Постанова 4855 № 320/4523/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №320/4523/21 Суддя (судді) першої інстанції: Файчак В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, прийнятого у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправними дій, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 1 групи; - зобов`язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни 1 групи на підставі поданих документів відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення відповідного зразка і нагрудний знак. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі позивач вказує, що разом з позовом ним було надано всі можливі та наявні докази, які підтверджували його безпосередню участю у ліквідації аварії на ЧАЕС саме в складі формувань Цивільної оборони, а саме: експертний висновок, довідку МСЕК про причинний зв`язок інвалідності із захворюванням, пов`язаним з ліквідацією Чорнобильської катастрофи; первинні документи по підприємству - наказ №115 від 15.05.1987, копії довідок Білоцерківського Агропромислового комбінату «Рось», а тому, надані зазначені документи є достатніми правовими доказами, що підтверджують безпосередню участю у ліквідації аварії на ЧАЕС саме в складі формувань Цивільної оборони. Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. Керуючись частинами 1 та 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видано Київською облдержадміністрацією 30.11.2020. Як вбачається з експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 20.12.2019 №7852, захворювання ОСОБА_1 виникло під впливом аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0086856, позивачу з 26.11.2019 встановлено І групу інвалідності по причині захворювання пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З довідки обласної спеціалізованої МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії АВ №0086856 вбачається, що позивачу з 26.11.2019 визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 90%. З огляду на викладене ОСОБА_1 12.03.2021, посилаючись на положення п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», звернувся до УПСЗН Білоцерківської міської ради Київської області із заявою про визнання за ним статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Листом від 19.03.2021 №2701 відповідач відмовив позивачу у визнанні за ним статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі йому посвідчення встановленого зразка у зв`язку з ненаданням ним документів, що підтверджують факт його залучення до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формування Цивільної оборони. Вважаючи незаконною відмову УПСЗН Білоцерківської міської ради Київської області №2701 від 19.03.2021 щодо встановлення статусу інваліда війни, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Підставою для відмови у задоволенні позову, на думку суду першої інстанції є відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-ХІІ). Відповідно до ст. 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Пунктом 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов: 1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. За приписами ч. 1 ст. 10 Закону №3551-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (далі - Положення №302). Згідно з п. 2 Положення №302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. За приписами п. 10 Положення №302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Отже особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у 1986 році, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення. Зміст Положення №302 свідчить, що факт отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, колегія суддів зазначає таке. Наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі №3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО. З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи. Так, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Колегія суддів зазначає, що пунктом 9, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII було доповнено Законом України від 15.06.2004 №1770-IV «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №1770-IV). В пояснювальній записці до проекту Закону №1770-IV зазначено: «З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню. Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів. Проте, при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Пояснити це можна тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців. За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим. Враховуючи нечисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року». Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність. Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись. Метою внесення відповідних змін до Закону №3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам («інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів») тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними. Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а та від 21.08.2018 у справі №279/2285/16-а, від 30.11.2018 у справі №756/3226/16-а та від 20.02.2019 у справі №817/237/18, від 07.08.2019 у справі № 826/11163/18, від 27.02.2020 у справі №537/5039/16-а, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17, від 06.05.2020 у справі №751/1484/17, від 14.05.2020 у справі №686/20301/16-а, від 14.08.2020 №620/2995/19. Вказані постанови Верховного Суду об`єднані спільним висновком, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №3551-XII. При цьому, колегія суддів зазначає, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Отже, обов`язковою передумовою для встановлення статусу особи з інвалідністю та видачі відповідного посвідчення є, зокрема, встановлення факту чи брав позивач участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, та чи наявне документальне підтвердження участі позивача у таких формуваннях. Суд апеляційної інстанції зазначає, що долучені до позовної заяви документи належним чином підтверджують лише статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим та те, що ОСОБА_1 брав участь у таких заходах. Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Конкретної норми законодавства, яка б відносила у наведеному випадку все працездатне населення до формувань цивільної оборони, позивачем не наведено. Колегія суддів, також, звертає увагу позивача, що надані наказ та довідка підтверджують лише те, що позивач перебував у зоні ЧАЕС у певні періоди. Проте, в таких документах не вказано про те, що ОСОБА_1 був залучений до формувань Цивільної оборони. Отже, висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів про його участь у складі формувань Цивільної оборони, є вірним а тому, з огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність доказів, які б свідчили про залучення ОСОБА_1 до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII. Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно із ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов І.О. Грибан