Постанова Харківський апеляційний суд № 643/815/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «10» грудня 2021 року м. Харків справа № 643/815/21 провадження № 22ц/818/4888/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б., учасники справи: позивач Комунальне підприємство «Харківводоканал», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року в складі судді Поліщук Т.В. в с т а н о в и в: У січні 2021 року Комунальне підприємство «Харківводоканал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, облік нарахувань та оплати за які здійснюються за абонентським особовим рахунком № НОМЕР_1 . Зазначив, що відповідачі неналежним чином виконували зобов`язання з оплати наданих послуг, у зв`язку з чим у них утворилася заборгованість в сумі 21 089,68 грн, а саме заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2020 року - 12 107,62 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2020 року - 8982,06 грн. Вказав, що розмір інфляційних втрат становив 1197,81 грн, а 3% річних від простроченої суми 632,18 грн. Посилався на те, що підприємство є єдиним підприємством, яке здійснює водопостачання та водовідведення у м. Харкові. Іншої альтернативи з водопостачання та водовідведення у місті немає. Структура підприємства налічує лише один відділ, який здійснює претензійно-позовну роботу, а із врахуванням кількості боржників, строк позовної давності яких перевищує 3 роки, підприємство повинно подавати до суду щорічно 7-8 тисяч позовних заяв і заяв про видачу судового наказу про стягнення заборгованості. При цьому сума судового збору суттєво обмежує можливість своєчасно, в межах строку позовної давності звертатися до суду по всім боржникам. Перевага надається боржникам з найбільшою сумою боргу. Просив визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення Комунального підприємства «Харківводоканал» до суду з даним позовом; стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість в сумі 22 919,67 грн, з яких заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2020 року - 12 107,62 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2020 року - 8982,06 грн; інфляційні втрати 1197,81 грн; 3% річних від простроченої суми 632,18 грн; стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» суму судового збору, сплаченого за подання даної позовної заяви в сумі 2270,00 грн. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року позов Комунального підприємства «Харківводоканал» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2020 року в розмірі 12 107,62 грн; за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2020 року - 8982,06 грн, суму індексу інфляції за час прострочення - 1197,81 грн та три відсотки річних від простроченої суми - 632,18 грн, а всього - 22 919,67 грн; стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн в рівних частках по 1135,00 грн з кожного. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов частково з урахуванням спливу строку позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості, яка виникла за період до 01 січня 2018 року, а саме задовольнити позов в частині стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за надання послуг з централізованого водопостачання за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2020 року у відповідному розмірі; за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2020 року у відповідному розмірі, суму індексу інфляції за час прострочення за період з 01 січня 2018 року по 31 жовтня 2020 року у відповідному розмірі та три відсотки річних від простроченої суми у відповідному розмірі; зробити розподіл судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення порушив норми процесуального права, не повідомив відповідачів належним чином про час і місце розгляду справи, фактично позбавив права на подання заяви про застосування строку позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити, рішення суду скасувати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачі не виконують свого обов`язку по оплаті наданих їм послуг, тому наявні підстави для стягнення з них в солідарному порядку заборгованості. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 24 листопада 2020 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.4). Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався. У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачам рахунки на оплату послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов`язки зі своєчасного внесення в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого утворилася заборгованість в розмірі 21 089,68 грн, з яких заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2020 року - 12 107,62 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2020 року - 8982,06 грн. Також, Комунальним підприємством «Харківводоканал» нараховано 1197,81 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення та 632,18 грн три процента річних від простроченої суми. Мотивуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилався на те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Як вбачається з матеріалів справи ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_1 не отримували з суду першої інстанції повідомлення про розгляд справи, (копію ухвали про відкриття провадження у справі), оскільки повідомлення, яке направлялося на адресу відповідачів повернулося до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що не свідчить про відмову відповідачів від одержання повідомлення чи про їх незнаходження за адресою, повідомленою суду. Пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже, колегія суддів вважає, що відповідачі у справі не були належним чином повідомлені про розгляд справи судом першої інстанції. За таких умов, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення. При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного. Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». За час дії спірних правовідносин, а саме за період з 01 вересня 2011 по 31 жовтня 2020 року діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV з подальшими змінами, (далі Закон №1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17 березня 2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII). Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV залежно від функціонального призначення житлово - комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно - технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Частиною 3 статті 31 Закону № 1875-ІV передбачено, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. Пунктом 2 частини 3 статті 4 Закону № 2189-VIII передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування належать встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону. Відповідно до положень частин 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІV плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Частиною 1 статті 9 Закону № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель зобов`язаний, зокрема, забезпечувати експлуатацію будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд та об`єктів благоустрою, розташованих на прибудинкових територіях згідно з умовами укладених договорів, стандартами, нормативами, нормами і правилами; вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих житлово-комунальних послуг від споживачів. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Комунальним підприємством «Харківводоканал» з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2020 року надавались ОСОБА_2 та ОСОБА_1 послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які необхідно оплатити. З розрахунків суми заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що за період з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2020 року включно підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачами оплата послуг здійснювалася не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 21 089,68 грн, з яких заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2020 року - 12 107,62 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 лютого 2012 року по 31 жовтня 2020 року - 8982,06 грн. Комунальним підприємством «Харківводоканал» нараховано 1197,81 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення та 632,18 грн три процента річних від простроченої суми, на що підприємством також надано відповідні розрахунки. Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості відповідачем до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідачів за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості в солідарному порядку за надані послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачам, матеріали справи не містять. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказував на пропущення позивачем строку позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі, забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 43 рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції (№ 2)»). Як вбачається із матеріалів справи, 05 квітня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи суд першої інстанції ухвалив рішення у даній справі. Судова кореспонденція надсилалася відповідачам, однак повернулася до суду першої інстанції у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с.37,38). Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином відповідачів про те, що в провадженні суду існує справа, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб. Відповідачі були позбавлені можливості надати відзив протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі або будь - які інші клопотання. Відомості про повернення до суду першої інстанції судових повідомлень відповідача з вказівкою причини повернення - за закінченням терміну зберігання, не свідчить про виконання судом обов`язку із належного повідомлення указаних учасників справи про розгляд справи. Зазначене є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 219/5355/14-ц (провадження № 61-2956св18), від 15 січня 2020 року у справі № 199/892/14-ц (провадження № 61-8366св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15-ц (провадження № 61-21682св19). Враховуючи строк позовної давності, сума заборгованості з відповідачів повинна нараховуватися за період з 01 лютого 2018 року по 31 жовтня 2020 року (дата закінчення періоду нарахування позивачем), яка становить 12 516,41 грн, з яких заборгованість за цей період за надані послуги з централізованого водопостачання становить 7036,15 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення - 5480,26 грн. Розмір трьох процентів річних від простроченої суми за період з 21 січня 2018 року по 31 жовтня 2020 року - 1044,18 грн, хоча позивачем заявлено суму в розмірі 632,18 грн, яка і підлягає стягненню. Розмір інфляційних втрат за період з 21 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року - 1952,64 грн, хоча позивачем заявлено суму в розмірі 1197,81 грн, яка і підлягає стягненню. Виходячи з того, що судом порушено норми процесуального права, рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги Комунального підприємства «Харківводоканал» задоволено на 62,59%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 1420,79 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» по 710,40 грн з кожного. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3153,00 грн підлягає стягненню з Комунального підприємства «Харківводоканал» на користь ОСОБА_2 . Шляхом взаємозаліку зазначених сум з Комунального підприємства «Харківводоканал» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2442,60 грн (3153,00-710,40). Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2021 року скасувати. Позов Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведенняза період з 01 лютого 2018 року по 31 жовтня 2020 року в розмірі 12 516,41 грн, з яких заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання - 7036,15 грн, за надані послуги з централізованого водовідведення - 5480,26 грн. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» три проценти річних від простроченої суми за період з 21 січня 2018 року по 31 жовтня 2020 року в розмірі 632,18 грн, інфляційні втрати за період з 21 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року - 1197,81 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 710,40 грн. Стягнути з Комунального підприємства «Харківводоканал» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2442,60 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 10 грудня 2021 року.