LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4857380/7072/20

від 12.10.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 380/7072/20 без змін.

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7072/20 пров. № А/857/15757/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М., представник позивача Лещинця Л.В., представник відповідача Романа Н.О., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними і скасування постанов,- суддя (судді) в суді першої інстанції Потабенко В.А., час ухвалення рішення 13:26:16, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 22 липня 2021 року, В С Т А Н О В И В: 02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття ВП № 62101140 від 18 травня 2020 року, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Романом Н.О. та постанову від 30 жовтня 2015 року, винесену старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Романом Н.О. в межах ВП № 48908998. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у державного виконавця не було правових підстав для стягнення виконавчого збору в сумі 773401,03 грн, оскільки в межах виконавчого провадження ВП № 48908998 з позивача не було стягнуто повної суми заборгованості, оскільки така була анульована правонаступником стягувача ПАТ «ВіЕс Банк» - ПАТ «Таскомбанк». Щодо постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62101140 від 18 травня 2020 року, то така прийнята в зв`язку з прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 48908998 від 14 травня 2020 року. Однак, оскільки така скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року в справі № 2-3241/11, то відсутні і підстави для прийняття такої постанови ВП № 62101140 від 18 травня 2020 року. Ухвалою суду від 07 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ВПВР УЗПВР ЗМУЮ залишено без розгляду в зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року про залишення позову без розгляду скасовано, справу направлено на продовження розгляду до суду першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Романа Н.О. про відкриття виконавчого провадження від 18 травня 2020 року ВП № 62101140. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 62101140 від 18 травня 2020 року державним виконавцем винесена в зв`язку з прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 48908998 відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а остання скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2021 року в справі № 2-3241/11, то на даний час відсутні підстави для виділення в окреме виконавче провадження постанови від 30 жовтня 2015 року про стягнення виконавчого збору ВП № 48908998. Щодо постанови ВП № 48908998 від 30 жовтня 2015 року, то зі змісту такої постанови слідує, що в строк, наданий державним виконавцем боржнику, останнім не виконано виконавчий лист, а тому у зв`язку з цим, державним виконавцем правомірно на підставі вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» було стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 773401,03 грн, що становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що зміни, внесені Законом № 2475-VIII від 03 липня 2018 року у Закон № 1404-VIII, погіршили становище боржника, а також виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом в сумі, яка вказана у ньому, тому у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 773401,03 грн. У разі стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Представник позивача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. Представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржене, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, на виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області стягувачем ПАТ «ВіЕс Банк» пред`явлено виконавчий лист № 2-3241/11, виданий 10 вересня 2014 року Франківським районним судом м. Львова про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фольксбанк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») заборгованість по кредитному договору № КF 45482 від 07 листопада 2007 року в сумі 967385 доларів 25 центів США, що станом на 14 листопада 2013 року згідно курсу НБУ становить 7732310,30 грн, та судовий збір з розгляду даної справи в сумі 1700,00 грн. Державним виконавцем відповідно до вимог ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» 05 жовтня 2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Пунктом 3 постанови зазначено, що у відповідності до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у випадку невиконання рішення у строк для самостійного виконання, його буде виконано у примусовому порядку зі стягненням виконавчого збору. Згідно із п. 2 вказаної постанови боржнику слід було виконати рішення суду у строк до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. 30 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 773401,03 грн на підставі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження». В рамках виконавчого провадження державним виконавцем здійснено звернення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення пл. 84 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Торги з реалізації предмета іпотеки відбулись 23 липня 2016 року, кошти від реалізації надійшли на депозитний рахунок 05 серпня 2016 року та розподілені згідно ст. 43, ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент проведення виконавчих дій). В подальшому на адресу відділу 14 серпня 2019 року, 30 січня 2020 року та 06 лютого 2020 року від боржника ОСОБА_1 надходили заяви про закінчення виконавчого провадження. Листом ПАТ «Таскомбанк», що є правонаступником ПАТ «ВіЕс Банк», від 07 травня 2020 року № 10209/70, повідомлено державного виконавця, що заборгованість ОСОБА_2 по виконавчому документу № 2-3241/11 від 10 вересня 2014 року відсутня. В зв`язку з чим державним виконавцем відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» 14 травня 2020 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. 18 травня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 62101140 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 48908998 від 30 жовтня 2015 року. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позову в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 травня 2020 року ВП № 62101140. Щодо решти позовних вимог, то такі є безпідставними. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року (в редакції, що діяла на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 48908998 від 30 жовтня 2015 року) (далі Закон № 606-ХІV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 2 Закону № 606-ХІV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці). Частиною 1 ст. 17 Закону № 606-ХІV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ( 3477-15 ); 10) рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 11) рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснює сторонам їхні права і обов`язки. Частинами 1 та 2 ст. 25 Закону № 606-ХІV передбачено, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Відповідно до ст. 27 Закону № 606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. У разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця. У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються. Згідно із ст. 28 Закону № 606-ХІV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. З матеріалів справи слідує, що 05 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 48908998, якою постановлено ОСОБА_1 самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження(том 1 а.с.17). Матеріалами справи підтверджується, що в строк, наданий державним виконавцем боржнику, останнім не виконано виконавчий лист. 30 жовтня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 773401,03 грн на підставі ст. 28 Закону № 606-ХІV, що становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом (том 1 а.с.18). Щодо доводів апеляційної скарги про те, що зміни, внесені Законом № 2475-VIII від 03 липня 2018 року у Закон № 1404-VIII, погіршили становище боржника, а також виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом в сумі, яка вказана у ньому, тому у державного виконавця були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 773401,03 грн, то колегія суддів зазначає наступне. Оскаржувану постанову винесено 30 жовтня 2015 року, а на той час був чинний Закон № 606-ХІV, яким передбачено, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання. Тобто, до спірних правовідносинах слід застосовувати Закон № 606-ХІV, згідно якого з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. А не Закон № 1404-VIII, у редакції чинній до 28 серпня 2018 року, як вважає позивач. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналогічна норма щодо величини виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом вже діяла і на час прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62101140 від 18 травня 2020 року з примусового виконання постанови № ВП № 48908998 від 30 жовтня 2015 року про стягнення виконавчого збору. Аналізуючи вищенаведені норми та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність змін в законодавстві, які погіршили становище боржника. Щодо твердження позивача про те, що у разі стягнення виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, то колегія суддів не бере такі до уваги, оскільки виконавчий збір стягується відповідно до постанови від 30 жовтня 2015 року, будь-якої іншої постанови про стягнення виконавчого збору з боржника в матеріалах справи не міститься, а вищевказане твердження є лише припущеннями боржника. Також, постанова від 18 травня 2020 року ВП № 62101140, на яку посилається позивач як на доказ подвійного стягнення з нього виконавчого збору, згідно рішення суду першої інстанції скасована та в апеляційному порядку рішення в цій частині не оскаржене. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова прийнята відповідно до правил ст. 28 Закону № 606 і є правомірною. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 380/7072/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 13 жовтня 2021 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»