Постанова 4814 № 554/10524/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/10524/21 Номер провадження 22-ц/814/889/22Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А. М. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Дряниці Ю.В., суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом. Вказував, що 18 лютого 2020 року було направлено заяву про вчинення кримінального правопорушення слідчим СВ Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області Савельєвим Д.В. від 03 березня 2020 року за № 24/П-398, його заява була направлена за належністю до ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві. Однак, всупереч ст. 214 КПК України ТУ ДБР, розташований у м. Полтаві, отримавши заяву про вчинення кримінального правопорушення, відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР не вніс, досудове розслідування не було розпочато, а отже ТУ ДБР, розташованим у м.Полтаві, допущено бездіяльність. Зазначена бездіяльність ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_1 було оскаржено до суду першої інстанції та в подальшому рішення суду було оскаржено до Полтавського апеляційного суду. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 554/1815/20 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, щодо внесення відомостей до ЄРДР задоволено, зобов`язано внести відомості до ЄРДР за його зявою датованою 18 лютого 2020 року про вчинення кримінального правопорушення. Лише після ухвалення вищевказаного рішення уповноваженою особою ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, 19 квітня 2021 року, через півроку було виконано обов`язок, передбачений ч. 1 ст. 214 КПК України, та внесено 09 квітня 2021 року відомості до ЄРДР за №42020170000000082. Позивач зазначав, що вказана бездіяльність та довготривале невиконання ухвали слідчого судді Полтвського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у справі 554/1815/20 з боку ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, спричинила йому моральну шкоду, яка полягає у глибоких душевних стражданнях та негативних переживаннях від криміналізації правоохоронних органів; з вини ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, він позбавлений правової стабільності, верховенства права, порушено його психологічне благополуччя, протягом тривалого часу він вимушений витрачати велику кількість свого часу та докладати значних зусиль на звернення за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, які були навмисно, грубо і цинічно порушені ТУ ДБР, розташованим у м. Полтаві. На підставі наведеного, просив суд стягнути з ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві та Державної казначейської служби України на його користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення оскаржив позивач, який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким задовольнити позов задовольнити у повному обсязі. Вважає, що неправомірна бездіяльність держаних органів призвели до його моральних страждань через зміну звичайного укладу життя, втрату почуття захищеності та віри в справедливість. Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з підстав, передбачених ст. 375 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 18 лютого 2020 року на адресу ГУНП в Полтавській області було направлено заяву про вчинення кримінального правопорушення слідчим СВ Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області Савельєвим Д.В. від 03 березня 2020 року за №24/П-398. Дана заява була направлена за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві. Відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР не внесено, тому заявник звернувся до суду зі скаргою. Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 03 липня 2020 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 . Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 листопала 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 03 липня 2020 року скасовано. Зобов`язано уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, внести відомості до ЄРДР за зявою ОСОБА_1 від 18 лютого 2020 року про вчинення кримінального правопорушення. Уповноваженою особою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, 28.01.2021 року внесено відомості до ЄРДР за №42020170000000082. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів того, що йому завдано моральної шкоди слідчими, а також доказів того, що їх діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання ними покладених на них трудових чи службових обов`язків. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За нормою ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди (статті 1173,1174 ЦК України). Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, статті 1173 та 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст.1173,1174 ЦК України. Згідно з вимогами ч.2 ст.12, ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Наведені норми процесуального права позивачем не дотримано, доказів, які б підтверджували наявність складових для відшкодування моральної шкоди, судам першої та апеляційної інстанцій не надано. Доводи апеляційної скарги є ідентичними підставами позову та фактично зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції. Так, колегія суддів зауважує, що при вирішенні заявленого позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив з таких підстав цивільно-правової відповідальності, як: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та дійшов правомірного висновку про відсутність сукупності зазначених складових, які є обов`язковими для деліктних правовідносин. Посилання позивача на бездіяльність посадових осіб відповідача, саме по собі не є підставою для відшкодування моральної шкоди, настання якої не доведено, як і не доведений причинно-наслідковий зв`язок між зазначеною бездіяльністю та негативними змінами у житті позивача, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19 березня 2020 у справі №686/13212/19, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема, у тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про завдання йому моральної шкоди, тобто стосуються переоцінки доказів. Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий суд при розгляді даної цивільної справи, правомірно виходив із того, що позивачем не надано суду належних доказів дійсного спричинення відповідачем моральної шкоди і причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану здоров`я та морального стану позивача за наведеними вище критеріями їх оцінки, на підставі чого підстав для відшкодування йому моральної шкоди, завданої, на його думку, незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, не встановлено. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Отже, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2021 року залишити без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з часу її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця Судді: Т.О. Кривчун О. В. Чумак