Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/3208/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7283/21 Справа № 212/3208/21 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи: позивач ОСОБА_1 відповідач-Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року, ухваленого суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 31 травня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Толстих О.Ю., звернувся до суду до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяною ушкодженням здоров`я на виробництві. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища понад 15 років. Висновком ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини було встановлені професійні захворювання: «Радикулопатія білатеральна попереково-крижова (L5 -S1) і шийна С5-С-7, на фоні полісегментальної дископатії, часто рецидивуючий перебіг, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого другого ступеня), двобічного плечолапоткового періартрозу (ПФ другого ступеня), гіпортрофією м`язів плечового поясу; Хронічне обструктивне захворюванням легень першої стаді (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії), група В. Легенева недостатність першого другого ступеня. Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху)». За висновком МСЕК від 08.04.2021 року серії 12 AAA № 627640 та серії 12 AAA № 059650 Позивачу встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 65% та 3 група інвалідності з переоглядом 01.04.2022. Внаслідок отримання професійного захворювання Позивач став інвалідом, не має змоги вести звичне життя. Настання негативних змін у житті позивача, окрім неможливості відновлення його стану здоров`я, який мав до виникнення професійного захворювання, обумовлене істотним погіршенням психологічного аспекту життя позивача. Через хворобу, ОСОБА_1 не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві, це доводиться роботи його дружині, що викликає неприхований осуд з боку оточуючих. Життя Позивача змінилося назавжди, відповідно до Індивідуальної програми реабілітації інваліда №193 від 08.04.2021 відновлення обмеження життєдіяльності часткове. Перспектива в майбутньому переносити ще сильніший біль, постійно лікуватись спричиняє йому моральні страждання. З метою уникнення подальшого прогресування хвороби, попередження розвитку більш тяжких захворювань, які дуже часто виникають при загостренні професійних захворювань, та для того, щоб покращити свій емоціональний стан, Позивачу потрібно активно підтримувати своє здоров`я. Просив стягнути на користь позивача, в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «КЗРК») - 216 000,00 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, заподіяною ушкодженням здоров`я на виробництві задоволені частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоду зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві 180000 (сто вісімдесят тисяч) гривень, без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору. Стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судовий збір 1800,00 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач АТ «Кривбасзалізрудком», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального і процесуального права, ставить питання про його скасування з ухваленням нового рішення, яким у повному обсязі відмовити позивачеві ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник не погоджується з визначеним судом до стягнення розміром моральної шкоди, вважає його значно завищеним, таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, ані усталеній судовій практиці по аналогічним справам. Окрім того, відповідач вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт спричинення позивачу моральної шкоди. Окрім того, суд першої інстанції стягнув на користь позивача 180 000 грн. моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб, що не відповідає нормам Податкового кодексу України. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що відповідно до наданої до матеріалів справи трудової книжки ОСОБА_1 працював: з 29.06.2004р. 31.08.2004 р. учнем підземного прохідника шахти «Родіна» ВАТ «Кривбасзалізрудком»; з 27.09.2004р. 17.03.2005р.- підземним гірником шахти «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком»; з 17.03.2005р. - 23.06.2020р. підземним машиністом бурової установки шахти «Родіна» ПАТ «Кривбасзалізрудком». Звільнений за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за віком, згідно ст.38 КЗпП України. Роботи характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища. Висновком ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 26.01.2021 №206 було встановлені професійні захворювання: «Радикулопатія білатеральна попереково-крижова (L5 -S1) і шийна С5-С-7, на фоні полісегментальної дископатії, часто рецидивуючий перебіг, з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого другого ступеня), двобічного плечолапоткового періартрозу (ПФ другого ступеня), гіпортрофією м`язів плечового поясу; Хронічне обструктивне захворюванням легень першої стаді (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії), група В. Легенева недостатність першого другого ступеня. Нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху)» Відповідно до інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння) від 10.06.2020 р. виданої Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області зазначено, що позивач працював в шкідливих умовах праці з повним робочим днем. Умови праці характеризувались фізичними перевантаженнями та напруженості трудового процесу. По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 23.02.2021р. де вказано, що хронічне професійне захворювання виникло внаслідок недосконалості технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, підпадав під вплив параметрів аерозолів фіброгенної дії та шуму, що перевищували нормативи. За висновком МСЕК від від 08.04.2021 року серії 12 AAA № 627640 та серії 12 AAA № 059650 ОСОБА_1 була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 65% (з яких 40%-радикулопатія, 20% - ХОЗЛ, 5% -тугоухість) та 3 група інвалідності з переоглядом 01.04.2022. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, тому роботодавець зобов`язаний відшкодувати спричинену позивачу втратою здоров`я моральну шкоду. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, і не погоджується з доводами відповідача щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди та відсутності підстав для її відшкодування, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року , абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманими ним на підприємстві відповідача професійними захворюваннями. Доводи відповідача щодо вини самого позивача у виникненні у нього професійних захворювань, колегія суддів відхиляє, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Отже, колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача про недоведеність позивачем моральних страждань є необґрунтованими. Колегія суддів також не погоджується з доводами відповідача щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди, визначеної судом до стягнення з відповідача на користь позивача. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Так, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції взяв до уваги конкретні обставини по справі, ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності за професійним захворюванням, який становить 65%, встановлена 3 група інвалідності, час протягом якого позивач працював у відповідача на посаді пов`язаної з виникненням професійного захворювання 15 років і 3 місяці, глибину і ступінь його моральних страждань пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили та, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості стягнув на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 180 000 гривень, що становить тридцять мінімальних розмірів заробітних плат станом на 01.01.2021 року. Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є достатнім, справедливим, співмірним моральним стражданням позивача, які останній відчуває внаслідок отриманих професійних захворювань. Не заслоговують на увагу і доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення положення Закону України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння їй шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню позивачеві моральної шкоди, інші доводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга сторони відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 07 жовтня 2021 року. Головуючий: Судді: