Постанова КГС ВС № 922/4198/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 листопада 2021 року м. Київ Справа № 922/4198/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Гогусь В. О., за участю представників: позивача - Орлова О. О. (адвоката), відповідача 1 - Шильця А. Р. (адвоката), відповідача 2 - Романченка О. М. (адвоката, в режимі відеоконференції), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 (колегія суддів: Попков Д. О. - головуючий, Пушай В. І., Стойка О. В.) у справі за позовом Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю до 1) Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська міжрегіональна фінансова компанія", про визнання недійсним договору, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У грудні 2020 року Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" (далі - ПАТ "Банк Золоті Ворота") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Женева" (далі - ТОВ "ФК "Женева") про: - визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 05.01.2018 за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, на підставі положень статті 24 Закону України "Про іпотеку" та частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме відступлення права вимоги за іпотечним договором без отримання згоди від іпотекодавця (позивача) на цей правочин; - припинення речового права ТОВ "ФК "Женева" як іпотекодержателя щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень третього поверху № 1-6, 8-20 літ. "А-3", реєстраційний номер 88210663101, загальною площею 357,3 м2, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 96, відомості про які було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги від 05.01.2018 за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором є недійсним, оскільки суперечить вимогам закону та порушує права позивача.

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.04.2021 (суддя Бринцев О. В.) у справі № 922/4198/20 позовні вимоги Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ до ПАТ "Банк Золоті Ворота", ТОВ "Фінансова компанія "Женева" про визнання недійсним договору та припинення речових прав задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним укладений 05.01.2018 між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ТОВ "ФК "Женева" договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09, посвідчений 21.01.2008 Зубарєвим І. Ю. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 369, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, посвідчений 05.01.2018 Тарасовою Ю. Г. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №

1. Припинено речові права ТОВ "ФК "Женева" як іпотекодержателя щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень 3-го поверху № 1-6, 8-20 літ. "А-3", реєстраційний номер 88210663101, загальною площею 357,3 м2, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 96, відомості про які були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі Договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09, посвідченого 21.01.2008 Зубарєвим І. Ю. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 369, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, посвідченого 05.01.2018 Тарасовою Ю. Г. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1. 2.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що спірний договір укладено всупереч вимогам Закону "Про іпотеку", а саме положенням статей 1, 2, 3, 4, 24 Закону України "Про іпотеку", статей 202 - 215, 516, 1054 Цивільного кодексу України у зв`язку з тим, що основне зобов`язання було розподілене між різними кредиторами, однак, право вимоги за іпотечним договором, укладеним на забезпечення повного основного зобов`язання, без обов`язкової згоди позивача передано одному з кредиторів таким чином, що продовжує забезпечувати лише частину основного зобов`язання, що не допускається Законом України "Про іпотеку". 2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2021 у справі № 922/4198/20, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 2.4. Ухвалюючи зазначену постанову, апеляційний господарський суд виходив із того, що права позивача не були порушені укладенням спірного договору, а форма та зміст цього договору, за висновком апеляційного суду, відповідають вимогам Закону України "Про іпотеку", Цивільного кодексу України. Крім того, суд констатував, що ще до моменту вчинення спірного договору, забезпеченим іпотекою майна позивача стала лише частина первісного основного зобов`язання, яке виникло одночасно з такою іпотекою. 2.5. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 922/4198/20 задоволено частково заяву ТОВ "Фінансова компанія "Женева" про ухвалення додаткового рішення у справі № 922/4198/20. Стягнуто з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ на користь ТОВ "ФК "Женева" 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. 2.6. При ухваленні додаткової постанови судом зазначено, що фактичний об`єм виконаних адвокатським бюро робіт із розгляду справи у суді апеляційної інстанції, є частково обґрунтованим, оскільки 40 000,00 грн не є співмірними із виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), а їх стягнення у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, необхідності, співрозмірності і справедливості. Тому суд визнав за необхідне зменшити і розподілити до стягнення з позивача суму витрат у розмірі 20000,00 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї 3.1. Не погоджуючись із додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 922/4198/20, до Верховного Суду звернулася Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану додаткову постанову апеляційного господарського суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "ФК "Женева" про ухвалення додаткового рішення у справі № 922/4198/20. 3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ зазначає, що додаткова постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи додаткову оскаржувану постанову, застосував положення статей 124, 129, 258 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17, від 14.01.2019 у справі № 927/26/18, від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17. Крім того, Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, безпідставним і неспівмірним із фактичними обставинами справи. 3.3. У відзиві на касаційну скаргу Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ ТОВ "ФК "Женева" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову апеляційного господарського суду - без змін. На думку ТОВ "ФК "Женева", обґрунтованим є стягнення з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ на користь ТОВ "ФК "Женева" 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Розгляд касаційної скарги, встановлені обставини справи та

позиція Верховного Суду 4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке. 4.2. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 4.3. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. 4.4. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. 4.5. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). 4.6. Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. 4.7. Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом 4.8. Пунктом 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. 4.9. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. 4.10. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. 4.11. Відповідно до частин 1 - 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 4.12. При цьому частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. 4.13. У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. 4.14. Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. 4.15. Така позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 у справі № 906/598/19. 4.16. Матеріали цієї справи свідчать, що після ухвалення постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2021, якою скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2021 у цій справі та ухвалено нове рішення, котрим відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, до Східного апеляційного господарського суду надійшла заява від ТОВ "ФК "Женева" про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ понесених заявником витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції з розгляду справи у розмірі 40000,00 грн. 4.17. Розглядаючи зазначену заяву, апеляційний господарський суд установив, що ТОВ "ФК "Женева" на підтвердження понесених витрат додало до заяви: договір № 01/01-ПД від 01.01.2020, укладений між ТОВ "ФК "Женева" (клієнт) та Адвокатським бюро "Олексія Романченко" (Бюро); додаткову угоду № 3 від 15.01.2021 до договору № 01/01-ПД від 01.01.2020; акт виконаних робіт № 3 від 07.07.2021 до договору № 01/01-ПД від 01.01.2020. 4.18. Апеляційним господарським судом констатовано, що відповідно до пункту 1.1 договору № 01/01-ПД від 01.01.2020 клієнт доручає, а Бюро бере на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта в судах всіх інстанцій, а також перед підприємствами, установами, організаціями, органами державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронними органами та органами прокуратури, пов`язані з судовим розглядом судових справ за участю клієнта та в будь-яких інших справах, в яких клієнт бере або буде брати участь, а також у справах, пов`язаних з розглядом кримінальних проваджень, в яких клієнт бере або братиме участь, як свідок, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, розглядом справ про адміністративні правопорушення, в яких клієнт бере участь у якості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, що стосуються здійснення клієнтом прав власника приміщень за весь час існування цих прав. 4.19. Апеляційний господарський суд установив, що в пункті 1 додаткової угоди № 3 від 15.01.2021 до договору № 01/01-ПД від 01.01.2020 сторони погодили, що відповідно до умов договору Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу у справі № 922/4198/20, в рамках якої розглядається позовна заява Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ до ТОВ "ФК "Женева" про визнання недійсним укладеного 05.01.2018 між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ТОВ "ФК "Женева" договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008, з урахуванням всіх змін та доповнень до нього, та припинення речових прав ТОВ "ФК "Женева" як іпотекодержателя щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень третього поверху № 1-6, 8-20 літ. "А-3", реєстраційний номер 88210663101, загальною площею 357,3 м2, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 96, відомості про які було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги від 05.01.2018 за іпотечним договором № 16-03-09 від 21.01.2008. 4.20. Пунктом 3 зазначеної додаткової угоди передбачено, що відповідно до пункту 6.2 договору № 01/01-ПД від 01.01.2020 гонорар Адвокатського бюро за ведення справи № 922/4198/20 у суді апеляційної інстанції становить 40000,00 грн у будь-якому випадку, навіть у разі ухвалення судом рішення не на користь клієнта. Клієнт сплачує кошти, визначені в пункті 3 додаткової угоди, протягом 30 днів з моменту ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення у справі (пункт 6 додаткової угоди № 3 від 15.01.2021). 4.21. Згідно з пунктом 9 зазначеної додаткової угоди, надання Адвокатським бюро правничої допомоги при розгляді справи у суді апеляційної інстанції включає: вивчення апеляційної скарги чи відзиву на апеляційну скаргу та доданих до них документів, підготовку і подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, надання суду відповідних доказів, за необхідності підготовку і подання до суду заперечень та додаткових пояснень, за необхідності підготовку та подання до суду заяв та клопотань з процесуальних питань або заперечень на заяви та клопотання з процесуальних питань, участь у судових засіданнях, надання пояснень суду, підготовку та подання до суду інших документів, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, які необхідні для розгляду справи. 4.22. Апеляційний господарський суд установив, що 07.07.2021 сторони підписали акт виконаних робіт № 3 від 07.07.2021 до договору № 01/01-ПД від 01.01.2020, де узгодили, що відповідно до пунктів 1, 9 додаткової угоди № 3 від 15.01.2021 до договору Адвокатське бюро надало клієнту правничу допомогу у Східному апеляційному господарському суді у справі № 922/4198/20, а саме: вивчення рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2021; вивчення додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2021; підготовлено апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2021; підготовлено апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 15.04.2021; підготовлено пояснення щодо судової практики Верховного Суду щодо даної категорії спорів; взято участь у судових засіданнях Східного апеляційного господарського суду 16.06.2021 та 05.07.2021, в яких надано пояснення у справі. Зазначено, що Адвокатським бюро витрачено 18 годин на надання правової допомоги клієнту у суді апеляційної інстанції у справі № 922/4198/20. 4.23. Також апеляційний господарський суд установив, що в пункті 3 акта виконаних робіт № 3 від 07.07.2021 сторони погодили, що не мають претензій стосовно обсягу та якості надання Адвокатським бюро правничої допомоги клієнту в суді апеляційної інстанції при розгляді Східним апеляційним господарським судом справи № 922/4198/20. Згідно з пунктом 4 акта виконаних робіт № 3 від 07.07.2021 гонорар Адвокатського бюро за надання правничої допомоги клієнту в суді апеляційної інстанції становить 40000,00 грн, які мають бути сплачені клієнтом у строк до 05.08.2021. 4.24 Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 4.25. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 4.26. Ухвалюючи додаткову постанову, суд зазначив, що фактичний об`єм виконаних адвокатським бюро робіт із розгляду справи у суді апеляційної інстанції, є частково обґрунтованим, оскільки 40 000,00 грн не є співмірними із виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), а їх стягнення у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, необхідності, співрозмірності і справедливості. Тому суд визнав за необхідне зменшити і розподілити до стягнення з позивача суму витрат у розмірі 20 000,00 грн. 4.27. Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ не погоджується із такими висновками, а тому звернулася із касаційною скаргою на додаткову постанову апеляційного господарського суду в цій справі. Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі ТОВ вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи додаткову оскаржувану постанову, застосував положення статей 124, 129, 258 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17, від 14.01.2019 у справі № 927/26/18, від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17. 4.28. Перевіривши такі доводи скаржника, Верховний Суд визнає їх необґрунтованими з огляду на таке. 4.29. У постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної додаткової постанови, про те, що: "у положеннях Господарського процесуального кодексу України закріплено вимогу до кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 124 ГПК). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення частин 5-7 статті 129 ГПК попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до частини 2 статті 124 ГПК у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору". Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про невідповідність оскаржуваного судового рішення наведеному висновку, оскільки положення статті 124 Господарського процесуального кодексу України не передбачають прямим процесуальним наслідком, у випадку неподання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відмову у задоволенні такої заяви, про що прямо свідчить частина 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, застосування відповідних положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/9195/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18. 4.30. У постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19 вкладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної додаткової постанови, про те, що: "відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача). Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Проте судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржник в апеляційній скарзі на виконання вимог частини 4 статті 80, пункту 6 частини 2 статті 258, частини 3 статті 269 ГПК України взагалі не заявляв про долучення додаткових доказів, не наводив їх переліку, не обґрунтовував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів у встановлений строк, як і не доводив неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача. Таким, чином відповідач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам". Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що ТОВ "ФК "Женева" було порушено встановлений Господарським процесуальним кодексом України порядок подання доказів, оскільки відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Апеляційним господарським судом було установлено, що до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "ФК "Женева" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції із розгляду справи № 922/4198/20 в сумі 40000,00 грн, разом з підтверджуючими доказами таких витрат. 4.31. У постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17 вкладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної додаткової постанови, про те, що відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі. У постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 927/26/18 викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної додаткової постанови, про те, що якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу. Проте Верховний Суд визнає помилковими доводи скаржника про те, що в апеляційний скарзі ТОВ "ФК "Женева" на рішення суду першої інстанції була відсутня вимога щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу чи повідомлення про намір їх стягнення з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ, оскільки зазначена апеляційна скарга, з посиланням на частину 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, містить орієнтовний розрахунок судових витрат ТОВ "ФК "Женева" та застереження про те, що докази на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу будуть надані ТОВ "ФК "Женева" протягом п`яти днів після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції. 4.32. У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17 вкладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної додаткової постанови, про те, що "при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір". Водночас колегія суддів зазначає, що зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що судом апеляційної інстанції було враховано фактичний об`єм виконаних Адвокатським бюро робіт з розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ступінь її складності, ціну позову, тому колегія судів апеляційної інстанції визнала частково обґрунтованим клопотання позивача про зменшення понесених ним судових витрат, та зазначила, що такі витрати в сумі 40000,00грн не є співмірними із виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), оплата яких підлягає розподілу в межах постановлення додаткової постанови до постанови з перегляду рішення місцевого суду (з урахуванням п.18.3 і п.18.4 цієї постанови), а їх стягнення у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності, необхідності, співрозмірності і справедливості. З огляду на це судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» та стягнення з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ на користь ТОВ «ФК «Женева» судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн. 4.33. Верховний Суд не може взяти до уваги необґрунтовані доводи скаржника про те, що під час розгляду заяви ТОВ "ФК "Женева" про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ понесених витрат заявником на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції судом не було враховано заперечення Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі ТОВ, оскільки зміст оскаржуваної додаткової постанови свідчить про те, що судом надана оцінка зазначеним запереченням та ці заперечення було враховано їх під час розгляду відповідної заяви. 4.34. Крім того, Верховний Суд звертає увагу скаржника на правові позиції, які викладені у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/10536/20, від 15.09.2021 у справі № 924/675/20, від 04.02.2020 у справі № 904/1759/18 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відповідно до яких витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною /третьою особою чи тільки має бути сплачено. 4.35. Таким чином, проаналізувавши висновки, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду, та які, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд ухвалив оскаржувану додаткову постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної додаткової постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. 4.36. Посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 24.07.2018 у справі № 918/560/16 не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. 4.37. При цьому Верховний Суд зазначає, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5. Висновки Верховного Суду 5.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 5.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. 5.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 5.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову - без змін.

6. Судові витрати 6.1. Суд зазначає, що Законом України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (пункт 5 частини другої статті 3 цього Закону), розмір ставки судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на додаткове рішення Законом не визначено. Відтак касаційна скарга на додаткову постанову апеляційного суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не є об`єктом справляння судового збору. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.12.2019 у справі №240/6150/18 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 01.10.2020 у справі №910/15191/19, від 22.02.2021 у справі № 922/3439/19. 6.2. Отже, за наслідком касаційного перегляду додаткової постанови апеляційного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

2. Додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2021 у справі № 922/4198/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Багай Судді Т. Б. Дроботова Ю. Я. Чумак