Постанова 4851 № 480/6846/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2021 р.Справа № 480/6846/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Кононенко З.О. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2021, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 23.03.21 по справі № 480/6846/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Адамант СК" до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Адамант СК" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.09.2020 № 0000150704, № 0000140704. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Адамант СК" задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Сумській області від 15.09.2020 №0000150704, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Адамант СК" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 153889,00грн., та від 15.09.2020 №0000140704, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Адамант СК" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8968,00грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Адамант СК" в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 2442,87грн. Головне управління ДПС у Сумській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу, вважає , що вказане рішення суду прийнято неправомірно, з порушенням норм матеріального права та при недотримання норм процесуального права , не повно досліджено обставини справи, що призвело до прийняття неправомірного рішення , просить суд скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 , винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог . Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги та обґрунтування апеляційної скарги , наполягав на її задоволенні. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги , вважає рішення суду першої інстанції правомірним та прийнятим з урахування всіх обставин справи , просить суд апеляційної інстанції залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2021. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ГУ ДПС у Сумській області у період з 04.08.2020 по 12.08.2020 було проведено документальну позапланову виїзну перевірку щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2020 року від 16.07.2020 №9169300675 від`ємного значення з податку на додану вартість, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах: січень, лютий, березень, квітень та травень 2020 року, за результатами якої складено акт документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість від 18.08.2020 №478/18-28-05-05-18/42960739/35 . Перевіркою достовірності і правильності визначення та врахування при розрахунку показника рядка 19 Декларацій за січень - червень 2020 року сум податкового кредиту (рядок 17 (колонка Б) Декларацій) встановлено його завищення на 132 079 грн. (рядок 10.1 (колонка Б) декларацій, в т.ч. за січень 2020 - на 39 982 грн. та за лютий 2020 - на 92 097 грн.), що призвело до заниження показника рядка 18 Декларації за лютий 2020 року на суму 123 111 грн. та завищення на 8 968 грн. суми показника рядка 19 Декларацій за лютий - червень 2020 року. Також, встановлено завищення показника у рядку 10.1 (колонка Б) Декларації за січень 2020 року на суму 39 982 грн. внаслідок врахування при його визначенні нереальної операції з придбання ТМЦ у ТОВ ЛПВ Компанія в супереч вимогам п.п. а п. 198.1, абзаців першого - третього п.198.2, абзаців першого - другого п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України. Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивачем до ГУ ДПС у Сумській області подано заперечення від 01.09.2020 на акт перевірки , за результатами розгляду якого позивачу надано відповідь на заперечення до акту, згідно якого висновок акту перевірки є таким, що відповідає фактичним обставинам, складеним у відповідності до норм податкового законодавства та є правомірним, висновок акту залишено без змін. За результатами вказаної перевірки, ГУ ДПС у Сумській області 15.09.2020 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000150704, яким ТОВ "НВО Адамант СК" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 153889,00грн., в т.ч. 12111,0грн. за податковими зобов`язаннями та 30778,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та податкове повідомлення-рішення №0000140704, яким ТОВ "НВО Адамант СК" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8968,00грн. Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями рішеннями , позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного. Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Відповідно до положень пп. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондується з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності. Згідно підпункту 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Отже, будь-яка операція платника повинна бути спрямована на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. При цьому, економічний ефект не обов`язково повинен спостерігатися негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Так, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1. статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Пунктом 198.3 вказаної статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із п.п.200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. При цьому, пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в свою чергу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). При цьому, аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов`язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару. Отже, сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. У відповідності до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 Закону України № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України № 996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції. Відповідно до вимог п. 2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Верховний Суд неодноразово (зокрема, у постановах від 19.04.2019 у справі №803/236/15-а, від 21.10.2019 у справі №0540/7843/18-а, від 09.10.2020 у справі №826/11085/18) зазначав, що мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов`язань та виникнення права на податковий кредит, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит. Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства за результатами господарських операцій з ТОВ ЛПВ Компані проведених в січні 2020р. та ТОВ Спец-постач-груп, проведених у лютому 2020р. з придбання товарно-матеріальних цінностей. З матеріалів справи вбачається , що 02.01.2020 та 03.02.2020 між позивачем та ТОВ ЛПВ Компані, а також ТОВ Спец-постач-груп відповідно, були укладені договори на придбання товарно-матеріальних цінностей, кількісні та якісні характеристики яких відображаються у видаткових накладних. В підтвердження фактичного здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами надано до матеріалів справи та під час перевірки первинні документи (т.1, а.с.105-115,120-125), а саме: копії податкових накладних, рахунків-фактури, копії видаткових накладних, копії платіжних доручень: (ТОВ ЛПВ Компані: т.1 а.с. 105-115, ТОВ Спец-постач-груп (т.1, а.с.120-125). Придбаний у ТОВ ЛПВ Компані та ТОВ Спец-постач-груп товар був поставлений позивачу перевізником ФОП ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору про перевезення вантажів №15 від 15.01.2020 (т.2, а.с.4) за заявками перевезення вантажу №20 від 20.01.2020 та №42 від 03.02.2020 (т.2, а.с.5,6). Що також підтверджується копією акта приймання-передачі виконаних робіт від 02.03.2020 (т.2, а.с.7), копією виписки по картці рахунку 631, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за 2020р. (т.2, а.с.8,9), копією рахунку-фактури та платіжного доручення на оплату наданих послуг (т.2, а.с.10,11), копіями товарно-транспортних накладних (т.1, а.с.116,117,126). В подальшому придбаний товар використаний позивачем (основним видом діяльності якого є 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням); у власній господарській діяльності для реалізації ПП Теплогідротрейд, ТОВ Строй опт, що вбачається з додаткових пояснень представника позивача (т.2, а.с.1-3) та підтверджується копіями укладених договорів з ПП Теплогідротрейд, ТОВ Строй опт, копіями платіжних доручень, копіями видаткових накладних (т.1, а.с.169-199, т.2, а.с.12-49). Вирішуючи справи із застосуванням наведених правових норм, Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що господарські операції ТОВ НВО Адамант СК з ТОВ ЛПВ Компані та ТОВ Спец-постач-груп носили реальний характер та були фактично виконані, що підтверджується первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. На момент проведення податкової перевірки ТОВ НВО Адамант СК мало в наявності всі податкові накладні, належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (т.1, а.с.106-107,110-111,121-122), а також всі інші первинні бухгалтерські документи, що підтверджують законність та обґрунтованість включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту по операціям з ТОВ ЛПВ Компані та ТОВ Спец-постач-груп у загальному розмірі 132078,64грн. Доводи податкового органу з посиланням на відсутність факту можливості виробити мийки гранітні контрагентами позивача та відсутність джерел законного введення в обіг товарно-матеріальних цінностей, відсутність основних засобів, оренди основних засобів, відсутність трудового персоналу, виду діяльності пов`язаного із виробництвом, придбання матеріалів для виробництва, у тому числі згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних не можуть бути достатнім доказом відсутності реального характеру спірних господарських операцій. Так , згідно податкової інформації на яку посилається податковий орган в акті перевірки , контрагенти позивача не є виробниками реалізованої згідно видаткових накладних продукції, проте зазначена обставина не може слугувати належним доказом відсутності реального характеру договірних відносин, а навпаки підтверджує участь таких контрагентів у діловому товарообороті в якості посередників, діяльність яких не завжди потребує значної кількості працюючих осіб та наявність основних фондів. Жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару та/або послуги на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентом правил господарської діяльності. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 16.02.2021 у справі №806/1552/15. Колегія суддів зазначає , що висновок про відсутність факту здійснення господарських операцій може ґрунтуватися лише на встановлених обставинах щодо повної відсутності відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Аналогічний правовий висновок містяться в постанові Верховного суду від 12 жовтня 2021 року по справі № 807/3730/14. Крім того, відсутній обов`язок набувача товарів перевіряти походження придбаного ним товару по ланцюгу аж до виробника, тим паче, будь-яких зауважень до оформлених первинних документів саме з безпосередніми контрагентами, у відповідача відсутні. Крім іншого, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 826/18485/15. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, яка врахована судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи про те, що податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно деяких контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами не є носієм доказової інформації щодо порушення вимог податкового законодавства. Належними та допустимими доказами для висновку про нездійснення Товариством господарських операцій, могли б бути відповідні довідки за результатами зустрічних звірок постачальників позивача. Колегія суддів також звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутня інформація та документи, які б свідчили про проведення перевірки (планової, позапланової або іншої) контрагента позивача (ТОВ ЛПВ Компані , ТОВ Спец-постач-груп) і, як наслідок, відсутнє належне документальне підтвердження відсутності у цих контрагентів трудових та інших ресурсів для виконання робіт та/або іншої негативної інформації про таких контрагентів, на яку податковий орган посилається в акті перевірки. Аналогічний правовий висновок містяться в постановах Верховного суду від 03 серпня 2021 року у справі №640/13539/19 , від 19 жовтня 2021 року у справі №808/1996/18. Відсутність сертифікатів якості або інших документів, що свідчили б про якість та походження придбаних товарів, не свідчить про відсутність документів первинного бухгалтерського чи податкового обліку, зберігання яких є обов`язковим для платника податку. В той же час, податковий орган не позбавлений був можливості в ході проведення перевірки пересвідчитись у фактичному знаходженні чи відсутності придбаних товарів значного асортименту на складах. Наявність або відсутність сертифікатів якості або відповідності при поставці товарів має значення виключно для подальшої їх реалізації, а не при їх використанні у власній господарській діяльності, а тому така обставина не може впливати на оподаткування спірних операцій. Аналогічний правовий висновок містяться в постановах Верховного суду від 04.06.2020 у справі № 480/4346/18 . Не надання на перевірку довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від контрагентів також не може свідчити про відсутність реального характеру спірних господарських операцій, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 січня 2021 року у справі № 816/2661/15. При цьому , судом першої інстанції правомірно встановлено, що товар отримувався безпосередньо директором підприємства позивача, про що зазначено і у товарно-транспортних накладних (т.1, а.с.116-117,126). Дійсно, відповідач обґрунтовуючи свою позицію, вказує на те, що на перевірку були надані товарно-транспортні накладні, які мають ряд недоліків, а відносини з перевізником ТОВ Авіамашсервіс не підтверджені (т.1, а.с.147-150). Водночас, суд відмічає, що відповідно до частини другої статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж. Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363), відповідно до пункту 1 яких товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні. За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється. Таким чином, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів. Сама по собі відсутність або неналежне оформлення ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 11.09.2018 у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18, від 06.04.2021 у справі № 805/2028/16-а. Таким чином, враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару та його використання у власній господарській діяльності, суд дійшов висновку, що наявність у них певних неточностей не може свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій. При цьому, як вбачається з пояснень представника позивача зазначені товарно-транспортні накладні були надані помилково, оскільки позивачем дійсно планувалось здійснення перевезення через зазначеного перевізника. Однак, згодом було укладено договір перевезення з ФОП ОСОБА_1 на більш вигідних умовах, саме якою на підставі заявок на перевезення, і здійснювалось перевезення товару від контрагентів. Так, з наданих позивачем до позову товарно-транспортних накладних вбачається, що перевезення ФОП ОСОБА_1 було здійснено автомобілем Мерседес д.н. НОМЕР_1 на пункт розвантаження: м. Суми, вул. Лінійка, 15, де знаходиться склад позивача, про що також зазначено в акті перевірки. Прибуття саме вказаного автомобіля на склад позивача в день розвантаження підтверджується копією журналу обліку автомобілів на території бази за адресою: АДРЕСА_1 . Також, позивачем до заперечення на акт перевірки були надані, зокрема, договір, укладений з ФОП ОСОБА_1 , заявки на перевезення, акт про прийняття-передачу виконаних робіт , однак, контролюючим органом не було надано належну оцінку наданим доказам. Також , позивачем до матеріалів справи надано копії рахунку-фактури, платіжного доручення на оплату послуг, наданих ФОП ОСОБА_1 , а також оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 (т.2, а.с.4-11). Вказані вищезазначені докази в їх сукупності підтверджуються обставину здійснення перевезення придбаного позивачем у контрагентів товару саме ФОП ОСОБА_1 , тому доводи контролюючого органу щодо відсутності факту надання транспортних послуг є безпідставними . Посилання в акті перевірки на суперечливі дані щодо оплати товару контрагенту ТОВ Спец-постач-груп, спростовується листом від 26.02.2020 №2 (т.1, а.с.127), який також був доданий до заперечення на акт перевірки (т.2, а.с.73), однак, також контролюючим органом не був взятий до уваги. Таким чином суд вважає, що реальність операцій з придбання товару, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит звітного періоду, досліджена та підтверджена на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку (податкові та видаткові накладні), які відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, а саме: розкривають зміст та обсяг господарських операцій з придбання обумовлених договорами товарів (містять найменування товару, одиницю виміру та ціну, прізвища осіб, відповідальних за передачу-отримання товару). В наданих позивачем до суду документах наявні необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, зі змісту кожного договору вбачається обумовленість сторін щодо предмету договору, вартості, умов оплати та інших істотних умов, які свідчать про укладення договору з метою реального його виконання, а тому доводи відповідача щодо нереальності укладених позивачем господарських операцій не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів того, що податкові накладні, оформлені ТОВ ЛПВ Компані та ТОВ Спец-постач-груп не відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України. Таким чином, позивач, виконавши вимоги законодавства та сплативши податок на додану вартість в ціні придбаних товарів ТОВ ЛПВ Компані та ТОВ Спец-постач-груп, які в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши позивачу належним чином оформлені податкові накладні, правомірно включив суми податку на додану вартість за цими договорами до податкового кредиту за перевірений період. Подані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесені позивачем витрати у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб`єкта господарювання (в оплату вартості придбаних товарів) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду. Приймаючи до уваги, що на виконання умов укладених між позивачем та його контрагентами договорів, відбулась поставка товару на склад позивача, товар був оплачений позивачем та використаний у власній господарській діяльності, тобто така операція носила реальний характер та була виконана сторонами належним чином, суд визнає, що у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту за даними операціями. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Втім відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його безпосереднього контрагента (вироків по кримінальній справі щодо контрагента позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача вищенаведеними контрагентами , не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок. Отже, аналізуючи наведені контролюючим органом доводи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що такі не свідчать про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з контрагентами, а наведені позивачем аргументи та докази, надані на їх підтвердження,- повною мірою спростовують висновки контролюючого органу, покладені в основу оскаржуваних в цій справі податкових повідомлень-рішень. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірність винесених податкових повідомлень- рішень належним чином в суді не довів, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв`язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містить виключно суб`єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги є ідентичними тим, які були висловлені в суді першої інстанції та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 по справі № 480/6846/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко А.М. Григоров Повний текст постанови складено 25.10.2021 року