Постанова КЦС ВС № 487/2086/17-ц

Постанова Іменем України 14 січня 2021 року м. Київ справа № 487/2086/17-ц провадження № 61-1839св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», відповідач - (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2018 року у складі судді Щербини С. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2017 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з останнього кредитну заборгованість, яка утворилась станом на 04 квітня 2017 року, у розмірі 24 054,18 доларів США, з яких: 23 033,46 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 550,54 доларів США - за відсотками; 470,18 доларів США - комісії та 19 720, 82 грн - пені, а також 3 % річних від прострочених сум заборгованості у розмірі 174, 82 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, укладеного з банківською установою 21 червня 2007 року, за яким позичальник отримав 27 000 доларів США на придбання нерухомості на строк до червня 2027 року. ОСОБА_1 подав зустрічний позов про встановлення нікчемності окремих умов договору, зокрема абзацу 2-4 пункту 1.12 та абзацу 4, 6 пункту 3.4, посилаючись на нечесну підприємницьку діяльність, яка вводить споживача в оману та порушує його права, як споживача банківських послуг, а також просив про перерахунок сплачених ним на погашення заборгованості комісійних виплат. Посилався на те, що на час підписання договору про іпотечний кредит він був введений в оману працівниками банку щодо істотних умов договору, загальної сукупності вартості, що відповідно до статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» розцінюється як елемент нечесної підприємницької практики, використання якої заборонено Законом. Крім того, зазначав, що відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» встановлення кредитором будь-яких зборів, зокрема комісії за супроводження кредиту, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2018 року первісний позов ПАТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» 23 584 доларів США та 3 133,42 грн, з яких: 23 033, 46 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 550, 54 доларів США - проценти, 2 958, 60 грн - пеня та 174, 82 грн - 3 % річних від простроченої суми заборгованості. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, наявності заборгованості у вищевказаному розмірі, що є підставою для її стягнення. При відмові у задоволенні зустрічного позову суд вважав, що договір про іпотечний кредит, який був укладений між сторонами, зокрема пункти 1.12 та 3.4 відповідають усім вимогам законодавства України, тому відсутні підстави для визнання цих пунктів нікчемними. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2018 року змінено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» за договором про іпотечний кредит від 21 червня 2007 року № 59 заборгованість за основним зобов`язанням станом на 04 квітня 2017 року в розмірі 22 605,97 доларів США, 2 950,6 грн пені та 174,82 грн - 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання. В іншій частині судове рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, змінивши судове рішення в частині стягнення кредитної заборгованості з урахуванням правових висновків, висловлених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/1134/13-ц. Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, в частині вирішення первісного позову справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині зустрічного позову - ухвалити нове рішення про задоволення вимог у повному обсязі. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору. Зокрема, суди не врахували вимоги та роз`яснення, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, не звернули увагу на те, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на свою користь. Відзив/заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано з Заводського районного суду м. Миколаєва цивільну справу № 487/2086/17-ц. Зупинено виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року справу № 487/2086/17-ц призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи Суди встановили, що 21 червня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 59, за яким останній отримав кредит у розмірі 27 000,00 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 зі сплатою 12,0 % річних та терміном погашення до 20 червня 2027 року. Пунктом 1.5 договору передбачено зобов`язання позичальника щомісячно до 30 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі 320 доларів США шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з липня 2007 року, на відповідні позичкові рахунки позичальника, відкриті у Миколаївському облуправлінні ВАТ «Ощадбанк». За умовами пункту 1.12 договору передбачена сплата комісійних винагород, у тому числі одноразова винагорода одночасно з наданням кредиту (1 362, 50 грн), щомісячна винагорода за супроводження кредиту (0,05 % від суми кредиту), а також у випадках зміни умов цього договору за ініціативою позичальника за розрахунково-касове обслуговування при достроковому погашенні кредиту. Пунктом 3.4 договору передбачено право банку на дострокове повернення суми кредиту в цілому або в частині у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за цим договором або невиконання чи неналежного виконання позичальником будь-яких зобов`язань за іпотечним договором, в тому числі: у випадку виникнення обставин, які за обґрунтованим висновком банку призведуть до того, що позичальник не виконає свої зобов`язання по цьому договору (абзац 4); неподання позичальником на вимогу банку даних, що стосуються його фінансового стану (абзац 6). За правилами частини 2 пункту 3.4 договору виконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення кредиту, сплату процентів та інших платежів повинно бути проведено позичальником протягом 30 днів з дати надіслання банком відповідної вимоги. Розділом 5 договору передбачено обсяг відповідальності позичальника за порушення умов договору, в тому числі сплата пені у розмірі 0,04 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення у разі порушення зобов`язань із повернення основної суми кредиту та своєчасної сплати процентів за користування кредитом, комісійних винагород та інших платежів за договором (пункт 5.4). 19 листопада 2008 року між сторонами укладено додатковий договір, яким розмір процентної ставки збільшено до 14 %, а щомісячний платіж - до 340 доларів США. Пунктом 1.5 додаткового договору передбачено зобов`язання позичальника щомісячно до 30 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі 340 дол. США шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 19 листопада 2008 року, на відповідні позичкові рахунки позичальника, відкриті у ВАТ «Ощадбанк».

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що Законом України «Про захист прав споживачів» заборонено встановлення кредитором будь-яких зборів, зокрема комісії за супроводження кредиту, у зв`язку з чим просив визнати нікчемними умови кредитного договору, в частинах, в яких передбачена сплата комісійних винагород та винагорода за супроводження кредиту, з перерахунком сплачених ним на погашення кредиту комісійних виплат. Погодившись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд зауважив, що редакція статті 11 та інші положення Закону України «Про захист прав споживачів» на час укладення договору не пов`язувала наявність таких умов (сплата комісії) з нікчемністю договору про надання кредиту або окремих його умов. Положення абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нікчемності умови договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою, набуло чинності на підставі Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» №3795-ІУ від 22 вересня 2011 року. Разом із тим, колегія суддів частково не погоджується із таким висновком судів та вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору, споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачяться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795- VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно з положеннями статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості за кредитом не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості за кредитом, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18) та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Суди попередніх інстанцій при розгляді справи, яка переглядається, не врахували, що пункт 1.12 кредитного договору у частині встановлення комісійних винагород, щомісячної винагороди за супроводження кредиту (0,05 % від суми кредиту), а також за розрахунково-касове обслуговування при достроковому погашенні кредиту є нікчемним, оскільки суперечить положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) та статті 228 ЦК України. Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформувала висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про встановлення нікчемності пункту 1.12 кредитного договору, що стосується встановлення комісійних винагород, щомісячної винагороди за супроводження кредиту (0,05 % від суми кредиту), а також розрахунково-касового обслуговування при достроковому погашенні кредиту, та пункту 3.4, оскільки вимоги щодо визнання їх нікчемними не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, але помилився щодо мотивів такої відмови. За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій у частині зустрічних позовних вимог про встановлення нікчемності пунктів 1.12 кредитного договору (щодо комісії, винагороди за супроводження кредиту, за розрахунково-касове обслуговування при достроковому погашенні кредиту) та 3.4 підлягають зміні у мотивувальній частині з викладенням їх в цій частині у редакції цієї постанови. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати, яка сума позичальником була сплачена на погашення суми комісій за послуги, що супроводжують кредит, встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, зокрема, щодо здійснених позичальником платежів на виконання нікчемних умов кредитного договору, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Тому колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення первісного позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про зобов`язання перерахувати платежі за кредитом із направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково постановлені без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення нікчемності умови, викладеної в пунктах 1.12 кредитного договору (щодо комісії, винагороди за супроводження кредиту, за розрахунково-касове обслуговування при достроковому погашенні кредиту) та 3.4 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови. Постанову апеляційного суду в частині задоволення первісного позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про зобов`язання перерахувати платежі за кредитом скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 липня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання нікчемними пунктів 1.12 кредитного договору (щодо комісії, винагороди за супроводження кредиту, за розрахунково-касове обслуговування при достроковому погашенні кредиту) та 3.4 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року в частині вирішення позову публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про зобов`язання перерахувати платежі за кредитом скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов