Постанова КАС ВС № 805/2028/16-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 року м. Київ справа № 805/2028/16-а касаційне провадження № К/9901/26659/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бившевої Л.І., суддів: Хохуляка В.В., Усенко Є.А., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Артемівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (далі по тексту - Інспекція, Артемівська ОДПІ) на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2016 (головуючий суддя - Смагар С.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016 (головуючий суддя - Гайдар А.В., судді - Ханова Р.Ф.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» (далі у тексті - Товариство, ПАТ «МЗ «Вістек») до Артемівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення від 30.06.2016 № 0000221401, У С Т А Н О В И В: ПАТ «МЗ «Вістек» подало до суду адміністративний позов до Артемівської ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області, у якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 0000221401, яким визначено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у сумі 739 783, 00 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 369 893, 00 грн. В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 17.06.2016 №92/14/31226457 не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача, зазначає про наявність всіх документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту, тому вважає податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 № 0000221401 недійсним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. У письмових запереченнях відповідач вказує на відповідність спірних податкових повідомлень-рішень вимогам податкового законодавства, вважає відсутнім підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також посилається на те, що у товарно-транспортних накладних, які були надані позивачем для перевірки міститься недостовірна інформація, оскільки, не в повному обсязі відображена інформація про перевізників, транспортні засоби, частково відсутня інформація про особу, якій видано довіреність на отримання ТМЦ. Крім того, відповідач зазначає, що Товариством до перевірки не були надані документи, що підтверджують якість придбаного товару та не зазначено нормативно-технічну документацію, а також, що сертифікати якості не містять інформації щодо виробника. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 30.06.2016 № 0000221401. Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.11.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами обох інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивачем було безпідставно завищено податковий кредит, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту, оскільки надані документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку у зв`язку із недостовірністю даних, позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з контрагентами, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У запереченнях на касаційну скаргу позивач не погоджується із доводами та обґрунтуваннями, викладеними Артемівською ОДПІ у касаційній скарзі, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права, зокрема податкового законодавства, оскільки, під час перевірки позивачем надано усі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій, а саме: видаткові накладні, документи на отримання та оприбуткування ТМЦ (журнали видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, прибуткові ордери, накладні на переміщення матеріалів у виробництво, звіти про використання), товарно-транспортні накладні, документи, які підтверджують якість ТМЦ. Вважає недостатніми доводи відповідача щодо окремих недоліків в оформленні деяких документів, які не відносяться до первинних у розумінні норм податкового законодавства, для підтвердження нереальності господарських операцій Товариства, зважаючи на що, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.03.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 16.03.2021. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Усенко Є.А. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 23.05.2016 по 10.06.2016 Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «МЗ «Вістек» з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, витрат бухгалтерської звітності (форми №2) підприємства та впливу цих витрат на визначення фінансового результату до оподаткування (прибуток, збиток) з податку на прибуток підприємств за 2015 рік під час здійснення взаємовідносин із наступними контрагентами: ТОВ «Оріон» за період січень - лютий, травень 2015 року, ТОВ «Артмет плюс» за період січень, квітень, червень, жовтень-грудень 2015 року, ТОВ «Сучасні технології маркетингу» за період березень, червень - серпень, жовтень - грудень 2015 року, ТОВ «Рос РВ» за травень 2015 року, ТОВ «ТБ «Укрсилікат» за травень 2015 року, ТОВ «ЕТЕК сервіс» червень 2015 року, ТОВ «Торговий дім «Схід Алекс» червень 2015 року, ТОВ «Меркурі Інновейшн» червень 2015 року, ТОВ «Престиж-ТК» за період жовтень, грудень 2015 року, січень 2016 року, за результатами якої складено акт від 17.06.2016 № 92/14/31226457. У ході проведення перевірки відповідачем встановлено, позивачем допущені порушення податкового законодавства, а саме: підпунктів 14.1.36, 14.1.191, 14.1.202, пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 ПК України, пункту 200.1 статті 200 ПК України за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено суми податку на додану вартість до сплати на загальну суму 739 783, 00 грн, у тому числі, за січень 2015 року - 73 589, 00 грн, за лютий 2015 року - 21 833, 00 грн, за березень 2015 року - 61 410, 00 грн, за червень 2015 року - 242 454, 00 грн, за жовтень 2015 року - 139 155, 00 грн, за листопад 2015 року - 173 372, 00 грн, за грудень 2015 року - 27 480, 00 грн, за січень 2016 року - 490, 00 грн; підпунктів 14.1.36, 14.1.191, 14.1.202, пункту 14.1 статті 14 ПК України, пункту 44.1 статті 44 ПК України, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 ПК України, пункту 200.4 статті 200 ПК України, за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 260 277, 00 грн, у тому числі, за квітень 2015 року на суму 62 050, 00 грн, за травень 2015 року на суму 72 520, 00 грн, за червень 2015 року на суму 34 916, 00 грн, за липень 2015 року на суму 5 882, 00 грн, за серпень 2015 року на суму 84 909, 00 грн; підпунктів 14.1.36, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, пункту 44.1 статті 44 ПК України, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на загальну суму 4 404 513, 00 грн. На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 30.06.2016 року № 0000221401, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 1 109 686, 00 грн, з яких за основним платежем на суму 739 783, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 369 893, 00 грн, за порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.191, 14.1.202, пункту 14.1 статті 14 ПК України, пункту 44.1 статті 44 ПК України, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 ПК України, пункту 200.1 статті 200 ПК України. Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реального характеру проведених господарських операцій, позивачем під час судового розгляду справи були надані належним чином завірені копії документів за укладеними ПАТ «МЗ «Вістек» із контрагентами. Так, 25.12.2014 між позивачем (за текстом договору - покупець) та ТОВ «Торговий дім «Схід Алекс» (за текстом договору - постачальник) був укладений договір постачання № 9В/15 на товарно-матеріальних цінностей, визначених у специфікаціях до договору. Згідно зі специфікацією до зазначеного договору позивачем було придбано: феромарганець у кількості 88 тон на загальну суму 778 679, 57 грн. На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем за цим договором судам попередніх інстанцій надано податкову та видаткову накладні від 30.06.2015 на суму 778 679, 57 грн, у тому числі, ПДВ на суму 129 779, 93 грн, товарно-транспортну накладну від 30.06.2015 № 1/30, прибутковий ордер від 30.06.2015 №

121. Також судами встановлено, що 27.12.2013 між позивачем (за текстом договору - покупець) та ТОВ «Оріон» (за текстом договору - постачальник) укладено договір постачання № 75В/14, предметом якого є силікат калієво-натрієвий розчинний та інші компоненти та матеріли для електродного виробництва на загальну сум орієнтовано 3 000 000, 00 грн, з ПДВ. На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем із вказаним контрагентом судам попередніх інстанцій надано податкові та видаткові накладні від 15.01.2015, від 16.02.2015, від 13.05.2015, товарно-транспортну накладну від 15.01.2015, від 16.02.2015, від 13.05.2015, а також прибуткові ордери. Досліджено судами, що зміст укладеної угоди узгоджується з видами господарської діяльності, які веде позивач, а саме виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва. Водночас, 02.06.2015 ПАТ «МЗ «Вістек» (за текстом договору - покупець) та ТОВ «Меркурі Інновейшн» (за текстом договору - постачальник) уклали договір постачання № 44В/15, предметом якого є придбання котушки К-200, К-300, товарів технічного призначення, засобів індивідуального захисту, компонентів та пакувальних матеріалів для виробництва електродів на загальну суму 1 000 000, 00 грн. Підтверджуючи факт здійснення господарських позивач надав суду податкову та видаткову накладну від 04.06.2015, товарно-транспортну накладну від 04.06.2015, а також прибутковий ордер. 25.03.2014 між позивачем, покупець за договором, та постачальником ТОВ «ТБ УКРСИЛІКАТ» укладено договір постачання №132 В/14, предметом якого є передача у власність продукції: силікат калієво-натрієвий, у кількості та за ціною згідно із Специфікацією на загальну суму 3 000 000, 00 грн. На підтвердження реального характеру господарських операцій позивач надав Специфікацію від 25.03.2014, прибутковий ордер, товарно-транспортну накладну, податкову та видаткову накладні (14.05.2015 № 40). 04.05.2015 між ПАТ «МЗ «Вістек», як покупцем, та ТОВ «ЕТЕК сервіс», як постачальником, укладено договір постачання №52, предметом якого є передача у власність продукції: металопродукція, згідно із заявок покупця на загальну суму 500 000, 00 грн. Судами попередніх інстанцій досліджені надані позивачем на підтвердження господарських операцій за вказаним договором наступні докази: прибуткові ордери, товарно-транспортні накладні, податкові та видаткові накладні, а саме: від 05.06.2015 № 506 та 25.06.2015 № 25063. Також, встановлено судами, що 12.01.2015 між позивачем (покупцем за текстом договору) та ТОВ «АРТЕМ ПЛЮС» (постачальником за текстом договору) укладено договір постачання №8 В/15, предметом якого є передача у власність продукції: металопродукція, згідно із заявками покупця на загальну суму 500 000, 00 грн. Виконання умов договору підтверджено позивачем наявними у матеріалах справи прибутковими ордерами, товарно-транспортними накладними, податковими накладними та видатковими накладними, а саме: від 21.01.2015 №РН-0000001, від 30.04.2015 №РН-0000005, від 07.05.2015 №РН-0000006, від 24.06.2015 №РН-0000007, від 15.10.2015 №РН-0000010, від 26.11.2015 №РН-0000011. Також, встановлено, що 07.10.2015 укладено договір постачання №7101 В/15 між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Престиж-ТК», постачальник за договором, предметом якого є передача у власність продукції: кольоровий металопрокат та металева продукція у кількості та за ціною згідно із Специфікацією на загальну суму 1 000 000, 00 грн. Досліджено судами документи надані позивачем на підтвердження господарських операцій за вказаним договором: прибуткові ордери, товарно-транспортні накладні, податкові накладними та видаткові накладними, а саме: від 26.10.2015 № РН-26103, від 07.12.2015 № РН-27104, від 07.12.2015 № РН-27105, від 19.01.2016 № РН-0019012. Крім того, судами надано належну правову оцінку доказам реальності господарських операцій позивача за укладеним 16.09.2013 між позивачем (покупець за договором) та ТОВ «Сучасні технології маркетингу» (за текстом договору - постачальник) договором постачання №257В/13, предметом якого є передача у власність шпал та залізничного кріплення у кількості, якості та за ціною згідно із Специфікацією на загальну суму 600 000, 00 грн. Так, виконання умов договору підтверджується прибутковими ордерами, товарно-транспортними накладними, податковими та видатковими накладними, а розрахунок за поставлений товар здійснювався у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями долученими до матеріалів справи. Так, судами досліджено, що зміст укладених угод узгоджується з видами господарської діяльності, які веде позивач, а саме виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва, що підтверджує використання отриманого товару у своїй діяльності. Матеріали справи містять докази надані позивачем щодо використання у своїй господарській діяльності продукції, отриманої від ТОВ "СТМ", яка у подальшому була спрямована до залізничного цеху та використана під час робіт з поліпшення основних фондів, а саме: цех ланцюгового виробництва для використання у модернізації ланцюгозварювальних машин, печі; цех електродного виробництва для модернізації електрозмащувального пресу; механічний цех для утримання та експлуатації основних фондів; виготовлення триноги. Також, підтверджено, що силікат калієво-натрієвий розчинний поставлений від ТОВ "ТБ Укрсілікат", використаний у виробництві електродів зварювальних; пруток мідний, шестигранник латунний, полоса мідна, заготівка БрАЖ9-4, що були фактично поставлені від ТОВ "Етек Сервіс", спрямовані до інструментальної дільниці механічного цеху для виготовлення інструменту, який, в свою чергу, направлений на поліпшення основних фондів в електродному цеху, тощо. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо хибності доводів відповідача, наданих у ході судового розгляду справи, за результатами опрацювання зібраної податкової інформації про контрагентів позивача, а саме: ТОВ «Оріон» від 18.06.2015 № 745/05-14-22-02-31266421, від 15.09.2015 № 194/05-14-22-01-31266421, ТОВ «Амірант-Центр» від 09.02.2016 № 9/22/37071653, від 26.05.2016 № 26/14/37071653, ТОВ «Сучасні Технології Маркетингу» від 25.12.2015 № 41/22/34215453, від 12.05.2016 № 20/14/34215453, ТОВ «ТБ Укрсилікат» від 15.09.2015 № 2112/8/08-29-22-0204/386 про відсутність реального характеру правочинів, оскільки податковий орган ґрунтує їх виключно на аналізі даних податкової звітності. Так, акти чи податкові інформації про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 ПК України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків. Податковими органами взагалі не перевірялися первинні документи контрагентів позивача, внаслідок чого є безпідставним висновок щодо відсутності реальності господарських операцій. Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що наявна в інформаційно-аналітичних базах податкова інформація відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки, вона також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зважаючи на те, що під час судового розгляду справи відповідачем не були надані достатні та належні докази відсутності контрагентів позивача за їх місцезнаходженням, не доведено їх недобросовісності у визначений законом спосіб, а доводи відповідача ґрунтувались лише на інформації, зібраній із податкових баз, суди правомірно не прийняли їх до уваги. Отже, належними та допустимими доказами відсутності платника податків за його місцезнаходженням в розумінні статті 72 КАС України у даному випадку є відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На момент здійснення господарських операцій у період з січня 2015 року по січень 2016 року контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість, декларували податкові зобов`язання по взаємовідносинам з позивачем, що підтверджується АІС "Податковий блок", а також знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Оріон», ТОВ «Артмет плюс», ТОВ «Сучасні технології маркетингу», ТОВ «ТБ «Укрсилікат», ТОВ «ЕТЕК сервіс», ТОВ «Торговий дім «Схід Алекс», ТОВ «Меркурі Інновейшн», ТОВ «Престиж-ТК» підтверджується первинними документами, відбувся реальний рух активів в процесі здійснення цих операцій, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов`язань. Допущені контрагентом порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо них та не впливають на право покупця на формування податку на прибуток. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, з огляду на наступне. Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, податку на прибуток наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. При цьому, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо контрагентів та актів щодо неможливості проведення їх зустрічних звірок, а не з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, як правильно зазначено судами, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача податкових та видаткових накладних по господарським операціям, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача, повністю підтверджують законність нарахування відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у контрагента товарів, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту. Вказані первинні документи, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідають статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон N 996-XIV). При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, товари придбавались з метою їх подальшого використання у господарській діяльності позивача. При цьому, як встановлено судами, відповідачем не заперечується наявність у позивача необхідних первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, та відповідність вказаних у них обсягів господарських операцій і задекларованих у податковій звітності сум від`ємного значення об`єкту оподаткування з податку на прибуток та сум податкового кредиту з податку на додану вартість. Висновками перевірки не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податку на прибуток, податкового кредиту, від`ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування. Реальність господарських операцій по вказаним у акті перевірці контрагентам підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, розрахунковими документами, товарно-транспортними накладними. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а). Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод. Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку. Колегія суддів Верховного Суду також зазначає з приводу тверджень відповідача у доводах касаційної скарги, що у товарно-транспортних накладних позивача на перевезення товару, наданих на перевірку, міститься недостовірна інформація, а саме: не у повному обсязі відображена про перевізників, транспортні засоби, частково відсутня інформація про особу, якій видано довіреність на отримання ТМЦ, що це само по собі не може слугувати доказом відсутності поставки від вказаного контрагента, адже жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця і у випадку їх відсутності або недостовірності відображеної у них інформації покупець товару позбавлений права на включення до податкового кредиту податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, виписаній постачальником товару. Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 № 128/2568), ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. У свою чергу, сама по собі відсутність або неналежне оформлення ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства. Також, посилання відповідача щодо відсутності сертифікатів на товар, що є предметом укладених із вказаними контрагентами договорів, як на підставу неправомірності формування позивачем податкового кредиту по операціях з придбання товарів у них, вірно визнані судами безпідставними. Оскільки, нормами Закону України "Про підтвердження відповідності" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не зобов`язано постачальника мати та, відповідно, передавати покупцям продукції засвідчені печаткою виробника сертифікати відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності. Законом визначений лише обов`язок постачальника надавати інформацію про сертифікацію продукції. Відповідно до частини 1, 2 статті 13 Закону України "Про підтвердження відповідності", виробник зобов`язаний надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція. Постачальник зобов`язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності. Крім того, відсутність у позивача сертифікатів на товар не є підставою для не включення сум ПДВ до податкового кредиту, враховуючи і надані у судових засіданнях пояснення, що позивач має власний атестований випробувальний центр та вся продукція проходить вхідний контроль якості. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що сертифікати якості товару не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які фіксують факти здійснення господарських операцій, а тому є хибними доводи відповідача про те, що якщо у позивача відсутні документи, які б підтверджували якість та безпечність товару, це свідчить про нереальність господарської операції, оскільки сертифікати якості за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, так як містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам. Так, функції та права контролюючих органів визначені статтями 19-1 та 20 ПК України, якими не передбачено здійснення перевірок суб`єктів господарювання на предмет наявності (відсутності) документів, що характеризують якість продукції, сировини, матеріалів, комплектувальних виробів, що використовуються для виробництва такої продукції. За таких обставин, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», спростовують висновки податкового органу викладені в актах перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову оскільки, оспорюванні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контраґентів, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Усі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України. Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України. У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, СУД - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Артемівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2016 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.11.2016залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Є.А. Усенко