Постанова 4818 № 638/16667/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «04» лютого 2022 року м. Харків справа № 638/16667/20 провадження № 22ц/818/1181/22 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А. В., Пилипчук Н.П., учасники справи: позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 березня 2021 року в складі судді Подус Г.С. в с т а н о в и в: У грудні 2020 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання. Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надає підприємство, однак внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за період з 01 квітня 2014 року по 31 жовтня 2020 року у них утворилася заборгованість, яка становить 163 551,99 грн. Зазначив, що розмір трьох відсотків річних становить 4001,13 грн, інфляційні втрати - 5885,40 грн. Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання в сумі 163 551,99 грн за період з 01 квітня 2014 року по 31 жовтня 2020 року, три відсотка річних - 4001,13 грн, інфляційні втрати - 5885,40 грн та судовий збір в розмірі 2102,00 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 березня 2021 року позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» - задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання у сумі 163 551,99 грн за період з 01 квітня 2014 року по 31 жовтня 2020 року; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» три відсотки річних у розмірі 4001,13 грн, інфляційні втрати - 5885,04 грн; стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі по 350,00 грн з кожного. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_4 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила застосувати позовну давність до всіх вимог позивача, позовні вимоги залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, не повідомивши її належним чином про розгляд даної справи. Посилалася на застосування строку позовної давності до вимог позивача в частині позовних вимог, що заявлені за межами строку позовної давності, а також на те, що розмір інфляційних втрат належним чином не доведений. Вважала, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за процентами є неналежним. Вказала, що квартира перебуває в комунальній власності, а вона не є особою, яка включена у відповідний ордер, тому вона не є належним відповідачем у справі. Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не находило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 необхідно задовольнити частково, рішення суду - скасувати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачі не виконують свого обов`язку по оплаті наданих їм послуг, тому наявні підстави для стягнення з них в солідарному порядку заборгованості. Як вбачається з довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 25 листопада 2020 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с.3). За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію міста проживання ГУДМС України в Харківській області за вказаною адресою зареєстровані відповідачі: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (а.с.18-23). Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 . Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався. У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно нараховував відповідачам оплату за послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов`язки по своєчасному внесенню в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого за період з 01 квітня 2014 року по 31 жовтня 2020 року утворилася заборгованість в розмірі 163 551,99 грн. Також, Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» нараховано 5885,40 грн - сума інфляційних втрат та 4001,13 грн - три процента річних. Одним з доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 є те, що її не було належним чином повідомлено про розгляд справи, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості звернутися до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності. Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не отримували з суду першої інстанції повідомлення про розгляд справи, оскільки повідомлення, яке направлялося на адресу відповідачів повернулося до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що не свідчить про відмову відповідачів від одержання повідомлення чи про їх незнаходження за адресою, повідомленою суду. Отже, колегія суддів вважає, що відповідачі у справі не були належним чином повідомлені про розгляд справи судом першої інстанції. За таких умов, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення. При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року). Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33). Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін. За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов`язує. Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». За час дії спірних правовідносин, а саме за період з квітня 2014 по жовтень 2020 року діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV з подальшими змінами, (далі Закон №1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17 березня 2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII). Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до положень частин 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону №2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою. Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР. Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16. Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Як вбачається з вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» за період з 01 квітня 2014 року по 31 жовтня 2020 року надавались ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, які повинні оплатити надані послуги. З відомості нарахування та оплати за теплову енергію з урахуванням періоду платежів за адресою: АДРЕСА_3 вбачається, що за період з 01 квітня 2014 року по 31 жовтня 2020 року включно підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачами оплата послуг здійснювалася не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 163 551,99 грн. Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» нараховано 5885,40 грн - сума інфляційних втрат та 4001,13 грн - три процента річних, на що підприємством також надано відповідні розрахунки. Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості відповідачем до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідачів за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості в солідарному порядку за надані послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачам, матеріали справи не містять. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки відповідачі фактично отримували житлово-комунальні послуги, тому позовні вимоги є обґрунтованими. Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства «Харківські теплові мережі». Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції заявлено клопотання про застосування строку позовної давності з посиланням на неповідомлення її судом першої інстанції про розгляд справи. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі, забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України). Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 43 рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року у справі «Золотас проти Греції (№ 2)»). Як вбачається із матеріалів справи, 18 березня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи ухвалив рішення у даній справі. Судова кореспонденція надсилалася відповідачам, однак повернулася до суду першої інстанції у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с.37,38). У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц). Отже, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином відповідачів. Відомості про повернення до суду першої інстанції судових повідомлень відповідачів з вказівкою причини повернення - за закінченням терміну зберігання не свідчить про виконання судом обов`язку із належного повідомлення указаних учасників справи про розгляд справи. Зазначене є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування строку позовної давності. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 219/5355/14-ц (провадження № 61-2956св18), від 15 січня 2020 року у справі № 199/892/14-ц (провадження № 61-8366св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15-ц (провадження № 61-21682св19). У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції. Аналогічні за змістом правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20), від 31 травня 2021 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження № 61-4916св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 757/4299/14 (провадження № 61-4353св21). Установивши, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 належним чином не виконували своїх обов`язків щодо оплати наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» житлово-комунальних послуг, внаслідок чого за період з 01 квітня 2014 року по 31 жовтня 2020 року у них утворилась заборгованість, однак враховуючи те, що з даними позовними вимогами підприємство звернулося до суду лише 02 грудня 2020 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів наявність поважних причин, з яких пропущено строк звернення до суду з позовом за період з 01 квітня 2014 року по 02 грудня 2017 року, а відтак вимога позивача про стягнення заборгованості за цей період заявлена поза межами строку позовної давності, в зв`язку із чим сума заборгованості за цей період не підлягає стягненню, оскільки відповідачем заявлено вимогу про застосування строку позовної давності у три роки. Таким чином наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за надані послуги в межах позовної давності за період з 02 грудня 2017 року по 31 жовтня 2020 року, яка становить 63 616,45 грн. Ця сума визначена з вирахуванням сплаченої відповідачами за цей період суми в розмірі 13 961,43 грн в рахунок погашення заборгованості за отримані послуги (77 577,88 грн - 13 961,43 грн). Розмір трьох процентів річних від простроченої суми за період з 02 грудня 2017 року по 31 жовтня 2020 року складає 5568,62 грн, хоча позивачем заявлено суму в розмірі 4001,13 грн, яка і підлягає стягненню. Розмір інфляційних втрат за період з 02 грудня 2017 року по 31 жовтня 2020 року складає 11 253,75 грн, хоча позивачем заявлено суму в розмірі 5885,40 грн, яка і підлягає стягненню. Разом з тим посилання ОСОБА_4 на те, що квартира перебуває в комунальній власності, а вона не є особою, яка включена у відповідний ордер, тому вона не є належним відповідачем у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки нести витрати з оплати наданих житлово-комунальних послуг зобов`язані не тільки власники квартири, а й особи, місце проживання яких у цій квартирі зареєстровано у встановленому порядку. За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено на 42,38%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 890,83 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» по 148,47 грн з кожного. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено на 57,62, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1816,76 грн підлягає стягненню з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_4 . Шляхом взаємозаліку зазначених сум з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1668,29 грн (1816,76 -148,47). Таким чином, судовий збір в розмірі 148,47 грн з кожного підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», а судовий збір в розмірі 1668,29 грн підлягає стягненню з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_4 . Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 березня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити частково. Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 02 грудня 2017 року по 31 жовтня 2020 року у сумі 63 616,45 грн, три відсотки річних у розмірі 4001,13 грн, інфляційні втрати - 5885,40 грн. В іншій частині в задоволенні позову Комунальному підприємству «Харківські теплові мережі» - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 148,47 грн з кожного. Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_4 1668,29 грн судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді А. В. Котелевець Н.П. Пилипчук Повний текст постанови складено 04 лютого 2022 року.