Постанова 4803 № 215/3327/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5433/25 Справа № 215/3327/24 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2025 року м. Кривий Ріг справа № 215/3327/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідачі Держава України, в особі управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради, Державна казначейська служба України розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Камбул М.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст судового рішення складено 06 березня 2025 року, УСТАНОВИВ: В травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Держави України, в особі управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради про відшкодування моральної шкоди, завданої діяльністю відповідно до рішення від 28 грудня 2021 року Дніпровського окружного адміністративного суду у справі № 215/6491/21. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 вказує, що 20 липня 2021 року нею була подана заява про матеріальну допомогу до голови Криворізької міської ради, яка не була розглянута, у зв`язку з чим вона за захистом своїх прав звернулася до суду, та 28 грудня 2021 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду, визнано протиправними дії Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20 липня 2021 року вх.№С-1895-П, визнано відсутність компетенції (повноважень) Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20 липя 2021 року вх.№С-1895-П, зобов`язано Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради передати за належністю заяву ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20 липня 2021 року вх.№С-1895-П, з метою розгляду належним компетентним органом виконавчого комітету Криворізької міської ради. Протиправною бездіяльністю відповідача моральному здоров`ю позивача спричинено значної шкоди, тому що весь період намагання поновити її порушені права, її життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями. Незаконна бездіяльність відповідача завдала їй моральної шкоди, що проявилось в переживаннях, пов`язаних з невиконанням рішення суду у передбачені законом строки. Внаслідок чого, вона не отримала у передбачені законодавством строки належних їй коштів, та була вимушена втрачати час для вирішення питань, пов`язаних із захистом своїх прав, що порушило її звичайний спосіб життя, також вказує, що переносить психологічний стрес, відчуває негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт, втратила душевний спокій та порушився сон. Зазначає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача вона зазнає моральні втрати, які призвели до позбавлення її можливості реалізувати свої звички і бажання, які б вона могла реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та судового позову, прохати своїх представників відвідувати інстанції відповідача всіх рівнів, щоб добитися належного виконання рішення суду від 28.12.2021 по справі №215/6491/21. На підставі наведеного вище, позивач просила суд стягнути за рахунок державного бюджету на її користь в рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди діяльністю відповідача в сумі 1 211 200 грн. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що судом першої інстанції в повній мірі не було проведено аналізу заявлених нею позовних вимог. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що невиконанням рішення суду від 28 грудня 2021 року у справі № 215/6491/21, яким встановлена протиправна бездіяльність відповідача, їй не спричинено моральну шкоду, оскільки невиконанням вказаного рішення суду фактично обмежено та заперечено її конституційне право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірною бездіяльністю відповідача, що виявилася у порушенні правового режиму розгляду її заяви. Позивач зауважує на тому, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача вона зазнає моральні втрати, які призвели до позбавлення її можливості реалізувати свої звички і бажання, які б вона могла реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та судового позову, прохати своїх представників відвідувати інстанції відповідача всіх рівнів, щоб добитися належного виконання рішення суду від 28 грудня 2021 року у справі № 215/6491/21. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, яке набрало законної сили 11 травня 2023 ркоу, по справі №215/6491/21, адміністративний позов ОСОБА_1 до УОЗ виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та встановлення компетенції задоволено частково, визнано протиправними дії Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20 липня 2021 року вх. №С-1895-П; визнано відсутність компетенції (повноважень) Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20 липня 2021 року вх. №С-1895-П. Зобов`язано Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради передати за належністю заяву ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20 липня 2021 року вх. №С-1895-П, з метою розгляду належним компетентним органом виконавчого комітету Криворізької міської ради та в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 11-13). Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 215/6491/21 від 11 травня 2023 року, яка набрала законної сили 11 травня 2023 року, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року у справі № 215/6491/21 залишено без змін. До матеріалів справи представником відповідача додано лист Виконкому Тернівської районної у місті ради Управління праці та соціального захисту населення вих. №7/19/269 від 11.02.2022 про направлення заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги від 20.07.2021 вх. №С-1895-П, з метою розгляду належним компетентним органом (а.с. 129-130). Також, до матеріалів справи додано відповідь виконкому Тернівської районної у місті ради № 9-06-09/2351 від 27 грудня 2024 року, згідно якої ОСОБА_1 було виплачено 2000 грн матеріальної допомоги за її заявою від 21 січня 2022 року (а.с. 213). Звертаючись до суду з даним позовом позивач, як на підставу для його задоволення, посилалась на те, що внаслідок невиконання рішення від 28 грудня 2021 року Дніпровського окружного адміністративного суду у справі № 215/6491/21 їй спричинено шкоду здоров`ю та моральну шкоду, яку вона оцінює у 1 211 200 грн і яку просить стягнути з відповідача на свою користь. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки позивач не надала належних та допустимих доказів спричинення їй шкоди здоров`ю та моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а також причинно-наслідкового зв`язку між, як вважає позивач, завданою їй моральною шкодою, та допущеною з боку відповідача бездіяльністю, яка це спричинила. Крім того, позивачем не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, а також не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За змістом ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Тобто, ч.1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме: особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди і серед інших, наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Фактично підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки зaподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Разом з тим, згідно зі ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілої спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вказаний висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17-ц. Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у Постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року, яке набрало законної сили 11 травня 2023 року, по справі № 215/6491/21, адміністративний позов ОСОБА_1 до УОЗ виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та встановлення компетенції задоволено частково, визнано протиправними дії Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20.07.2021 вх.№С-1895-П; визнано відсутність компетенції (повноважень) Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20 липня 2021 року вх. №С-1895-П. Зобов`язано Управління охорони здоров`я виконавчого комітету Криворізької міської ради передати за належністю заяву ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги, поданої як додаток до звернення від 20 липня 2021 року вх. № С-1895-П, з метою розгляду належним компетентним органом виконавчого комітету Криворізької міської ради. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що вказана обставина не може бути єдиною й безумовною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди та шкоди, завданої здоров`ю, оскільки доведенню підлягають не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди та шкоди здоров`ю. Позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невиконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року їй спричинено моральні страждання, спричинено будь-яку шкоду здоров`ю, не надано доказів пред`явлення вказаного рішення до виконання та доказів того, що воно не було виконано. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог позивача, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй будь-якої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України, є процесуальним обов`язком позивача. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди чи шкоди здоров`ю, розмір якої ніяк не обґрунтований. При цьому колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що невиконанням рішення суду від 28 грудня 2021 року у справі № 215/6491/21, яким встановлена протиправна бездіяльність відповідача, їй не спричинено моральну шкоду, оскільки невиконанням вказаного рішення суду фактично обмежено та заперечено її конституційне право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірною бездіяльністю відповідача, що виявилася у порушенні правового режиму розгляду її заяви. Позивач зауважує на тому, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача вона зазнає моральні втрати, які призвели до позбавлення її можливості реалізувати свої звички і бажання, які б вона могла реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та судового позову, прохати своїх представників відвідувати інстанції відповідача всіх рівнів, щоб добитися належного виконання рішення суду від 28 грудня 2021 року у справі № 215/6491/21, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, в розумінні ст.ст. 12,81 ЦПК України, на підтвердження вказаних позивачем обставин. Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 05 серпня 2025 року. Головуючий: Судді: