Постанова 4821 № 694/196/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1203/20Головуючий по 1 інстанції Справа №694/196/20 Категорія: 304090000 Сакун Д. І. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2020 року Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Василенко Л. І., Карпенко О. В. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк» розглянувши в м. Черкаси у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2020 року, постановленого під головуванням судді Сакун Д. І. у Звенигородському районному суді Черкаської області 15.04.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : 18 лютого 2020 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 05.09.2011 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим ОСОБА_1 підписала заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 05.09.2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 4000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У позовній заяві позивач посилається, що відповідач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. У позові банк вказує на те, що вищезгадані Умови та Правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, є публічною офертою, що містить умови та правила надання послуг банком його клієнтам, а підпис відповідачем ОСОБА_1 заяви-анкети є приєднанням до даного договору. Позивач вважає, що свідченням визнання відповідачем ОСОБА_1 договору також є факт користування картрахунком та використання кредитних коштів. Згідно даних рахунку заборгованості, наданого банком, заборгованість за кредитом відповідача ОСОБА_1 станом на 09.12.2019 року становить 13502,08 гривень, яка складається з наступного: 5019,65 гривень (п`ять тисяч дев`ятнадцять гривень, шістдесят п`ять копійок) - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 5019,65 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 831,60 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦПК України; 6531,68 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нарахована комісія; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг : 500,00 грн. штраф(фіксована частина); 619,15 грн. - штраф (процентна складова). Крім того, позивач вказує, що банком було надано відповідачу ОСОБА_1 набір засобів доступу до картрахунку через віддалені канали обслуговування та інструменти передбачені договором, а саме можливість поповнення картрахунку шляхом внесення коштів в готівковій або безготівковій формі і зарахування їх банком на картрахунок держателя, а також шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі договору. У позовній заяві банк зазначає, що відповідач ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання зобов`язання, заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача - ПАТ КБ «Приватбанк», а тому позивач ПАТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 13 502,08 гривні (тринадцять тисяч п`ятсот дві гривні, вісім копійок) за кредитним договором № б/н від 05.09.2011 року та судові витрати у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві ) гривні судового збору. Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2020 року у позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» оскаржує рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу 17.06. 2020 року через суд першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржником зазначається, що з даним рішенням суду банк не погоджується, оскільки вважає, що рішення суду ухвалено без повного , всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, та з порушенням норм матеріального і процесуального права. У скарзі представник банку вказує, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову через недоведеність позовних вимог, але з таким висновком суду банк не згоден, виходячи з наступного. Скаржник посилається у доводах апеляційної скарги, що позивачем суду надана копія анкети заяви, у якій зазначено: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація необхідна для отримання картки. Відповідачем ОСОБА_1 дана інформація заповнена особисто, також з копії анкети заяви чітко вбачається, що позичальник висловила згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчила, що підписанням цієї анкети заяви особа приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ» Приватбанк», які розміщені на офіційному сайті в мережі Інтернет за адресою privatbank.ua і які разом із Пам`яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування. Банк вважає, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір у порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Після підписання анкети заяви відповідачу ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку « Універсальна», на яку встановлено початковий кредитний ліміт. Згідно тарифу обслуговування кредитних карт « Універсальна» на момент оформлення кредиту банком встановлено поточну процентну ставку, вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо. Отже, скаржник вважає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Відповідач ОСОБА_1 після отримання картки здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Активація позичальником картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними умовах про надання та обслуговування платіжних карток. Скаржник посилається, що свідченням визнання угоди відповідачем, є факт користування картрахунком та використання кредитних коштів, так як згідно ч. 2 ст. 642 ЦК України визначено, що, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане у пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Скаржником надано суду виписку руху коштів, де чітко прослідковується, що відповідачу ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт, відповідач ОСОБА_1 неодноразово знімала кредитні кошти через банкомат, купувала продукти харчування, ліки, сплачувала комунальні послуги, здійснювала перерахування на інші рахунки, поповнювала рахунок в терміналі самообслуговування, а тому отримала кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача ОСОБА_1 баланс станом на дату укладання кредитного договору ( надана сума кредиту). Всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної з коштами операції). Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04. 2012 року № 578/5, згідно якого до первинних документів, які фіксують факт виконання госпоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені, зокрема, виписки банків. На підтвердження вимог апеляційної скарги скаржник посилається на судову практику, що викладена у постанові від 07. 03. 2018 року по справі № 755/18246/15-ц, в якій зазначено, що позичальник , частково сплачуючи заборгованість, користуючись кредитними коштами, погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами». Верховним Судом у постанові від 06. 02. 2018 року по справі № 755/2720/16-ц зазначено, що оскільки позичальник звертався до банку з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. При цьому, Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. На переконання скаржника, у даному випадку відповідач ОСОБА_1 , підписуючи анкету заяву, користуючись кредитними коштами, здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду з формою договору та його умовами. У апеляційній скарзі представник банку також вказує, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості, та доводи банку про те, що позичальник користувалася грошовими коштами, виконувала умови кредитного договору протягом декількох років, частково сплачуючи заборгованість за договором у тому числі відсотки, пеню та комісії ( погашення відображені у розрахунку заборгованості в графі «Сума погашення за наданими кредитом»), а тому визнала свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Скаржник вважає, що суд мав перевірити факт виконання кредитного договору, на які посилався позивач в своїх доводах, що може свідчити про визнання договірних правовідносин, і випливає з позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 153/1334/16-ц. Також скаржник у скарзі вказує, що незастосування судом названих норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки кредитний договір укладений між сторонами є дійсним, а тому підлягає виконанню. Тому, на переконання банку суд порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, не встановив дійсних прав та обов`язків сторін, які випливають з кредитного договору, не перевірив розрахунок заборгованості за кредитним договором та довідку про умови кредитування, підписану відповідачем особисто. ПредставникПАТ КБ «Приватбанк» просить в апеляційній скарзі скасувати рішенняЗвенигородського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ « Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції . Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). В апеляційній скарзі, особа, яка подає апеляційну скаргу, просить викликати представника банку у судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави для задоволення клопотання про розгляд справи з участю сторін, та виклику представника позивача для надання пояснення, оскільки банком подавалась клопотання суду першої інстанції про розгляд справи без участі представника позивача, та зазначалось у даному клопотанні від 03.02. 2020 року ( а. с. 42), що банк підтримує повністю позовні вимоги, необхідні докази є в матеріалах справи, а клопотання за заяви з боку АТ КБ «Приватбанк» відсутні, позивач не заперечує проти заочного розгляду справи судом. За встановлених судом обставин, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення клопотання про участь представника банку у судовому засіданні та надання ним пояснень, тому дійшла висновку про розгляд справу у порядку письмового провадження без участі сторін на підставі наявних у справі доказів згідно вимог цивільно процесуального закону. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість доводів скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Відмовляючи у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які посилався позивач, як на підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач АТ КБ» Приватбанк» не довів існування кредитних правовідносин між сторонами, оскільки на підтвердження існуванні кредитних правовідносин між банком та відповідачем, банком було надано суду лише розрахунок заборгованості та анкету-заяву позичальника, у якій зазначено тільки анкетні дані відповідача ОСОБА_1 , даних про те, який кредитний ліміт встановлено, тип картки, розмір процентів за користування кредитом, погоджений сторонами, розмір пені та штрафних санкцій, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві не зазначено. Суд послався, що банком - позивачем не надано жодних доказів про те, яке рішення було прийнято банком за заявою відповідача, та яка картка була видана відповідачу з огляду на те, що підписання анкети-заяви не є обов`язковою умовою для видачі картки, і банк може прийняти рішення як про видачу картки, так і про відмову клієнту без пояснення причин у її відмові. Тому суд першої інстанції дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 05.09.2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву, у якій зазначено, що вона ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, погодилася укласти договір про надання банківських послуг. У заяві зазначено, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з пам`яткою клієнта, «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Позичальник ознайомилася та згодна з умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані їй у письмовому вигляді, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно наданого позивачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» від виду кредитної карти («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD») залежать: пільговий період кредитування, базова процентна ставка на місяць, розмір обов`язкового щомісячного платежу, розмір пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір комісії за кредитне обслуговування карти. Розмір штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань є однаковим для кожного з перерахованих видів платіжних карт і становить 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій (а. с.15). На а. с. 7 -13 міститься копії розрахунків, наданих позивачем суду першої інстанції, на підтвердження своїх позовних вимог. Згідно даних банком розрахунків заборгованості за кредитним договором № б/н від 05.09.2011 року відповідач ОСОБА_1 допустила прострочення заборгованості перед позивачем, яка станом на 09.12.2019 року становить 13502,08 гривень, і складається з наступного: 5019,65 гривень (п?ять тисяч дев?ятнадцять гривень, шістдесят п?ять копійок) - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 5019,65 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 831,60 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦПК України; 6531,68 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нарахована комісія; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг : 500,00 грн. штраф(фіксована частина); 619,15 грн. - штраф (процентна складова). У відповідності до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно ч.1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною 1статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти згідно частина 1статті 1048 ЦК України. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором, застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Як вбачається із позовних вимог банк заявляв вимоги про стягнення заборгованості, яка складається із заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками, нарахованими за прострочений кредит згідно до ст. 625 ЦК України, пені та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та штрафів ( фіксованої та складової частини). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення, яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення, яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 05 вересня 2011 року процентна ставка не зазначена. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив суд стягнути у тому числі, крім тіла кредиту, складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, пеню та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 05.09.2011 року, посилався на довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємної частини спірного договору. Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Однак, умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки, відсутні будь - які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 05.09.2011 року, так як банком навіть не надано номера основної картки, строку дії картки. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (05.09.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18.02.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин Відповідно до вимог ч. 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Апеляційний суд звертає увагу, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, який встановив, що позивачем не надано жодних доказів про те, яке рішення було прийнято банком за заявою відповідача, та яка картка була видана відповідачу з огляду на те, що підписання анкети-заяви не є обов`язковою умовою для видачі картки, і банк може прийняти рішення як про видачу картки, так і про відмову клієнту без пояснення причин у її відмові. Доводи апеляційної скарги банку, що позивачем надано достатні докази на підтвердження видачі відповідачу кредитних коштів та користування ними, а саме заява анкета та розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором та виписки по рахунку за період з 1999 року по 19.05. 2020 року, доданої лише до апеляційної скарги, при цьому, скаржником не вказано поважності причин не надання вказаного доказу виписки по рахунку суду першої інстанції, тому даний доказ не приймається до уваги колегією суддів, є безпідставними, оскільки жодних доказів на підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_1 як кредитних коштів, так і кредитної картки судам першої та апеляційної інстанцій банком не надано, що було процесуальним обов`язком позивача відповідно до вимог ст. ст.12, 81 ЦПК України, та не виконано належним чином позивачем. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що під час розгляду справи позивачем не було надано відповідних доказів суду першої інстанції на підтвердження наявності чи відсутності заборгованості та її розміру, а саме : виписки по рахунку, яка є первинним документом та належним підтвердженням наявності та розміру заборгованості, крім розрахунку заборгованості за договором б/н від 05. 09. 2011 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1 , а також, банк подаючи позов зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку позивача АТ КБ «ПриватБанк» відсутні ( а. с. 44, 45). Отже, позивач не наполягав на поданні інших доказів на підтвердження своїх вимог, а вважав, що надав достатньо доказів для задоволення вимог банку та стягнення заборгованості із відповідача. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що на а с. 47 матеріалів справи міститься ухвала Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 лютого 2020 року, із якої вбачається, що справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та вказано, що розгляд справи буде проведений після 30.03. 2020 року. Із матеріалів справи вбачається, що 03 квітня 2020 року № 22238/1-7/20 на адресу позивача АТ КБ « Приватбанк» 49 094 м. Дніпро, вул.. Набережна Перемоги, 50, був направлений лист наступного змісту: На ваш лист від 02.04. 2020 року. Вих. НОМЕР_1 Звенигородський районний суд Черкаської області повідомляє наступне: 18.02. 2020 року вх.. № 1055 надійшла до суду позовна заява із додатками до неї за позовом АТ КБ « Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, тому позивач був обізнаний про розгляд справи судом . 19.02. 2020 року направлено запит в Шевченківську сільську раду Звенигородського району щодо уточнення даних про реєстрацію місця проживання відповідачки ОСОБА_1 28.02. 2020 року винесено ухвалу про відкриття спрощеного провадження без повідомлення осіб, в якій зазначено, що розгляд справи буде проведений після 30.03. 2020 року. 02.04. 2020 року було створене оголошення на сайті Звенигородського районного суду Черкаської області про те, що розгляд справи буде проведений 15.04. 2020 року, так як повернувся конверт з відміткою, що відповідач відсутній за вказаною адресою ( а. с. 55). На а. с. 56 матеріалів справи мається поштове повідомлення, із якого вбачається, що даний лист суду від 03 квітня 2020 року №22238/1-7/20 був отриманий позивачем 07.04. 2020 року. У позовній заяві банком не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання останній не подавав. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що суд першої інстанції розглянув позов саме у межах заявлених АТ КБ «ПриватБанк» вимог і на підставі доказів, поданих позивачем, тому прийшов до вірного, аргументованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості із відповідача ОСОБА_1 в розмірі 13502 грн. 08 коп. З огляду на вище викладене, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги банку, оскільки доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що посилання скаржника в апеляційній скарзі на позицію, викладену у постанові Верховного Суду справа № 153/1334/16 ц, яка стосується дослідження та перевірки доказів під час розгляду справи про стягнення заборгованості є безпідставними, оскільки не підлягають застосуванню до даних вимог банку та наданих позивачем доказів. З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції за наявних у справі доказів та доводів апеляційної скарги банку. Посилання скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права не доведено банком, такі докази апеляційна скарга не містить, тому вони є безпідставними та необґрунтованими, і не підлягають задоволенню апеляційним судом. Інших доводів, які б слугували підставою для задоволення вимог скаржника та скасування рішення суду, апеляційна скарга не містить. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного та обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим також погоджується колегія суддів апеляційного суду, оскільки переконливих та належних доказів, які б слугували підставою для задоволення вимог апеляційної скарги та вимог позивача, банком в суд апеляційної інстанції не було подано. Апеляційний суд вважає, що слід відзначити, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а посилання скаржника на порушення вимог процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки таких доказів, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції скаржником не надано в суд апеляційної інстанції, скаржником не доведено, що має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, на що представник банку лише посилається в апеляційній скарзі, не надаючи доказів на спростування висновків суду , тому доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню. З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим, і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником, оскільки рішення суду першої інстанції залишено без змін, а позивачеві відмовлено у задоволенні позову, тому судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача з відповідача. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 15 квітня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Карпенко О. В. Василенко Л. І.