Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/6839/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/6839/20 Номер провадження 22-ц/814/2210/21Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н. В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Яковенко Світлани Іванівни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 липня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, третя особа: Державна казначейська служба України, про стягнення моральної шкоди В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що 28.01.2020 року засобами поштового зв`язку на адресу Офісу Генерального прокурора позивачем була направлена заява про вчинення кримінального правопорушення. У подальшому, листом від 20.02.2020 року за №13/3-83 вих-20, за підписом начальника Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про катування та інші серйозні порушення прав громадян з боку правоохоронних органів Офісу Генерального прокурора Бєлоусова Ю.Л., ОСОБА_1 було повідомлено про те, що його заяву було направлено за належністю до прокуратури Полтавської області. Вказує, що, всупереч вимогам ст.214 КПК України Полтавською обласною прокуратурою відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР внесені не були, досудове розслідування не розпочато. Відтак, вказана бездіяльність була оскаржена ним до Октябрського районного суду м. Полтави та ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30.04.2020 року по справі №554/3217/2020 скаргу на бездіяльність Полтавської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви було задоволено, зобов`язано уповноважену особу прокуратурою внести відповідні відомості за заявою від 28.01.2020 року про злочин до ЄРДР. Після чого, 21.05.2020 року на підставі ухвали слідчого судді відповідні відомості було внесено до ЄРДР за №42020170000000101. Вважає, що вказані обставини спричинили йому значну моральну шкоду, яка полягає у глибоких душевних стражданнях та негативних переживаннях від криміналізації правоохоронних органів, з вини прокуратури він ( ОСОБА_1 ) був позбавлений відчуття стабільності, верховенства права, порушено психологічне благополуччя, протягом тривалого часу вимушений витрачати велику кількість свого часу та докладати значні зусилля на звернення за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, які навмисно та грубо, на думку позивача, порушені відповідачем. Такою бездіяльністю підірвано авторитет правоохоронних органів. Враховуючи наведене прохав стягнути з держави України в особі Полтавської обласної прокуратури на свою користь моральну шкоду у розмірі 1000грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури, третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення моральної шкоди, відмовлено. Судові витрати по справі компенсовано за рахунок держави. З цим рішенням не погодився ОСОБА_1 та його представник, які у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне встановлення обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження протиправної бездіяльності посадових осіб прокуратури, а саме ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 30.04.2020 року, якою зобов`язано уповноважену особу прокуратури внести відомості за заявою від 28.01.2020 року про злочин до ЄРДР. Відтак, вважають, що позивачем було доведено, а Прокуратурою не спростована, неправомірна бездіяльність щодо зволікання виконання вимог ст.214КПК України відносно внесення відповідних відомостей до ЄРДР протягом 24 годин з моменту отримання. Зауважують, що позивач, який є засудженим до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, має наявний особливий чутливий соціальний статус. Вказують, що місцевий суд належним чином не з`ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі ОСОБА_1 оцінює заподіяну шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 28.01.2020 року засобами поштового зв`язку на адресу Офісу Генерального прокурора Пальком О.А. була направлена заява про вчинення кримінального правопорушення. Листом від 20.02.2020 року за №13/3-83 вих-20 за підписом начальника Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про катування та інші серйозні порушення прав громадян з боку правоохоронних органів Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що його заяву було направлено за належністю до прокуратури Полтавської області (а.с.3). Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30.04.2020 року по справі №554/3217/2020 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Полтавської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей до ЄРДР після отримання заяви, задоволено. Зобов`язано уповноважену особу прокуратури Полтавської області внести відомості за заявою ОСОБА_1 від 28.01.2020 року про злочин до ЄРДР (а.с.3-4). В подальшому, 21.05.2020 року, на підставі ухвали слідчого судді відповідні відомості було внесено до ЄРДР за №42020170000000101 (а.с.5, зворот). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив із того, що компетентними органами визнано протиправними дії Полтавської обласної прокуратури, проте не вчинення певних процесуальних дій прокурором не підтверджує факту спричинення шкоди позивачу, за відсутні у матеріалах справи належних та допустимих доказів. Так, на думку суду, позивачем не доведено наявності обов`язкових елементів, а саме факту спричинення шкоди та протиправності дій заподіювача шкоди,що є підставою для відшкодування такої. Окрім того, в оскаржуваному судовому рішенні було вказано, що доводи позивача, з якими він пов`язує виникнення моральної шкоди та її розмір, не є підставою для застосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та частин 2, 6, 7 статті 1176 ЦК України, а обраний ним у зв`язку з такими діями спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права. Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного. Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За нормою ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди (статті 1173,1174 ЦК України). Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, статті 1173 та 1174ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст.1173,1174 ЦК України. Згідно з вимогами ч.2 ст.12, ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Наведені норми процесуального права позивачем не дотримано, доказів, які б підтверджували наявність складових для відшкодування моральної шкоди, судам першої та апеляційної інстанцій не надано. Доводи апеляційної скарги є ідентичними підставами позову та фактично зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції. Так, колегія суддів зауважує, що при вирішенні заявленого позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з таких підстав цивільно-правової відповідальності, як: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та дійшов правомірного висновку про відсутність сукупності зазначених складових, які є обов`язковими для деліктних правовідносин. Посилання позивача на бездіяльність посадових осіб відповідача, саме по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди, настання якої не доведено, як і не доведений причинно-наслідковий зв`язок між зазначеною бездіяльністю та негативними змінами у житті позивача, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19 березня 2020 у справі №686/13212/19, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про завдання йому моральної шкоди, тобто стосуються переоцінки доказів. Так, місцевим судом було вірно вказано, та не спростовано ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що, окрім копії судового рішення (ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 30.04.2020 року по справі №554/3217/2020, а.с.3-4), якою зобов`язано уповноважену особу прокуратури Полтавської області внести відомості за заявою ОСОБА_1 від 28.01.2020 року про злочин до ЄРДР, ОСОБА_1 не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому будь-яких душевних страждань, переживань або психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали, яких він міг зазнати у зв`язку з прийняттям відповідачем спірного рішення, не визначив якими доказами це підтверджується. Відтак, висновок місцевого суду стосовно того, що зазначені позивачем документи не підтверджують, зокрема, погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 та не свідчать про порушення його звичайних життєвих зв`язків, їх тривалість, характер та того, що саме в результаті описаної ним діяльності відповідача під час розгляду його заяви, позивач зазнав моральних страждань, є вірним. Відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд правомірно виходив із того, що позивачем не надано суду належних доказів дійсного спричинення відповідачем моральної шкоди і причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану здоров`я та морального стану позивача за наведеними вище критеріями їх оцінки, на підставі чогопідстав для відшкодування йому моральної шкоди, завданої, на його думку, незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю Прокуратури Полтавської області, не встановлено. За наведених обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків районного суду, як і не підтверджують належними доказами їх неправомірність. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Яковенко Світлани Іванівни, - залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 22 липня 2021 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ Ю.В. Дряниця Л.І. Пилипчук Повний текст постанови виготовлено 27.10.2021 року.