Постанова 4821 № 709/72/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/729/23Головуючий по 1 інстанції Справа №709/72/23 Категорія: 31002000 Левченко В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2023 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; особа, яка подає апеляційну скаргу ОСОБА_1 ; розглянувши в м. Черкаси у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року, постановлене під головуванням судді Левченка В.В. у залі Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13.03.2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, - в с т а н о в и в : 30.01.2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання. В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року. До реєстрації шлюбу у період спільного проживання у сторін однією сім?єю народилася у них народилась дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує у позові, що на даний час дочка ОСОБА_3 навчається в Університеті Масарика, Педагогічний факультет, що знаходиться у м. Брно, Чеська Республіка. ОСОБА_1 зазначає в позові, що вона не в змозі самостійно нести витрати на утримання дочки, яка перебуває на її утриманні. Витрати складаються з придбання навчально-методичних посібників, підручників, додаткових навчальних курсів, харчування, одягу та вирішення інших побутових питань. ОСОБА_1 вказує, що відповідач ОСОБА_2 допомоги дочці, яка продовжує навчання не надає, хоча, як батько дитини, має можливість і повинен надавати таку матеріальну допомогу. З огляду на викладене, посилаючись на приписи законодавства, позивач ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини заробітку і всіх доходів відповідача, до закінчення нею навчання, чи до досягнення нею 23 років, в залежності, яка з цих подій настане першою. Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_1 вказує, що вона вважає, що оскаржуване рішення суду від 13.03.2023 року вимогам законодавства не відповідає. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається, що доводи, викладені в позовній заяві та фактичні обставини справи, саме, що ОСОБА_3 є студенткою Педагогічного факультету в Університеті Масарика за денною формою навчання та навчається на першому семестрі за освітньою програмою підготовки бакалаврів «Соціальна педагогіка та дозвілля», повністю спростовують висновок суду першої інстанції в рішенні від 13.03.2023 року про відсутність потреби у ОСОБА_3 в отриманні матеріальної допомоги зі сторони свого батька ОСОБА_2 на тій підставі, що вона, навчаючись на денній формі, може працевлаштуватися для забезпечення своїх потреб. Скаржник в апеляційній скарзі звертає увагу, що в матеріалах справи № 709/72/23 міститься довідка, яка підтверджує факт навчання ОСОБА_3 в університеті. В апеляційній скарзі також ОСОБА_1 посилається, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач здійснює господарську діяльність, як фізична особа підприємець, починаючи з 24.09.1996 року і по даний час за основним КВЕДом - 47.11 (роздрібна торгівля). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13.03.2023 року у справі № 709/72/23 про відмову у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. 04 травня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу. В обґрунтування доводів відзиву ОСОБА_2 вказує, що оскаржуване рішення суду повністю справедливе, неупереджене, законне та обґрунтоване, винесене на підставі повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи. На думку відповідача, сам факт навчання ніяким чином не доводить того, що повнолітня дочка має потребу в додаткових коштах, так як навчаючись, можна отримувати стипендію, та працювати у вільний від навчання час. Також у відзиві ОСОБА_2 вказує, що на даний час він не має можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дитини у розмірі 1/ 4 частки від свого доходу, так як доходів, з яких би можна було це робити, він не отримує, що підтверджується довідкою з ДПІ за 2022 рік.. Стосовно матеріалів, як були додані позивачем до апеляційної скарги, то відповідач ОСОБА_2 вважає, що апеляційний суд не може брати їх до уваги, так як вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції , а позивач мала можливість отримати такі докази і надати до позовної заяви, але не скористалась своїм правом. У відзиві ОСОБА_2 просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13.03.2023 року відмовити повністю. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, пославшись на позицію Верховного Суду викладену у постанові від 20.05.2020 року у справі № 635/1139/17 (провадження № 61-350св17) та зазначивши, що ненадання будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у повнолітньої дитини потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників, тощо) та можливості відповідача надавати таку допомогу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20 січня 2004 року ОСОБА_2 у справі є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6). Заочним рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05 лютого 2020 року у справі № 709/2110/19 шлюб між позивачем ( ОСОБА_1 ) і відповідачем ( ОСОБА_2 ) розірвано (а. с. 7-8). Згідно довідки з місця навчання ОСОБА_3 є студенткою Педагогічного факультету за денною формою навчання та навчається в першому семестрі за освітньою програмою підготовки бакалаврів "Соціальна педагогіка та дозвілля". Дану довідку видано на період з 16 серпня 2022 року до 31 серпня 2023 року (а. с. 11). Так, ОСОБА_1 , звертаючись в суд з даним позовом, вказує, що їх з відповідачем ОСОБА_2 спільна донька ОСОБА_3 на даний час навчається в університеті та потребує додаткових витрат на навчання. При цьому, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 в підтвердження позовних вимог надала лише довідку з місця навчання доньки ОСОБА_3 . Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що позивачем не надано жодних доказів платне навчання чи ні , оскільки ні довідки про вартість навчання доньки в Університеті Масарика (педагогічний факультет), про місце та вартість проживання доньки, а також квитанції про будь-які сплати пов`язані з навчанням доньки ОСОБА_3 (внесення плати за навчання, за конкретний семестр, рік) витрати на харчування, проїзд до місця навчання суду першої інстанції не було. Таким чином, відсутні в матеріалах справи будь-які дані про витрати, пов`язані з навчанням доньки ОСОБА_1 , які б давали суду можливість встановити розмір навчання та понесених витрат з навчанням для визначення розміру стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання. Так, статтею 199 СК України передбачений обов?язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв?язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов?язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину ( стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов?язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов?язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв?язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов?язань, обов?язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами. Таким чином, обов?язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Зокрема, Пленум Верховного Суду України надав роз?яснення щодо підстав виникнення обов?язку батьків по утриманню своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання. Так, пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 рокуроз?яснено, що обов?язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов?язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв?язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Відповідно до статті 182 СК України) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров?я та матеріальне становище дитини; стан здоров?я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов?язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати. Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях відповідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України. При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, суд першої інстанції правомірно виходив з недоведеності заявлених вимог, та чітко встановив, що позивач не довела існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є його процесуальним обов`язком, не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у них потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо). Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки позивачем ОСОБА_1 не було доведено існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є її процесуальним обов`язком. Так, як зазначалося вище судом апеляційної інстанції, позивачем не було додано до матеріалів справи в підтвердження позовних вимог доказів про необхідність сплати за навчання чи довідки про вартість навчання, витрати на підручники у зв`язку з навчанням, проїзди до навчального закладу, витрати на проживання за місцем проходження навчання та не було доведено самого факту у необхідності доньки у матеріальній допомозі батька у зв`язку саме з навчанням. Відповідно до частин 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. ОСОБА_1 до апеляційної скарги вище зазначених доказів не надала у підтвердження позовних вимог. Не є коректними та доречними посилання скаржника на постанови Верховного Суду, які вказані в апеляційній скарзі, оскільки правові висновки, на які посилається скаржник, обумовлені іншими обставинами. Із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви позивача, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, то апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно спростовувати ті самі аргументи позивача. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "+4 посилання"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов?язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги. Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 13 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчука Л.І. Василенко