Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/28446/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/28446/21 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій неправомірними та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив: - визнати неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Леоніда Ігоровича, які полягають у винесенні постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 209 949, 84 грн. в рамках виконавчого провадження № 32524423; - скасувати постанову про стягнення з ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) виконавчого збору в розмірі 209 949, 84 грн. від 22.09.2021 (виконавче провадження № 32524423). Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2022 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 29.04.2011 Подільським районним судом міста Києва було ухвалено рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» 189 592, 38 доларів США заборгованості по основному боргу, 54 775, 22 доларів США заборгованості по відсоткам за кредитним договором від 03.08.2006 № 67- 06-И/09, укладеного між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит»; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» 142 672, 83 доларів США заборгованості по основному боргу, 42 288, 39 доларів США заборгованості по відсоткам за кредитним договором від 26.04.2007 № 108-07- Ип/09, укладеного між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та кредит». 03.02.2012 Подільським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 2-321/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Фінанси і Кредит" заборгованості за кредитними договорами. 14.05.2012 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у місті Києві Пацуріною О.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 32524423. 05.06.2012 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у місті Києві Пацуріною О.В. прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 . Також, 05.06.2012 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у місті Києві Пацуріною О.В. прийнято вимогу, якою головний державний виконавець вимагав повідомити та направити на адресу виконавчої служби відомості про всі рахунки в банківських установах, які належать ОСОБА_1 , відомості про наявність нерухомого майна у ОСОБА_1 , відомості щодо наявності у власності ОСОБА_1 цінних паперів, відомості щодо наявності або відсутності у власності ОСОБА_1 спільної приватної власності, чи будь-якої іншої форми власності у м. Києві, земельної ділянки, відомості щодо наявності або відсутності у власності ОСОБА_1 зареєстрованих транспортних засобів. Крім того, 18.10.2012 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у місті Києві Пацуріною О.В. прийнято вимогу, якою державний виконавець вимагає БТІ м. Києва повідомити про наявність нерухомого майна за ОСОБА_1 . Також, 06.11.2019 головним державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ в м. Києві зобов`язано ОСОБА_1 з`явитися до державного виконавця 13.11.2019 о 15:30 за адресою: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32 щодо сплати боргу за виконавчим документом. 10.06.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огрібеним Леонідом Івановичем прийнято постанову ВП № 32524423 про заміну сторони виконавчого провадження, якою здійснено заміну стягувача з ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» його правонаступником - ОСОБА_4 . 07.07.2021 до управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява стягувача ОСОБА_4 про повернення виконавчого листа, в якій посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» просила повернути стягувачу виконавчий лист Подільського районного суду м. Києва від 03.02.2012 № 2-321/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фінанси і Кредит» заборгованості за кредитним договором. На підставі вказаної заяви, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огрібеним Леонідом Івановичем прийнято постанову від 22.09.2021 ВП № 32524423 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» ((том 1 а.с. 181). Того ж дня, 22.09.2021 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огрібеним Леонідом Івановичем також прийнято постанову ВП № 32524423 про стягнення виконавчого збору у розмірі 209 949, 84 грн. на підставі ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (том 1 а.с. 183). Вважаючи постанову від 22.09.2021 ВП № 32524423 про стягнення виконавчого збору у розмірі 209 949, 84 грн. протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду першої інстанції. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що в державного виконавця були достатні правові підстави для стягнення з позивача, як боржника у виконавчому провадженні № 32524423, виконавчого збору, оскільки законодавством, чинним станом на час відкриття відповідного виконавчого провадження та винесення спірної постанови було передбачено необхідність стягнення виконавчого збору незалежно від фактичного виконання боржником своїх зобов`язань та з розрахунку всієї суми заборгованості, а не фактично стягнутої. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Зокрема, посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що розрахунок виконавчого збору в розмірі 10 % повинен відбуватися від фактично стягнутої суми, а не від суми, що підлягає примусовому стягненню. При цьому, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ було повернуто за заявою стягувача, то на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору у відповідача відсутня обов`язкова умова для такого стягнення, а саме: наявність стягнутої в примусовому порядку суми відповідно до виконавчого листа. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною 1 статті 5 Закону №1404 передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». У відповідності до частин 1 та 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606, що діяла на час відкриття виконавчого провадження) державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Відповідно до частини першої статті 27 Закону №606 у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Згідно з частиною першою статті 28 Закону №606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. З 05.10.2016 умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII. Відповідно до частини сьомої розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Згідно з частиною 1, пунктами 16, 18 частини 3 статті 18 згаданого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з абзацами 13-14 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження. Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі. Згідно пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Згідно частини 5 статті 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Положеннями частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. На момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404-VІІІ не передбачено. Частиною 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (в редакції чинній до 28.08.2018) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Колегія суддів зауважує, що виконавче провадження № 32524423 розпочато на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.05.2012 № 32524423. Водночас, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 32524423 прийнята 22.09.2021, тобто на підставі Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII. Як встановлено колегією суддів редакція статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII в період до 28.08.2018, що була чинною у період заборгованості позивача, визначала що розмір виконавчого збору становив 10 відсотків від фактично стягнутої суми, водночас у період з 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. Апелянт зауважує, що положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII у редакції до 28.08.2018 зменшувала відповідальність позивача, як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII після 28.08.2018, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми що підлягала стягненню. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII погіршили становище боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, апелянт зауважує про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору. Разом із тим, колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, оскільки не вважає, що в даному випадку мало місце погіршення становища боржника через внесення змін до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Так, колегія суддів вказує, що на момент відкриття виконавчого провадження, ч.1 ст. 28 Закону № 606 було передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. При цьому, виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. В подальшому, на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору, діяла редакція Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, яка передбачала: - по-перше: згідно ч. 3 ст. 40 даного Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом; - по-друге: згідно ч. 2 ст.27 даного Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Таким чином, як на момент відкриття виконавчого провадження, так і на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору, законодавством було перебачено, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню. За таких обставин, в даному випадку зміна законодавства протягом усього періоду існування виконавчого провадження не може вважатися погіршенням становища боржника, оскільки зміни його становища в частині стягнення виконавчого збору та його розміру не відбулося. Окрім того, застосування попередніх редакцій Закону, що вже втратили чинність на момент винесення оскаржуваної постанови повністю невілює діючу редакцію та утворює невизначеність у його застосуванні. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на судову практику, викладену в перелічених апелянтом постановах Верховного Суду (зокрема від 22.01.2021 у справі 400/4023/19), оскільки у таких постановах для вирішення спірних правовідносин суд касаційної інстанції керувався нормами Закону № 1404, які були чинними до внесення змін Законом № 2475 та без застосування до спірних правовідносин приписів Закону №

606. Крім того, колегія суддів вважає помилковим посилання апелянта на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору в цій справі була прийнята до внесення змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність спірної постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніна Леоніда Ігоровича про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 209 949, 84 грн. в рамках виконавчого провадження № 32524423, а також відсутність підстав для їх скасування, що вірно було встановлено судом першої інстанції. При цьому, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2022 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.