Постанова 4855 № 320/5463/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа №320/5463/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Парінова А.Б., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року, прийнятого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд: - визнати дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними; - зобов`язати відповідача призначити та виплачувати основний розмір пенсії відповідно до ч. 4 ст. 54 та додатковий розмір пенсії відповідно до статей 50, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.06.2017 та довічно. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 позов залишено без розгляду в частині позовних вимог про: - визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними за період з 01.06.2017 по 23.12.2019; - зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати основний розмір пенсії відповідно до ч. 4 ст. 54 та додатковий розмір пенсії відповідно до ст.ст. 50, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.06.2017 по 23.12.2019. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач вказує, що його права, як особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, гарантовані в першу чергу та захищаються Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21.05.1963, яка є обов`язковою для виконання Україною. Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив. У відповідності до положень ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ірпінським МВ ГУМВС України в Київській області від 11.02.1998. Зареєстрованим місцем проживання позивача з 22.11.1995 є: АДРЕСА_1 . 04.02.2014 Київська обласна державна адміністрація видала ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Категорія 1), серії НОМЕР_2 та вкладку до нього потерпілого від Чорнобильської катастрофи №1 від 02.02.2016. 05.09.2018 позивач отримав пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 , вид пенсії: по інвалідності 2 групи, інвалідність потерпілого від аварії на ЧАЕС. ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Київській області (Бучанський відділ обслуговування громадян (сервісний центр)) та отримує пенсію по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У травні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому пенсію за період з 01.06.2017 та довічно у розмірі, визначеному статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». ГУ ПФУ у Київській області листом від 15.06.2020 №1000-0211-8/47418 відмовив у перерахунку пенсії, посилаючись на відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати підвищення до пенсії. Не погоджуючись з такою відмовою ГУ ПФУ у Київській області, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що відновлення дії статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Крім того, аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021. Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зміни, внесені до статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», неконституційними не визнавались, а тому зазначені статті продовжують діяти у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014. Таким чином, позивач помилково вважає, що він має право на основну пенсію в розмірі не меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) у редакції, чинній до 01.01.2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. З 01.01.2015 пп. 7 п. 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 01.01.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 04.02.2016 №987-VIII (далі - Закон №987-VIII), яким включено статтю 39 із Закону №796-ХІІ такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.» Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вказані положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Питання поділу території України на відповідні зони, врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ (далі - Закон №791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення. До 01.01.2015 ч. 1 ст. 2 Закону №791а-ХІІ визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. За приписами частин 2-3 ст. 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, за якою населений пункт, де проживає ОСОБА_1 , віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). 01.01.2015 року п. 2 розділу І Закону №76-VІІІ у ст. 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими виключено абзац

5. Отже, з 01.01.2015 року ст. 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивно забруднених територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Як наслідок, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивно забруднених територій, визначених Законом №791а-ХІІ. Законом №76-VIII виключено також статтю 23 Закону №796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії

4. Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп. 2, абзаци 1, 2 пп. 3, пп. 4, абзаци 1, 2 пп. 5, абзаци 1 - 4 пп. 6, пп. 7 п. 4 розділу I Закону №76-VIII. Як вірно зауважив суд першої інстанції, зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція ст. 2 Закону №791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. Втім, дійсно, до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися. Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом населений пункт, у якому проживає позивач, згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, однак, виключена із визначених Законом №791а-ХІІ зон радіоактивно забруднених територій. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон №791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом №76-VIII. За приписами частин 2 та 3 ст. 2 Закону №791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом №791а-ХІІ. Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відновлення дії статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, населений пункт, у якому проживає ОСОБА_1 , не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021. Зокрема, наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач проживає на території, що до 1 січня 2015 року відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю; в) позивач є непрацюючим пенсіонером; г) відповідачем є відповідне управління ПФУ; д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року. Колегія суддів вважає, що є вірним висновок суду першої інстанції, що дана справа є типовою щодо зразкової справи №580/2371/20. Також, з 01.01.2015 Законом №76-VIII внесено зміни і до статей 50 та 54 Закону №796-ХІІ. Згідно зі ст. 50 Закону №796-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №76-VIII, особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 54 Закону №796 зі змінами, внесеними Законом №76-VIII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Постанова №1210). Також, 28.12.2014 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» №80-VІІІ, п. 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Проаналізувавши рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміни, внесені до статей 50 та 54 Закону №796-XII, неконституційними не визнавались, а тому зазначені статті продовжують діяти у редакції Закону №76-VIII. Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 помилково вважає, що він має право на основну пенсію в розмірі не меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і додаткової пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону №796-ХІІ визначені Постановою №1210. Відповідно до п. 11 Постанови №1210 мінімальний розмір пенсії для інших осіб з інвалідністю ІІ групи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, становить 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2012 р. і 110 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 липня 2012 р. Пунктом 13 Постанови №1210 у редакції, що діяла у спірний період, встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виплачується у таких розмірах: особам з інвалідністю ІІ групи - 227,76 гривні. Отже, як підтверджено матеріалами справи, виплата ОСОБА_1 , додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, проводилась у розмірі, встановленому Постановою №1210, а отже, враховуючи вищевказане, ГУ ПФУ в Київській області діяло правомірно та у межах наданих йому повноважень. Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що у даний ситуації відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 основної пенсії в розмірі не меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Безпідставним є і посилання позивача на положення Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, оскільки вони регулюють подання позову про відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства, тоді як предметом даного позову є перерахунок та виплата пенсії. Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов А.Б. Парінов