Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/8378/20

Справа № 344/8378/20 Провадження № 22-ц/4808/1396/21 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретарів Капущак С.В., Максимів Ю.В., з участю позивачів та їх представника, представника ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП», про визнання протиправними (недійсними) та скасування рішень державного реєстратора, визнання протиправними (недійсними) та скасування записів про реєстрацію права власностіза апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2021 року під головуванням судді Бабій О.М. у м. Івано-Франківську, в с т а н о в и в: У липні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської областіпро визнання протиправними (недійсними) та скасування рішень державного реєстратора, визнання протиправними (недійсними) та скасування записів про реєстрацію права власності. На обґрунтування позовних вимог зазначили, що вони є власниками квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Будинок складається із 108 квартир. Їх квартири знаходяться на мансардному поверсі VIII - з мансардою поверхового будинку. Над перекриттям їх квартир розташовано горище, яке є спільною сумісною власністю власників квартир будинку. В січні 2020 року на дверях горища невідома особа розмістила оголошення про звільнення приміщення до кінця поточного місяця у зв`язку зі зміню права власності та в квітні цього ж року їм стало відомо, що відповідач ОСОБА_1 є власником двох квартир, які нібито розташовані на площах горища, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор Цалин А.Б. Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області 10.04.2019 за номером запису про право власності 31209991 здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру загальною площею 74.5 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 . Підставою виникнення права власності зазначено: акт приймання-передачі нерухомого майна 10.04.2019, договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру 21.02.2017 між ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП»та ОСОБА_5 , договір відступлення прав вимоги 10.04.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Підставою для внесення запису зазначено: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46503302 від 17.04.2019. Також 10.04.2019 цей же державний реєстратор за номером запису про право власності 31209972 здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру загальною площею 76.4 м.кв. за адресою: АДРЕСА_4 . Підставою виникнення права власності зазначено: акт приймання-передачі нерухомого майна 10.04.2019, договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру 21.02.2017 року між ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» та ОСОБА_5 , договір відступлення прав вимоги 10.04.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Підставою для внесення запису зазначено: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46503285 від 17.04.2019. Вказували, що Управління з питань державного архітектурно-будівельного контрою виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради повідомило, що на реконструкцію горища будинку 50 були зареєстровані 4 декларації про початок виконання будівельних робіт. Зокрема, Декларація про початок виконання будівельних робіт № ІФ 082151590696 від 08.06.2015 подана замовником ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» на реконструкцію нежитлових приміщень під дві житлові квартири загальною площею 159,8 м.кв. Декларація про готовність до експлуатації об`єкта «Реконструкція нежитлових приміщень під дві житлові квартири» за адресою АДРЕСА_5 не зареєстрована за даними «Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів». Комісія у складі представників ТОВ «ЖЕО Добробут-ІФ» та власників квартир будинку 27.04.2020 оглянула горище і не виявила у ньому будь яких ознак переобладнання горища у житлові приміщення. Посилаючись на те, щооскаржувані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 порушують їх права на користування горищем (приміщення загального користування) та державним реєстратором порушено вимоги законодавства, оскільки квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 фізично не існує, в експлуатацію такі квартири не вводилися, декларація про їх введення в експлуатацію у встановленому законодавством порядку не зареєстрована і відсутня в реєстрі, просили: - визнати протиправним (недійсним) та скасувати рішення державного реєстратора - Цалина А.Б. Узинської сільської ради Тисменицького району про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17.04.2019, індексний номер: 46503302, щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_8 ; - визнати протиправним (недійсним) та скасувати запис державного реєстратора Цалина А.Б. Узинської сільської ради Тисменицького району у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 31209991 від 10.04.2019 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_8 ; - визнати протиправним (недійсним) та скасувати рішення державного реєстратора - Цалина А.Б. Узинської сільської ради Тисменицького району про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17.04.2019, індексний номер: 46503285, щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_9 ; - визнати протиправним (недійсним) та скасувати запис державного реєстратора Цалина А.Б.Узинської сільської ради Тисменицького району у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 31209972 від 10.04.2019 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_9 . Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.10.2020 залучено ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП»до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП», про визнання протиправними (недійсними) та скасування рішень щодо реєстрації права власності, визнання протиправними (недійсними) та скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. У апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначають, що вимога про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на дві не існуючі квартири не заявлялася тому, що державна реєстрація права власності останнього була здійснена без документів, які згідно законодавства є підставою для реєстрації реконструйованих квартир (декларації про готовність об`єкта до експлуатації). Відповідно до поданих ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» документів належні товариству на праві власності згідно свідоцтва від 17.12.2014 нежитлові приміщення, про реконструкцію яких воно подавало декларацію від 08.06.2015, розташовані на тому ж самому поверсі будинку, що і їх квартири - на 9-му мансардному поверсі будинку. Товариству ніколи не належали на праві власності квартири АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 і таких квартир воно ніколи нікому не відчужувало. Зазначена декларація від 08.06.2015 дає підстави вважати розпочатими роботи з реконструкції, але не дає підстав вважати їх закінченими, оскільки декларація про готовність об`єкта до експлуатації товариством не подавалася і не реєструвалася, а згідно договорів купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21.02.2017 ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» відчужило ОСОБА_5 майнові права на квартири, що будуть створені у майбутньому, і останній відступив ОСОБА_1 ці ж права вимоги. Будинок був введений експлуатацію в 2009 році і складався з 108 квартир, а квартири АДРЕСА_6 і АДРЕСА_7 в експлуатацію не вводилися у 2009 році, ні пізніше. Державним реєстратором при прийнятті оскаржуваних рішень про реєстрацію прав порушено вимоги законодавства, оскільки не було подано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Розташовані над їх квартирами приміщення, які ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» визначає як горище, є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку, та вони і власники інших квартир будинку з дня набуття права власності на квартири використовували для своїх побутових потреб та для ремонту даху будинку. Суд першої інстанції спростовуючи такі обставини посилався на Акт приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 04.10.2012, однак жодних «нежитлових приміщень» неторгового призначення в даному Акті не зазначено. Така невідповідність свідчить не про відсутність в будинку горищ, а лише про неповноту цього Акта. Комісійним оглядом у складі представників обслуговуючого будинок ТОВ «ЖЕО Добробут-ІФ» та власників квартир будинку, що відбувся 27.04.2020, встановлено, що горищний простір 4-го під`їзду над їх мансардними квартирами є суцільним горищним простором, і не містить будь яких ознак його переобладнання у житлові приміщення. Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради листом від 16.01.2020 повідомило Івано-Франківський відділ поліції про те, що працівниками Управління при виході на місце візуальним оглядом робіт з нового будівництва, капітального ремонту чи реконструкції не виявлено; квартир АДРЕСА_6 і АДРЕСА_9 не виявлено, в даному просторі знаходиться горище. Вказують на безпідставність висновків суду першої інстанції, оскільки реєстрація права власності ОСОБА_1 на неіснуючі квартири без необхідних для такої реєстрації документів порушує як їх законні права та інтереси, так і інших власників квартир та мешканців будинку, тому що позбавляє їх можливості використовувати ці приміщення для своїх побутових потреб і надає ОСОБА_1 як власнику право здійснювати всі заплановані ним потенційно небезпечні для будинку та його мешканців будівельні роботи з реконструкції цих нежитлових приміщень в квартири без згоди власників інших квартир, без обстеження технічного стану будинку, без розроблення проекту, без одержання відповідних висновків та дозволів, без здійснення контролю органом архітектурно-будівельного контролю за належним виконанням будівельних робіт, оскільки право власності на квартири вже оформлено та такі вважаються вже введеними в експлуатацію, а небезпечні роботи внаслідок оспорюваних рішень та записів державного реєстратора вважаються вже виконаними, і не можуть контролюватися відповідними органами. Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 вказує, що спірна нерухомість, яка була придбана ОСОБА_1 , ще до того як позивачі набули право власності на свої квартири перебувала у приватній власності ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП», тому такі приміщення ніколи не перебували у спільній сумісній власності мешканців будинку, оскільки відносилися до комерційної нерухомості та першочергово були придбані товариством та в подальшому були відчужені на користь ОСОБА_1 . Підтвердженням факту, що горищний простір будинку АДРЕСА_5 ніколи не відносився до спільної сумісної власності мешканців будинку, є також долучений позивачами акт огляду приміщень від 27.04.2020, згідно якого горищний простір над квартирами АДРЕСА_10 та АДРЕСА_11 переобладнаний у житлові приміщення (двоярусна мансарда). Суд першої інстанції правомірно прийшов до переконання, що нежитлові приміщення не були горищем з часу будівництва будинку і на даний час не є горищем. При цьому, згідно практики Верховного Суду обов`язок доведення статусу приміщення як допоміжного процесуальним законодавством покладено на позивача. Жодних прав та інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із боку ОСОБА_1 порушено не було, оскільки спірні приміщення були придбані останнім у попереднього власника даних приміщень у відповідності до норм чинного законодавства України. Також суд першої інстанції правильно зазначив, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В судовому засіданні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній. Представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. ОСОБА_4 , представники Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської областіта ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» в судове засідання не з`явилися будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Відповідно до положень частини другої статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи за їх відсутності не встановлено. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представника, представника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_12 на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2017, укладеного між нею та ТОВ «АРС БУД», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією договору (а.с. 19, 20 т. 1). Згідно технічного паспорта, виготовленого 14.12.2012 на замовлення власника ТОВ «АРС-Дім», квартира розташована на мансарді восьмиповерхового будинку з мансардою (а.с.21-22 т. 1). ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.03.2010 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.03.2010 № 25570157 (а.с.26-27 т.1). Згідно технічного паспорту квартира розташована на мансарді восьмиповерхового будинку з мансардою (а.с.28-29 т.1). Відповідно до Акта готовності об`єкта до експлуатації № 544 від 23.09.2009 будівництво будинку здійснював генеральний підрядник ПП «АРС-Дім» на замолення ТОВ «АРС-Дім», кількість поверхів 8-9, кількість квартир

66. Відповідно до акта державної приймальної комісії від 12.10.2006 кількість поверхів (1ПК) 6, кількість квартир 40 (а.с. 34-38 т. 1). Згідно Акта приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 04.10.2012 з балансу ТОВ «АРС-Дім» на баланс ТОВ «ЖЕО Добробут ІФ» було передано активи житлового будинку І-ІІ черга за адресою АДРЕСА_5 , кількість квартир АДРЕСА_10 та АДРЕСА_13 (а.с.39-40 т.1). В рядку акта «горища» даних щодо такого та його площі не зазначено. Натомість, зазначено загальну площу будинку, житлову площу квартир, площу сходових кліток, комор, гаражів, вбудованих приміщень торгового призначення та електрощитових. Реєстраційною службою Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області 17.12.2014 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якого ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» є власником нежитлових приміщень (мансарда) загальною площею 174 кв.м в будинку АДРЕСА_5 , та в цей же день відомості про вказаний об`єкт нерухомого майна внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, РНОНМ 86364726101, та на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 18060929 від 17.12.2014, до реєстру внесено запис про право власності ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП», що підтверджується свідоцтвом про право власності та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 75-76, 163-164 т.1). На вказані нежитлові приміщення 16.06.2013 на замовлення ОСОБА_6 було виготовлено технічний паспорт (а.с.165-167 т. 1). ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» 08.06.2015 зареєструвало Декларацію про початок виконання будівельних робіт ІФ № 082151590696 - Реконструкція нежитлових приміщень під дві житлові квартири за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.42-43, 161). ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» за Договором № 1 та Договором № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 21.02.2017 продало ОСОБА_5 майнові права на квартиру, яка буде створена у майбутньому площею 88,94 та 80,53 м.кв. відповідно, що знаходяться на мансардному поверсі у будинку АДРЕСА_5 (а.с.168-169 т.1). ФОП ОСОБА_7 видано ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» довідку від 05.04.2019 за №11 про те, що під час обстеження належного їм нежитлового приміщення площею 174 кв.м, що належить їм на праві свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.12.2014 в житловому будинку АДРЕСА_5 , встановлено, що нежитлові приміщення припинили своє існування у зв`язку із реконструкцією квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 (а.с. 162 т. 1). У матеріалах справи містяться дані про те, що 10.04.2019 ОСОБА_5 за договором про відступлення права вимоги відступив своє право на користь ОСОБА_1 (а.с. 172-173 т.1). Державний реєстратор Цалин А.Б. Узинської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області 10.04.2019 за номером запису про право власності 31209991 здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру загальною площею 74.5 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 . Підставою виникнення права власності зазначено: акт приймання-передачі нерухомого майна 10.04.2019, договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру 21.02.2017 між ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» та ОСОБА_5 , договір відступлення прав вимоги 10.04.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Підставою для внесення запису зазначено: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46503302 від 17.04.2019, а також за номером запису про право власності 31209972 здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на двокімнатну квартиру загальною площею 76.4 м.кв. за адресою: АДРЕСА_4 . Підставою виникнення права власності зазначено: акт приймання-передачі нерухомого майна 10.04.2019, договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру 21.02.2017 року між ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» та ОСОБА_5 , договір відступлення прав вимоги 10.04.2019 між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Підставою для внесення запису зазначено: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 46503285 від 17.04.2019(а.с. 44-45, 127, 129 т.1). Згідно акта огляду приміщень від 27.04.2020 комісії у складі представників ТОВ «ЖЕО Добробут-ІФ», власника квартири АДРЕСА_14 та довідки ТОВ «ЖЕО Добробут-ІФ» від 27.04.2020 р. № 83 в будинку АДРЕСА_5 горищний простір 4-го під`їзду над мансардними квартирами АДРЕСА_15 є суцільним горищним простором, і не містить будь яких ознак його переобладнання у житлові приміщення, квартир АДРЕСА_6 і АДРЕСА_9 на будь-якому (горищному, мансардному тощо) поверсі не виявлено (а.с. 48, 54 т.1). Відповідно до листа Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 07.05.2020 № 14/32-18/373 згідно з даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів відсутня реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція нежитлових приміщень під дві житлові квартири» за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 47 т. 1). За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Вимогами ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За правилом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до ч. 1 та 2 статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що: багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Стаття 382 ЦК України визначає поняття квартири, як окремого об`єкта права власності. Так, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Частина 2 вказаної статті передбачає, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Тобто в різних випадках одне і те ж приміщення може відноситися до житлового фонду і мати статус допоміжного або бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у зв`язку з чим у власників квартир право власності на такі приміщення не виникає. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76, 77 ЦПК України). Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19). Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 6.13постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). На обґрунтування позовних вимог позивачі вказували, що простір над їх квартирами вони використовують як горище і воно перебуває у їх спільній сумісній власності. Однак не подали належних доказів на підтвердження факту наявності над їх квартирами допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду. Відповідачем доведено, що ще до набуття ОСОБА_2 права власності на свою квартиру нежитлові приміщення над квартирою належали ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП» та не могли перебувати у спільній власності співвласників багатоквартирного будинку. Суд першої інстанції вірно зазначив, що у Акті приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 04.10.2012 не вказана площа переданих допоміжних приміщень - горища, натомість зазначено площу інших переданих на баланс допоміжних приміщень (сходові клітки, комори, електрощитові), та дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати, що в будинку АДРЕСА_5 на квартирами позивачів були спроектовані та згодом побудовані допоміжні приміщення горища. З цих підстав є необґрунтованими доводи апелянтів про те, що розташовані над їх квартирами приміщення є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень будинку і через дії відповідачів вони та інші власники квартир позбавлені можливості використовувати ці приміщення для своїх побутових потреб. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Тому завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19). Виходячи з системного аналізу положень ЦК та ЦПК України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права; порушення (невизнання або оспорювання) такого права з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових прав та інших прав, які підлягають реєстрації врегульовані нормами Закону України «Про державну реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 1 липня 2004 року (далі - Закон № 1952-IV), що спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Відповідно до вказаного Закону, державній реєстрації прав підлягає виникнення, перехід та припинення обтяження речових прав на нерухоме майно. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають право власності; речові права, похідні від права власності; право власності на об`єкт незавершеного будівництва, заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV). Відповідно до ст. 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) встановлювався порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено у новій редакції. Так, відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, ефективними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав. Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV. Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 07.04.2021 року у справі № 640/12313/19-ц. При вирішенні спору, суд першої інстанції врахував, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, тобто вирішення питання про визнання протиправними (недійсними) та скасування рішень державного реєстратора, є доцільним та ефективним як спосіб захисту лише у випадку визнання, зміни чи припинення рішенням суду речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Позивачі в цій справі не ставлять вимог про визнання, зміну чи припинення речових прав щодо спірного майна, і ними не доведено, що таке майно належить на праві спільної сумісної власності, що позбавляє суд можливості задоволення вимоги про визнання протиправними (недійсними) і скасування рішень державного реєстратора, яка заявлена з певною правовою метою - вирішити приватноправовий спір з відповідачем щодо права власності на нерухоме майно. Крім того, визнання протиправними (недійсними) та скасування записів реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартири не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV. Позивачі вважають, що відповідачами порушено їх право спільної сумісної власності, так як спірні квартири не належали на праві власності ТОВ «АЙ ДІ ЕЛ ГРУП», тому ними не заявлялося вимог про оспорення правочинів, на підставі яких було набуто право власності на спірне нерухоме майно, зокрема й товариством. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки на даний час оскаржувані рішення державного реєстратора та записи про право власності не порушують прав позивачів, їх вимоги не відповідають Закону України «Про державну реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Доводи позивачів, зокрема і у апеляційній скарзі, про те, що оскаржувана реєстрація надає ОСОБА_1 як власнику право здійснювати всі заплановані ним потенційно небезпечні для будинку та його мешканців будівельні роботи з реконструкції спірних приміщень в квартири не заслуговують на увагу. Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Відповідно до наведених норм зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливого порушення, які на момент подання позову відсутні або не настали, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушення його права у майбутньому. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимоги про заборону вчинення відповідачами дій, які можуть порушити їх право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню не заявляли. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянтів. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2021 рокузалишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 22 жовтня 2021 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин