Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/2650/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6665/21 Справа № 212/2650/21 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., секретар судового засідання : Кислиця І.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2021 року, яке постановлено суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 27 квітня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У березні 2021 позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди заподіяної втратою працездатності внасідок професійного захворювання. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 в період з 04.07.1997 року по 07.02.2000 року, 27.08.2001 року по 27.05.2003 року, 13.06.2003 року по 19.02.2018 року працював на різних посадах у шкідливих умовах на підприємстві відповідача ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» , внаслідок чого отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК від 23.03.2021 року позивачу первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та третю групу інвалідності. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його постійно турбує стійкий виражений біль та обмеження рухів у шийно-поперековому відділах з іррадіацією в верхні та нижні кінцівки, переважно в праву, стійкий виражений біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, заніміння кінцівок. Вказує на те, що його самопочуття не поліпшується. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 240 000 гривень 00 копійок, яку просив стягнути з відповідача, а також відшкодувати понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат`на користь держави судовий збір в розмірі 2000 гривень. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані із наданням правничої допомоги у розмірі 3000 гривень. В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, таким, що не відповідає засадам розумності та справедливості. Вважає, що судом залишено поза увагою роз`яснення викладені в п. 3 Пленуму ВС України у Постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Зокрема, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та судом не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, виписки з акту та довідка МСЕК є лише документом, який підтверджує виникнення професійного захворювання, проте він не може бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу. Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, яка набрала чинності з 23.05.2020 року та якою передбачено, що у разі якщо сума моральної шкоди визначеної рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення. Витрати на правову допомогу не співмірна до заявлених позовних вимог, дана категорія справ є справами незначної складності та по ним є стала судова практика, а тому складання позовної заяви не потребувало додаткових зусиль та знань та значного часу на вивчення практики. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, до якого додано докази направлення копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник позивача зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 , яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, наданого відзиву, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з трудової книжки, що позивач ОСОБА_1 у період з 25.11.1996 року по 07.02.2000 року працював на посаді підземного гірничого, з 07.02.2000 року по 25.07.2001 року підземним механіком, з27.08.2001 року по 27.05.2003 року підземним гірничим ВАТ «Кривбасзалізрудком» шахта «Родіна», з 13.06.2003 року по 19.02.2018 року підземним гірником очисного вибою ВАТ «Кривбасзалізрудком» шахта «Леніна». 19.02.2018 року позива звільнений з підприємства за власним бажанням на підставі ст. 38 КзПП України (а.с. 7-8). Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 09.02.2021 року, позивачу встановлено професійне захворювання - Радикулопатія попереково-крижова L4-S1, шийна C6-C7, на фоні протрузії дисків L2- L3, L3- L4, L5- S1, С5-С6, С6-С7,, з вираженим статико-динамічним порушенням, часто рецидивуючий перебіг, зі стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді періартрозом колінних суглобів (ПФ другого ступеня). Вібраційна хвороба другої стадії від дії локальних вібрацій: синдром вегетативно-сенсорної полі невропатії з двостороннім плечолопатковим періартрозом (ПФ першого-другого ступеня) та пері артрозу ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня) з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, больовий синдром. Згідно п. 17 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 09 лютого 2021 року встановлено причини виникнення професійного захворювання, а саме робота позивача протягом 14 років 08 місяців в умовах впливу шкідливих факторів. В п. 18 Акту зазначено, що причинами виникнення хронічного професійного захворювання є фізичне динамічне навантаження при регіональному навантаженні за участю м`язів рук та плечового суглобу 47.2 Вт при допустимому 45Вт; статичне навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками -74219кг при допустимому 70 00кг/с; періодичне перебування у незручній робочій позі 27,6% при допустимому до 25%. Еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 2 Дб перевищував допустимий рівень та складав 78Дб при ГДР -76Дб. Відповідно до п. 19 особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, враховуючи роботу ОСОБА_1 впродовж 21 року 01 місяця в шкідливих умовах, не можливо встановити (а.с. 19-23). Відповідно до інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання (отруєння)від 23.09.2019 року згідно з Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності фактори виробничого середовища важкості та напруженості трудового процесу затверджених наказом МОЗ України від 08.04.2014 року № 248 умови праці ОСОБА_1 визнані такими, що відносяться : по вмісту аерозолю переважно фібро генної дії в повітрі робочої зони до 3 класу І ступеню (шкідливі), по показникам мікроклімату до 3 класу 2 ступеню (шкідливі), по рівню шуму до 3 класу 2 ступеню (шкідливі), по важкості праці - до 2 класу (допустимі, по напруженості праці до 2 класу (допустимі). Загальна оцінка умов праці віднесена до 3 класу 2 ступеню (шкідливі) (а.с.14-18) Висновком МСЕК від 23 березня 2021 року позивачу первинно визначено 65 % втрати професійної працездатності в зв`язку з професійним захворюванням та з 09 березня 2021 року третю групу інвалідності, з наступним переоглядом 01.03.2022 року (а.с.9-10). Суд, частково задовольняючи позов виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, зокрема, на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст. 153 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, довідка МСЕК є лише документом, який підтверджує виникнення професійного захворювання, проте він не може бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди, оскільки у зв`язку з професійним захворюванням у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя. Не заслоговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, судом першої інстанції не було враховано положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яким внесено зміни до п.п.164.2.14 а) статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, норма набрала чинності з 23.05.2020 року, з огляду на наступне. Чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Колегія суддів вважає неприйнятними посилання представника відповідача в апеляційній скарзі щодо розміру стягнутої моральної шкоди, який на думку колегії суддів відповідає засадам розумності та справедливості. Зокрема, судом першої інстанції враховано характер отриманих позивачем професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, 14 років 08 міс., відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі вперше 65%, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та не можливість такого відновлення. Визначений судом розмір компенсації моральної шкоди відповідає засадам справедливості, законності та співмірності. Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 8 вказаної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В обґрунтування витрат на правничу допомогу стороною позивача було подано договір про надання правової допомоги б/н від 24 лютого 2021 року, укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Бузинарською Діаною Миколаївною, акт наданих послуг від 25 березня 2021 року відповідно до умов договору, згідно якого загальна вартість послуг: 3000 гривень, яка складається із: попереднього опрацювання документів та законодавчої бази, що регулює спірні відносини - 1година 750 грн.; вивчення судової практики по аналогічним справам 1 година 750 грн., консультування та підготовка позовної заяви 2 година*750 грн.= 1500 гривень. Відповідно до квитанції від 01.03.2021 року позивачем сплачено адвокату Бузинарській Д.М. 3000 гривень за надання правової допомоги на підставі договору б/н від 24.02.2021 року (а.с. 39-41). Верховний Суд зазначає, що, відповідно до положень ст. 14 ПК адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. ВС вказав, що аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (постанова ВС у справі № 727/4597/19 від 16 квітня 2020 року). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме в розмірі 3000 грн. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли бути підставою для скасування або зміни рішення суду. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу - Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 16 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: