Постанова Київський апеляційний суд № 370/1226/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 370/1226/15-ц Головуючий у суді І інстанції Косенко А.В. Провадження № 22-ц/824/15259/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 листопада 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 14 вересня 2021 року у справі за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Наконечного Ігоря Михайловича про закінчення виконавчого провадження, в с т а н о в и в: У вересні 2021 року ФОП ОСОБА_1 звернувся через систему «Електронний суд» до суду першої інстанції зі скаргою на постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Наконечного І.М. від 26 серпня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 55989291. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 14 вересня 2021 року (провадження № 6/370/96/21) скаргу повернуто заявнику без розгляду. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що подана скаргана рішення приватного виконавця не відповідає вимогам частин першої і другої статті 183 ЦПК України, оскільки у скарзі не зазначено боржника, а стягувачем не подано до суду докази надіслання (надання) копії цієї скарги іншим учасникам справи, що зумовлює застосування наслідків, передбачених частиною четвертою статті 183 ЦПК України. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що станом на 11 вересня 2021року заявник був вправі подати через систему «Електронний суд» скаргу на дії приватного виконавця без надання доказів направлення скарги сторонам, оскільки пункт 29 підрозділу 2 розділу III Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ще не набрало законної сили. Вказівка суду першої інстанції про не зазначення в скарзі всіх учасників виконавчого провадження, а саме боржника та його даних, є необґрунтованими, адже в системі «Електронний суд» у шаблоні «скарга на дії/бездіяльність органу примусового виконання» окрім стягувача та виконавця відсутня можливість додавати інших учасників, в тому числі і боржника. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції формально повернув скаргу без розгляду без об`єктивних на те підстав та порушив право заявника на справедливий суд. Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили. За правилом пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду від 3 листопада 2021 року, розгляд справи здійснено у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Повертаючи скаргу на рішення приватного виконавця заявнику без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що подана скаргане відповідає вимогам частини другої статті 183 ЦПК України, оскільки до неї не додано доказів її направлення іншим учасникам справи (провадження), а також не відповідає пункту 7 частини першої статті 183 та статтям 448, 450 ЦПК України огляду на не зазначення у скарзі всіх учасників виконавчого провадження, а саме боржника, його поштової адреси та засобів зв`язку, не додано копії скарги з додатками для нього. Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, аджеповертаючи скаргу на рішення приватного виконавця заявнику, місцевий суд застосував до спірних правовідносин вимоги статті 183 ЦПК України, яка не регулює ці правовідносини. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 4 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця, державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз`яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім`я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім`я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не звернув уваги на те, що вимоги частин першої і другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 27 січня 2021 рокув цивільній справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520 св 20). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у вказаній постанові звернув також увагу на те, що розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ. Крім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового процесу. Саме такий принцип застосовує Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи. Таким чином, у суду першої інстанції не було обгрунтованих підстав повертати скаргу заявнику без розгляду, ФОП ОСОБА_1 належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим. При цьому слід відмітити, що установивши, що скарга на рішення приватного виконавця за формою і змістом не відповідає загальним вимогам процесуального законодавства, а саме у ній не зазначено всіх учасників виконавчого провадження, їх поштової адреси та засобів зв`язку і не додано копії скарги з додатками, то в цьому випадкусуду першої інстанції слід було вирішити питання про залишення скарги без руху на підставі положень статті 185 ЦПК України з наданням строку для усунення її недоліків, а не повертати скаргу без розгляду одразу особі, яка її подала. Вказане відповідає роз`ясненням, які містяться у пункті 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 7 лютого 2014 року. У рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») (заява № 23436/03) зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», серія A № 18, пункт 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та дотримуватися пропорційності між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», пункт 37). Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. З наведених підстав, колегія суддів приймає аргументи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимоги частин першої, другої і четвертої статті 183 ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, формально поставився до вирішення питання про прийняття скарги до розгляду та помилково повернув її без розгляду, порушивши право заявника на судовий захист. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення скарги на рішення приватного виконавця заявнику є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. У відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених заявником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки скарга по суті заявлених вимог не розглядається. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 14 вересня 2021 року скасувати, справу за скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Наконечного Ігоря Михайловича про закінчення виконавчого провадження направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній