник з 15.07.2001 року одержує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-VI. Наявність зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ще не дає підстав вважати, що вони спільно проживали, вели спільне господарство та що ОСОБА_1 перебувала на повному утриманні у ОСОБА_2 . Жодних інших документів щодо проживання з ОСОБА_2 та перебуванні на його утриманні ОСОБА_1 не надала. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити. ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що досліджені судом докази та покази свідків підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 по день смерті останнього по АДРЕСА_1 . Проте з таким висновком суду колегія суддів не погоджується і ураховує таке. З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 12) убачається, що заявник і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Коломиї Івано-Франківської області, що стверджується свідоцтвом про його смерть (а.с. 7). З акту обстеження матеріально-технічних умов від 02.04.2021 убачається, що ОСОБА_2 проживав разом із заявницею в АДРЕСА_1 та останній утримував заявницю і вони вели спільне господарство (а.с. 13). Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 05.04.2021 року № 114885, до складу зареєстрованих осіб, що проживають за адресою: АДРЕСА_1 , входить лише заявниця (а.с. 15). Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною 1 ст. 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений із ч. ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утримання; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Згідно із ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. В свою чергу, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України). Як роз`яснено у п. 3 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" (зі змінами і доповненнями), у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчому судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. При цьому, у пункті 1 цієї постанови зазначено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Звертаючись у суд із заявою, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 по день смерті останнього по АДРЕСА_1 . У заяві заявниця зазначила, що встановлення цього факту їй потрібно для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, тобто між заявником і заінтересованою особою виникли правовідносини з приводу призначення заявнику пенсії по втраті годувальника. Такий вид пенсії передбачений статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Статтею 7 цього закону передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Порядок призначення та перерахунку пенсії визначено також Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором (ст. 10 цього закону). У своїй заяві, заявник ОСОБА_1 зазначала про те, що питання оформлення пенсії по втраті годувальника на час звернення до суду із заявою вирішене не було. Наведене свідчить про намагання та вчинення відповідних дій ОСОБА_1 для вирішення спірного питання в позасудовому порядку. При цьому, відмова відповідного органу в призначенні пенсії може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому КАС України, оскільки Пенсійний фонд України (його територіальні органи) є суб`єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями у сфері пенсійного забезпечення. Тому обставини, викладені ОСОБА_1 у поданій суду загальної юрисдикції заяві в порядку окремого провадження, свідчать про наявність спору про право на отримання пенсії та пільг, і такий спір має вирішуватися в порядку позовного провадження за правилами адміністративного судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частиною першою статті 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, визначених статтями 255 та 257 цього Кодексу. З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись ст. 374, 377, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 20 вересня 2021 року скасувати. Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем закрити. Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 січня 2022 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук В.Д. Фединяк