Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/2545/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/2545/21 пров. № А/857/16192/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Носа С.П., Сеника Р.П. розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 260/2545/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Берегівської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною,- суддя в 1-й інстанції Іванчулинець Д.В., час ухвалення рішення 12.08.2021 року, місце ухвалення рішення м. Ужгород дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В : 18 червня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Берегівської районної державної адміністрації (далі - відповідач) та просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Берегівської РДА Закарпатської області щодо не проведення виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій, виходячи з недооплаченої грошової допомоги; 2) зобов`язати Управління соціального захисту населення Берегівської РДА Закарпатської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року даний позов був залишений без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання мотивованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку. На виконання вимог ухвали позивач надав суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначив, що у травні 2021 року із засобів масової інформації дізнався, що отримує виплату в меншому розмірі аніж передбачено нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ознайомився з позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року по зразковій справі № 440/2722/20 про право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком і з цього приводу звернувся до Управління соціального захисту населення Берегівської РДА про перерахунок та виплату йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. 07.06.2021 року Управлінням соціального захисту населення Берегівської РДА позивачу відмовлено у виплаті щорічної разової допомоги. За цих обставин вважає, що позивач дізнався про відмову у виплаті щорічної разової допомоги 07.06.2021 року і саме з цієї дати він має право звернутися до суду з позовом. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року у справі № 260/2545/21 повернуто позовну заяву. Не погодившись іх ухвалою про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу. Вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 07.06.2021 року відповідач відмовив у виплаті щорічної разової допомоги і саме з цієї дати позивач має право звернутися до суду. Крім того, 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2021 року на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби(СOVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, З 29,338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Просить скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 260/2545/21 та направити справу для продовження розгляду. Суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у відповідності до ст. 312 КАС України. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Повертаючи позовну заяву у справі, суд першої інстанції виходив з того, що на усунення недоліків позовної заяви вказано причини пропуску строку, які не визнані судом поважними, - позовна заява підлягає поверненню. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Статтею 118 КАС передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами, процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків . Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження скорочених строків, обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Частиною першою статті 120 КАС України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку (частина дев`ята статті 120 КАС України). Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів. Згідно з частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України). Відповідно до пунктів 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, зокрема у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Водночас, визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Частиною 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Разом з тим, Європейський суд з прав людини, наголошує, що навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Спірні виплати учасникам бойових дій гарантовані ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Такі виплати мають регулярний характер та виплачуються один раз на рік в конкретно визначеному розмірі, а тому апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції, що позивачка повинна була дізнатися про порушення своїх прав на належний рівень соціальних виплат при отриманні таких. Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи позивача про те, що відлік строку звернення до суду йде з моменту отримання ним відповіді від відповідача на його заяву. Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня є платежем, розмір якого в будь-якому разі відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений розрахунок одноразової грошової допомоги. Отже, з дня отримання допомоги до 5 травня, особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Разом з тим, відповідно до статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Тобто, вказаним Законом встановлено розумний строк для звернення до органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги для отримання її доплати, у разі якщо виплату не здійснено або здійснено в розмірі меншому ніж встановлено Законом. Таким чином, щорічна разова грошова допомога до 5 травня є періодичним платежем, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатися до 30 вересня відповідного року під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується, та реалізувати право на звернення до суду протягом шестимісячного строку. Вказане відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 420/718/21 та від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20. Верховний Суд у постанові від 06.02.2018, розглядаючи справу № 607/7919/17, зазначив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога. Отже, враховуючи позицію Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 у справі №607/7919/17, перебіг шестимісячного строку звернення позивача до суду із цим позовом за 2020 рік слід обраховувати з 30 вересня відповідного року. Щодо аргументів скаржника про продовження строків, визначених, зокрема, статтею 122 КАС України на строк дії такого карантину, то суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на 30 вересня 2020 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 №731-IX пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: «

3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином». Такі зміни внесені для врегулювання проблеми, яка виникла в сфері продовження і поновлення процесуальних строків в умовах карантину, оскільки автоматичне продовження строків призводило до зупинення розгляду адміністративних справ на час карантину, де хоча б одна сторона не проявляла активність. За встановлених обставин, з огляду на процесуальні норми, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а вказані позивачем обставини не можна вважати поважними підставами пропуску такого. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування ухвали, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 123, 230, 241, 243, 308, 311, 312, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року про повернення позовної заяви у справі № 260/2545/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді С. П. Нос Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 22 грудня 2021 року