Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/20739/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20739/21 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: - визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 15.02.2017 № 34139765 про повернення виконавчого документа стягувачу в частині виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору; - визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 16.03.2017 про відкриття виконавчого провадження № 53580595 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 249 629,10 доларів США та 299 583,77 грн.; - визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 17.08.2018 № АСВП 53580595 про арешт майна боржника (щодо накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно); - визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 17.08.2018 № АСВП 53580595 про арешт майна боржника (щодо накладення арешту на частку в статутному капіталі TOB «ЦЕНТР ДА ВІНЧІ» та TOB «МАЙЛЕНД»); - визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 17.08.2018 № АСВП 53580595 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника; - зобов`язати відповідача виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_1 . Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2021 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження ВП № 34139765 з примусового виконання виконавчого напису № 3247, вчиненого 12 травня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О. 15 лютого 2017 року державний виконавець у рамках зазначеного виконавчого провадження виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з надходженням до відділу заяви представника ТОВ Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» Макіян Д.Г. про повернення виконавчого документа стягувачу. Пунктом 2 резолютивної частини вказаної постанови визначено постанову про стягнення виконавчого збору від 15 лютого 2017 року вивести в окреме виконавче провадження. 16 березня 2017 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 53580595 з примусового виконання постанови № 34139765, виданої 15 лютого 2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко І.В., про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 249 629,10 доларів США та 299 583,77 грн. Також, в рамках виконавчого провадження № 53580595, головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. виніс такі постанови: 1) від 17 серпня 2018 року про арешт майна боржника, якою накладено арешт на: - частку в статутному капіталі ТОВ «ЦЕНТР ДА ВІНЧІ» (код ЄДРПОУ 34926075, місцезнаходження юридичної особи: 01034, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 35), що складає 7 108 000,00 грн. та пов`язані з нею корпоративні права; - частку в статутному капіталі ТОВ «МАЙЛЕНД» (код ЄДРПОУ 42265839, місцезнаходження юридичної особи: 01042, м. Київ, Тверський тупік, 5-А), що складає 7 949 136,00 грн. та пов`язані з нею корпоративні права; 2) від 17 серпня 2018 року про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику у межах суми звернення боргу 249 629,10 доларів США та 299 583,77 грн. 3) від 17 серпня 2018 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.. Вважаючи вказані вище постанови протиправними, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко І.В. відсутні підстави для стягнення виконавчого збору з боржника в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові, а тому така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», що є підставою для визнання її протиправною та скасування в частині виведення в окреме виконавче провадження постанови про стягнення виконавчого збору (пункт 2), у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Також, суд першої інстанції зазначив, що інші позовні вимоги є похідними від попередньої, а тому вони також підлягають задоволенню. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. Зокрема, посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт зазначає, що оскаржувані постанови винесені державними виконавцями у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На час відкриття виконавчого провадження № 46308788 чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі Закон № 606-XIV), статтею 1 якого визначалося, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 ст. 17 Закону № 606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. В силу частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Згідно частини 1 ст. 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Відповідно до частини 1 статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом. Колегія суддів зауважує, що на час прийняття оскаржуваних постанов державного виконавця набрав чинності Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору. В силу ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 1 ст. 26 вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Отже, у розумінні Закону № 1404-VIII постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу. Водночас, якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 27 Закону України № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Вичерпний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується встановлено частиною 5 статті 27 Закону № 1404-VІІІ. Пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Положеннями ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VІІІ регламентовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Вказані норми частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі по тексту - Інструкція №512/5). Натомість, частина друга статті 27 Закону № 1404-VІІІ передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Водночас пункт 21 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону України «Про виконавче провадження», результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону України «Про виконавче провадження», залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Виходячи зі змісту наведеної норми Інструкції № 512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VІІІ. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Таким чином, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Водночас, аналіз норм Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця, свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 в справі № 2540/3203/18 і Верховним Судом у постанові від 03.12.2020 в справі № 824/171/18-а. Як вбачається з матеріалів справи, станом на від 15.02.2017 державний виконавець не вчинив заходів примусового виконання судового рішення, які привели до виконання рішення; сума заборгованості, зазначена у виконавчому листі, фактично не стягнута. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко І.В. відсутні підстави для стягнення виконавчого збору з боржника в розмірі 249 629,10 доларів США та 299 583,77 грн. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що як вбачається з позовної заяви, позивач просить, зокрема, скасувати постанову відповідача від 15.02.2017 № 34139765 про повернення виконавчого документа стягувачу в частині виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та постанову відповідача від 16.03.2017 про відкриття виконавчого провадження № 53580595 з виконання постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 249 629,10 доларів США та 299 583,77 грн., насамперед, обґрунтовуючи це тим, що стягнення з неї виконавчого збору є неправомірним, оскільки, на її думку, державний виконавець не вчинив заходів примусового виконання судового рішення, які привели до виконання рішення та сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі, фактично не стягнута. Однак, позивач не обґрунтовує протиправність постанови відповідача від 15.02.2017 № 34139765 про повернення виконавчого документа стягувачу в частині виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та постанови відповідача від 16.03.2017 про відкриття виконавчого провадження № 53580595 з виконання постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 249 629,10 доларів США та 299 583,77 грн., а фактично наводить доводи своєї незгоди із постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Онопрієнко І.В. від 15.02.2017 ВП № 34139765 про стягнення виконавчого збору (а.с. 94), яку у цій справі не оскаржує. Враховуючи відсутність порушення відповідачем порядку прийняття постанови від 15.02.2017 № 34139765 про повернення виконавчого документа стягувачу в частині виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та постанови від 16.03.2017 про відкриття виконавчого провадження № 53580595 з виконання постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 249 629,10 доларів США та 299 583,77 грн. та з огляду на факт неоскарження позивачем постанови про стягнення виконавчого збору від 15.02.2017 ВП № 34139765, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних постанов про повернення виконавчого документа стягувачу в частині виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та постанови від 16.03.2017 про відкриття виконавчого провадження № 53580595 з виконання постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 249 629,10 доларів США та 299 583,77 грн. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 0340/1792/18 та в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 500/362/19. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 17.08.2018 № АСВП 53580595 про арешт майна боржника (щодо накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно), визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 17.08.2018 № АСВП 53580595 про арешт майна боржника (щодо накладення арешту на частку в статутному капіталі TOB «ЦЕНТР ДА ВІНЧІ» та TOB «МАЙЛЕНД»), визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 17.08.2018 № АСВП 53580595 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, зобов`язання відповідача виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про ОСОБА_1 , оскільки є похідними від попередньої, у задоволенні якої колегія суддів вище вирішила відмовити. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2021 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.