Постанова 4803 № 211/3530/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7779/21 Справа № 211/3530/17 Суддя у 1-й інстанції - Гіда О. С. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 211/3530/17 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2021 року, яке ухвалено суддею Гідою О.С. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 01 червня 2021 року, - ВСТАНОВИВ: У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (надалі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 15.05.2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 401442938 на суму 15 130,01 грн. 30.09.2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» було укладено Договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ «Дата Майнінг Груп» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 401442938 від 15.05.2013 року. 10.10.2016 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» укладено Договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ у відповідності до умов якого, ТОВ «Дата Майнінг Груп» відступило, шляхом продажу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні ТОВ «Дата Майнінг Груп», а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло у обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги ТОВ «Дата Майнінг Груп» до відповідача. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» в сумі 28 827,75 грн., з яких: 12 169,67 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 7 408,08 грн. - заборгованість по процентам та комісією; 9 250,00 грн. - штраф, пеня, неустойка, яку позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Відповідач ОСОБА_1 просив суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог, у зв`язку з пропуском позивачем строків позовної давності. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне дослідження обставин справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем позовної давності, оскільки лише 10.10.2016 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» укладено Договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло у обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги ТОВ «Дата Майнінг Груп» до відповідача, й саме з цього часу, у відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, розпочинається перебіг позовної давності. Також, зазначає, що строк дії кредитного договору по 16.06.2016 року, а тому саме з цієї дати може бути обрахований строк позовної давності, який закінчується 16.06.2019 року. Крім того, наголошує й на тому, що повернення кредитних коштів має відбуватися шляхом внесення щомісячних платежів у період з 15.05.2013 року по 16.06.2016 року, а позовну давність про стягнення заборгованості з періодичних платежів необхідно обчислювати щодо кожного платежу окремо. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 13.05.2013 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 401442938 (а.с. 6, 7). 30.09.2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» було укладено Договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ «Дата Майнінг Груп» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 401442938 від 15.05.2013 року (а.с. 12-14). 10.10.2016 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» укладено Договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого ТОВ «Дата Майнінг Груп» відступило, шляхом продажу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні ТОВ «Дата Майнінг Груп», а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло у обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги ТОВ «Дата Майнінг Груп» до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 401442938 від 15.05.2013 року (а.с. 15-19). ОСОБА_1 отримав кошти у розмірі 15 130,01 грн. та користувався ними, що підтверджується наданими розрахунками заборгованості та матеріалами справи в їх сукупності (а.с. 9). Станом на день звернення позивача до суду з даним позовом, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» в сумі 28 827,75 грн., з яких: з яких: 12 169,67 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 7 408,08 грн. - заборгованість по процентам та комісією; 9 250,00 грн. - штраф, пеня, неустойка. Встановивши, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що, заявляючи позов 25 липня 2017 року, позивач пропустив трирічний строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого було заявлено відповідачем. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції станом на дату укладення кредитного договору, договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання кредитних коштів за кредитом чи супроводження кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки, надання кредитних коштів за кредитом є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і супроводження кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18) та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Отже, положення Кредитного договору № 2007138497 від 09.12.2013 року щодо права кредитора нараховувати комісію за управління кредиту (п.1.4.4.), є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, адже, такі умови договору порушують публічний порядок. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформувала висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що умови підпункту б. пункту 2.8. кредитного договору щодо сплати комісії за надання інформації (виписок) за рахунком суперечать вимогам наведеного вище законодавства, яке регулює публічний порядок у сфері споживчого кредитування, а тому є нікчемними в силу закону, і не підлягають визнанню недійсними, проте зазначене не має наслідком визнання недійсним договору у цілому. За таких обставин, в іншій частині Кредитний договір № 401442938 від 15.05.2013 року є чинним та підлягає виконанню сторонами. 30.09.2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» було укладено Договір факторингу, відповідно до умов якого до ТОВ «Дата Майнінг Груп» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 401442938 від 15.05.2013 року (а.с. 12-14). 10.10.2016 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» укладено Договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ, у відповідності до умов якого ТОВ «Дата Майнінг Груп» відступило, шляхом продажу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні ТОВ «Дата Майнінг Груп», а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло у обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги ТОВ «Дата Майнінг Груп» до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 401442938 від 15.05.2013 року (а.с. 15-19). За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України). Тобто боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору, і таке виконання є належним. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 369/9787/15-ц (провадження № 61-21883св18), від 13 березня 2019 року у справі № 338/75/16-ц (провадження № 61-5853св18) та від 23 квітня 2020 року у справі № 755/10242/16-ц (провадження № 61-11874св19) та від 23 квітня 2020 року у справі № 755/10242/16-ц (провадження № 61-11874св19). Тобто, ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів». Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Як вбачається з наданих позивачем ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до суду першої інстанції доказів, достовірність та належність яких не спростована відповідачем ОСОБА_1 , в рамках Кредитного договору №401442938 від 15.05.2013 року позичальником було отримано грошові кошти у розмірі 15 130,01 грн. та, у зв`язку з неналежним виконанням останнім своїх обов`язків щодо повернення кредиту, станом на день звернення позивача до суду з даним позовом, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» в сумі 28 827,75 грн., з яких: з яких: 12 169,67 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 2,71 грн. - заборгованість по процентам, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 зазначеної заборгованості за кредитом. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом (розмір та підстави, стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави, стягнення якої визначаються сторонами в самому договорі). В матеріалах цивільної справи відсутні докази узгодження сторонами Кредитного договору №401442938 від 15.05.2013 року порядку та розміру нарахування неустойки, як в межах строку дії договору, так і після його закінчення. Заявляючи позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за пенею, штрафом, неустойкою, у розмірі 9 250,00 грн., позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не зазначив пункту цього Договору, який надає йому право нараховувати відповідні штрафні санкції, в межах строку дії Договору, та не заявив позовних вимог щодо стягнення суми боргу, з урахуванням ст. 625 ЦК України, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, як безпідставні та необґрунтовані. Разом з тим, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 в суді першої інстанції просив застосувати позовну давність та відмовити в позові з цих підстав. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)). Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Як слідує з умов Кредитного договору № 401442938 від 15.05.2013 року, сторони погодили, що платежі з повернення кредиту та сплати процентів за його користування здійснюються щомісячно, з остаточним погашенням заборгованості 16.06.2016 року, із внесенням коштів згідно Графіка платежів та розрахунку сукупної вартості кредиту (а.с. 6-7). Оскільки, договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачкою обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів 16 числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Позивач звернувся до суду з позовом 25 липня 2017 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів по 25 липня 2014 року включно. Доводи ж апеляційної скарги про те, що лише 10.10.2016 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Дата Майнінг Груп» укладено Договір факторингу № 2016-1ДМГ/ЄАПБ у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло у обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги ТОВ «Дата Майнінг Груп» до відповідача, й саме з цього часу, у відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, розпочинається перебіг позовної давності, колегією суддів не приймаються, адже, відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. На підставі зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 401442938 від 15.05.2013 року за період по 25 липня 2014 року включно, у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду із позовом про захист свого порушеного права поза межами строку позовної давності. Разом з тим, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за щомісячними платежами за період з 25 липня 2014 року по 16 червня 2016 року, у зв`язку з чим в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, а до стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7 606,37 гривень та заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 0,87 гривень. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 1 440,00 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог (1 600,00 грн. (а.с. 19) + 2 400,00 грн. (а.с. 144) = 4 000,00 грн.; 4 000,00 грн. х 36% = 1 440,00 грн.). Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2021 року- скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Кредитним договором № 401442938 від 15.05.2013 року, станом на 10 жовтня 2016 року, в розмірі 7 607 (сім тисяч шістсот сім) гривень 24 (двдцять чотири) копійки, із яких: 7 606 гривень 37 копійок заборгованість за тілом кредиту, 00 гривень 87 копійок заборгованість за відсотками за користування кредитом. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати по справі, понесені на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 1 440 (одна тисяча чотириста сорок) гривень 00 (нуль) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: