Постанова 4855 № 640/10986/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10986/20 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 10 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,- в с т а н о в и л а: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідних посвідчення і нагрудного знаку; - зобов`язати відповідача встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» і відповідний нагрудний знак. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивач приймав участь у роботах у складі сформованих груп цивільної оборони. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. Будь-які його письмові пояснення в матеріалах справи відсутні. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.09.2019 (а.с.9). Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії КИ-1 №004977 позивачу встановлено третю групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.23). За наслідком звернення позивача до відповідача із заявою від 26.12.2019 (а.с.10) щодо встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідних посвідчення і знаку, листом від 27.12.2019 №35-3824 (а.с.11) позивача повідомлено, що на підставі поданих ним документів неможливо визначити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вони не підтверджують факт залучення і виконання робіт по ЛНА на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони. Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем до відповідача не було подано всіх необхідних документів на підтвердження того, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, тому відповідачем правомірно визнано відсутність у позивача права на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею відповідного посвідчення. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Умовами для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони. Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. З матеріалів справи вбачається факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, зокрема з відповідного посвідчення, та виконання робіт у м.Прип`ять, що підтверджується маршрутним листом, довідкою ПАТ «НДІ ЕМП» від 12.11.2019 №59, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків, що підтверджується експертним висновком ЦМЕК від 30.09.1998 №1916-1483 та довідкою до акта огляду МСЕК серії КИ-1 №004977 (а.с.14, 19, 22-23). Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. З довідки ПАТ «НДІ ЕМП» від 12.11.2019 №59 вбачається, що позивач приймав участь у роботах (упаковка, вантаж обладнання та матеріальних цінностей) у складі сформованих груп цивільної оборони відповідно до наказу №249 від 04.05.1986. Колегія суддів вертає увагу, що наказ КНПО «Маяк» від 04.05.1986 №249 (а.с.15-18) не містить жодної інформації щодо формування груп цивільної оборони чи особистого залучення до таких формувань позивача. В той же час, жодних розпорядчих документів (наказів, розпоряджень, доручень тощо) про залучення працівників КНПО «Маяк» та особисто позивача до участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань цивільної оборони ні до відповідача, ні до суду надано не було. При цьому, лист Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 17.09.2019 №02-13189/162 (а.с.20-21) не є первинним документом, який би міг підтвердити відповідні обставини, а є лише інформаційним листом про загальну організацію та формування Цивільної оборони. Подані позивачем документи належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Однак, належного документального підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони (наказу, розпорядження тощо), позивачем не надано. Верховний Суд у своїй постанові від 07.06.2018 у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №826/1427/17, від 27.02.2018 у справі №368/1579/14, від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а, від 21.08.2018 у справі №279/2285/16-а, від 18.10.2018 у справі №753/12234/17, від 30.11.2018 у справі №756/3226/16-а та від 16.06.2021 у справі №810/372/18, яка підлягає врахуванню судом при вирішенні спірних правовідносин. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не є належними доказами його участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, оскільки вони містять лише інформацію про залучення позивача до робіт з пакування та вантаження обладнання і матеріальних цінностей на заводі «Юпітер» у м.Прип`ять у певні періоди, проте не підтверджують факту, що він був залучений до формувань Цивільної оборони, що свідчить про відсутність підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 10 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 22 листопада 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді В.О.Аліменко А.Ю.Кучма