Постанова Миколаївський апеляційний суд № 1416/9293/12

02.11.21 22-ц/812/1936/21 Провадження №22-ц/812/1936/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 02 листопада 2021 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М., за відсутності учасників справи, розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №1416/9293/12 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення, яке постановив Ленінський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Кокорєва Вячеслава Валентиновича у приміщенні цього суду 12 липня 2013 року о 15 годині 45 хвилині, повний текст якого складений того ж дня, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанас» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а : У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство «Комерційного банку «Надра» (далі ПАТ «КБ «Надра», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 08 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено Кредитний Договір «Автопакет» № 02/МК/3/2008-980 строком до 06 лютого 2015 року, згідно з яким він отримав кредит на суму 144717 грн. для придбання автотранспортного засобу. В забезпечення повернення кредиту ОСОБА_1 виступив поручителем за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вказаним договором. Відповідно до Договору відповідач ОСОБА_3 був зобов`язаний щомісячно у встановлені строки здійснювати погашення заборгованості за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитним коштами. Посилаючись на те, що Банк належним чином виконав свої зобов`язання, а відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 323979 грн. 94 коп., позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати в розмірі 3219 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2013 р. позовні вимоги Банку задоволено частково. Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним Договором № 02/МК/3/2008-980 від 08 лютого 2008 р. на користь Банку суму в розмірі 309508 грн. 23 коп., а саме: 143 222 грн. 34 коп. основного боргу; 129483 грн. 26 коп. відсотки по кредиту; 20156 грн. 36 коп. пеня; 16646 грн. 27 коп. індекс інфляції. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Банку судовий збір у розмірі 1 537 грн. 56 коп. з кожного. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 26 жовтня 2012 року сума заборгованості відповідача ОСОБА_3 складає 323979,94 грн., з яких: 143 222,34 грн. основного боргу; 129 483,26 грн. відсотків по кредиту; 20 156,36 грн. пені; 14 471,70 грн. штрафу, а також позивачем нараховано 16 646,27 грн. індексу інфляції. Тому відповідачем ОСОБА_3 в односторонньому порядку порушені умови зазначеного договору, тому суд вважав, що наявні підстави для стягнення заборгованості за кредитом та проценти за користування кредитними коштами. Щодо вимог позивача про стягнення пені та штрафу суд зауважив, що у кредитному договорі (пункт 5) сторони узгодили, що у разі прострочення позичальником строку сплати мінімального необхідного платежу по погашенню кредиту, а також у випадках прострочення строку виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій, у встановлений Договором строк, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення. Разом з тим у разі порушення вимог цього Договору позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф у розмірі 10% від суми кредиту, за кожен випадок. З урахуванням вимог статті 61 Конституції України суд вважав, що невиконання боржником грошового зобов`язання з простроченням на 1 день або на 31 день є одним і тим же правопорушенням, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні взятого на себе за договором зобов`язання. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач просить стягнути з відповідача двічі штрафні санкції у вигляді пені та штрафу за одне й те ж правопорушення, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 14471,70 грн. відмовив. Пославшись на вказане, суд задовольнив позов частково. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Гриненко Т.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з нього заборгованості на користь Банку. Апеляційна скарга мотивована тим, що про наявність справи та ухвалення судового рішення ОСОБА_1 не було відомо, судові виклики він не отримував, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції місце його проживання було зареєстровано по АДРЕСА_1 , що підтверджується наданою на запит суду першої інстанції інформацією, тоді як судові повістки направлялись судом за іншою адресою: АДРЕСА_2 , де ОСОБА_1 був зареєстрований раніше. Тобто ОСОБА_1 був позбавлений можливості брати участь в розгляді справи в суді першої інстанції та надавати свої заперечення. Крім того, відповідач не згоден з позовними вимогами, тому що згідно наявного в матеріалах справи договору поруки він поручився за виконання позичальником умов кредитного договору №79273073 від 08 лютого 2008 року, які полягають у поверненні по 06 лютого 2009 року кредиту в сумі 5000 грн., але позивач не надав суду кредитного договору №79273073. Також ОСОБА_1 посилається на те, що наявні у справі попередження, які Банк направляв за адресою: АДРЕСА_2 , з якої він знявся з реєстрації 13 серпня 2011 року. В апеляційній скарзі зазначено, що позичальником ОСОБА_3 був укладений інший кредитний договір з ПАТ «ОТП Банк», у зв`язку із невиконанням умов якого заборгованість в сумі 365452 грн. 62 коп. також стягнута у судовому порядку і під час примусового виконання судового рішення звернуто стягнення на автомобіль та накладено арешт і оголошено його у розшук. Між тим, не зрозуміло, чому Банк не стягував заборгованість за рахунок заставного майна. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до участі у справі №1416/9293/12 як правонаступника Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра». В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися. Зважаючи на вимоги статей 128, 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Вказаним положенням закону рішення суду не відповідає не в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справи, 12 липня 2013 року Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення у відсутності відповідача ОСОБА_1 . Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про судові засідання, призначені на 15 січня 2013 року, 20 лютого 2013 року, 22 травня 2013 року та 12 липня 2013 року був повідомлений належним чином. В силу пункту 1 частини 1 статті 169 ЦПК України в редакції закону, який був чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки, суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу. До повноважень суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги належить скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення у відповідній частині нового рішення або зміна рішення (пункт 2 частини 1 статті 364 ЦПК України). Згідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 3 цієї ж статті якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, вказане порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. В силу вимог статті 74 ЦПК України в редакції закону, який був чинним на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, фізичним особам, які не мають статусу підприємців і не надали суду інформацію про свою адресу, судові повістки надсилаються за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Як вбачається з матеріалів справи, згідно відповіді Адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Миколаївській області від 20 листопада 2012 року місце проживання ОСОБА_1 з 16 серпня 2011 року зареєстровано по АДРЕСА_1 (а.с. 27). Незважаючи на такі відомості про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_1 , судові повістки про дати та місце проведення судових засідань, які призначались судом на 15 січня 2013 року, 20 лютого 2013 року, 22 травня 2013 року та 12 липня 2013 року, суд надсилав на ім`я ОСОБА_1 за іншою адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 37, 39, 54, 55, 59). Таким чином в матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 про час та місце судових засідань, в тому числі, в якому було ухвалене оскаржуване ним рішення 12 липня 2013 року. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Порушення судом вимог процесуального закону щодо порядку постановлення рішення призвело до порушення прав відповідача ОСОБА_1 на подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості. Оскільки відповідач ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу, в тому числі тим, що суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, це є обов`язковою підставою для скасування рішення у справі. Крім того, задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачем доведено позовні вимоги в повному обсязі до обох відповідачів. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки їх зроблено без повного встановлення обставин, що мають значення у справі, та всупереч вимогам матеріального і процесуального права. В силу вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 77 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-84, 89, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні спорів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Однак, вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд порушив указані норми процесуального права щодо дотримання завдань цивільного судочинства, всебічного і повного з`ясуванню обставин справи. Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 08 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого на день ухвалення оскаржуваного судового рішення було Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», та відповідачем ОСОБА_3 (позичальник) був укладений кредитний договір «Автопакет» № 02/МК/3/2008-980 (далі Договір), згідно з яким позичальник на умовах строковості та оплатності отримав у банку кредит в сумі 144717,00 грн. для придбання автотранспортного засобу, який зобов`язався остаточно повернути до 06 лютого 2018 року частинами щомісячно та сплатити 19,9% річних за користування кредитними коштами. Виконання позичальником ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором забезпечено порукою ОСОБА_1 , який підписав Договір. Позивач виконав свої зобов`язання за Договором, надавши позичальникові кредитні кошти (а.с. 12). Свої зобов`язання за Договором ОСОБА_3 виконував неналежним чином, регулярного щомісячного погашення частини кредиту та відсотків за користування кредитними коштами не здійснював, в останнє вніс кошти на погашення кредиту 18 березня 2008 року, на погашення процентів за користування кредитом 26 квітня 2010 року. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина 1 статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 ЦК України). За такого між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання кредитного договору та укладеного у його забезпечення договору поруки. Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 26 жовтня 2012 року заборгованість відповідача ОСОБА_3 за Договором складає 323979,94 грн., з яких: 143222,34 грн. - заборгованість за кредитом; 129483,26 грн. відсотки по кредиту; 20156,36 грн. пеня; 14471,70 грн. штраф; 16646,27 грн. індекс інфляції. Факт укладання кредитного договору, забезпеченого порукою, надання позичальнику та використання ним кредитних коштів на споживчі цілі, розрахунок заборгованості відповідачами не оспорювались. За такого, встановивши, що між позивачем та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, на виконанні якого Банк надав йому на споживчі цілі кредитні кошти, але останній порушив умови Договору, що призвело до утворення заборгованості, суд задовольнив позовні вимоги, стягнувши суму заборгованості солідарно з позичальника ОСОБА_3 та поручителя ОСОБА_1 . Щодо вирішення позовних вимог, заявлених до поручителя ОСОБА_1 . Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.2.3 Договору позичальник повертає отримані від Банку кредитні кошти частинами та сплату відсотків за користування кредитом шляхом внесення на поточний рахунок № НОМЕР_1 щомісячно мінімального платежу в сумі 3250,24 грн. в період до 18 числа кожного місяця. Таким чином сторони кредитного договору домовились про погашення кредиту та сплату процентів за його користування частинами шляхом внесення щомісячних платежів. Також сторони визначили порядок та підстави дострокового повернення кредиту. У пункті 4.2.5 Договору зазначено, що Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів за цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник несвоєчасно чи не в повному обсязі сплатив черговий платіж. Пунктом 4.3.5 Договору сторони передбачили, що позичальник зобов`язаний протягом семі календарних днів з дня отримання вимоги Банку про дострокове повне виконання зобов`язань виконати зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, сплати нарахованих відсотків, інших платежів, передбачених цим Договором, та можливих штрафних санкцій. Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 1050 ЦК України та Договором (пункти 4.2.5, 4.3.5), через порушення позичальником обов`язків щодо внесення періодичних платежів, Банк 11 листопада 2008 року надіслав ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повідомлення про дострокове повернення кредиту разом із заборгованістю за відсотками та нарахованою пенею (а.с. 13). Направивши таке повідомлення, Банк змінив строк виконання зобов`язань за Договором. В силу пункту 3.2.6 Договору поручитель зобов`язаний виконати взяті на себе зобов`язання по цьому Договору не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання повідомлення від Банку. За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (у редакції закону, чинній на час укладання сторонами договору поруки). В укладеному сторонами Договорі строк припинення поруки не визначений. Строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15). Як вже було встановлено сторони кредитного договору встановили, що основне зобов`язання позичальник виконує шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів за цим договором. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Тобто передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Тому за змістом частини 4 статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання. Натомість, суд першої інстанції, вирішуючи спір взагалі не з`ясовував та не встановлював умови поруки та залишив поза увагою вказані положення закону про припинення поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вказаних обставин не перевірив і вважав, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, а саме через недодержання графіку повернення кредиту та процентів за кредитом, поручитель має нести відповідальність перед позивачем за виконання зобов`язань щодо повернення всієї суми заборгованості. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості у погашення зобов`язань за Договором було зараховано 18 березня 2008 року на погашення основної суми боргу 1494 грн. 66 коп., у погашенні процентів 1759 грн. 92 коп., 03 червня 2008 року у погашення процентів 4120 грн., 26 квітня 2010 року у погашення процентів 1000 грн. З огляду на такі обставини та положення частини 4 статті 559 ЦК України щодо шестимісячного строку для пред`явлення вимоги, кредитор у цій справі мав право звернутися з вимогою до поручителя ОСОБА_1 про повернення заборгованості за основним боргом до 18 вересня 2008 року, за процентами до 03 грудня 2008 року. Крім того, позивач, надіславши відповідачам 21 листопада 2008 року вимогу про дострокове повернення коштів змінив строк виконання зобов`язання. За такого Банк, звернувшись до суду з позовом у листопаді 2012 року, пропустив визначений частиною 4 статті 559 ЦК України у зазначеній редакції строк для пред`явлення вимоги до поручителя стосовно стягнення всієї заборгованості, що є підставою для відмови у позові. Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального закону, яке призвело до невірного вирішення справи в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_1 , та ухвалення в цій частині незаконного рішення, а тому рішення суду в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові до ОСОБА_1 . Хоча поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась вказані підстави неправильності щодо застосування норм матеріального права рішення суду першої інстанції, апеляційний суд в силу положень частини 4 статті 367 ЦПК України в цьому випадку не обмежений доводами апеляційної скарги. Щодо рішення суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3 , то колегія суддів не вбачає підстав для його скасування у вказаній частині, виходячи з наступного. Так, хоча апеляційна скарга містить вимогу про скасування рішення в цілому, будь-яких аргументів щодо незаконності вирішення судом першої інстанції про вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 в ній не викладено. Крім того, представником відповідача ОСОБА_1 , яка підписала апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 , не надано доказів наявності у неї повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 . В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, скасуванням в частині рішення суду першої інстанції та ухваленням за наслідками його перегляду нового судового рішення про відмову у позові, заявленому до ОСОБА_1 , необхідно провести розподіл судових витрат за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції, поклавши їх на позивача, а саме на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», яке є правонаступником кредитора ПАТ «КБ «Надра» у спірних правовідносинах. Так, порядок, розмір сплати судового збору визначається Законом України «Про судовий збір». ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 статті 5 цього Закону і не сплачував його при зверненні з апеляційною скаргою. За такого з ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» з урахуванням положень частини 6 статті 141 ЦПК України, підпункту 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» в дохід держави підлягає стягненню 4859 грн. 70 коп. судового збору. Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2013 року скасувати в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 . Ухвалити в цій частині нове судове рішення. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», ЄДРПОУ 40340222, в дохід держави 4859 грн. 70 коп. судового збору. Те ж рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________________ Повний текст постанови складений 03 листопада 2021 року