Постанова КЦС ВС № 711/4127/14-ц

Постанова Іменем України 17 листопада 2021 року м. Київ справа № 711/4127/14 провадження № 61-8275св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Новікова О. М., Фетісової Т. Л., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовів У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії від 03 вересня 2008 року № 77 у розмірі 1 184 553,47 грн. На обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 03 вересня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 77, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 730 000,00 грн зі сплатою 20,5 % річних за користування кредитом та сплатою штрафних санкцій у разі неналежного виконання зобов`язань. Кредит надавався окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, з остаточним терміном повернення кредиту 02 вересня 2018 року. 03 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору були укладені іпотечні договори № 77/001 - 77/005 посвідчені приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук В. Я. 03 вересня 2008 року на забезпечення належного виконання умов кредитного договору між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 77/006, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. Починаючи з вересня 2010 року позичальник припинив сплачувати відсотки за користування кредитом (за винятком декількох проплат, що були в 2011 та 2013 роках), чим порушив умови укладеного кредитного договору. Відповідно до статті 1052 ЦК України та пункту 3.2.2 кредитного договору у разі порушення позичальником умов договору банк має право достроково стягнути кредит, суму нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті. У зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2013 року, ухваленим у справі № 707/228/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17 вересня 2013 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ «Ощадбанк» звернено стягнення на предмет іпотеки за такими іпотечними договорами: № 77/001 від 03 вересня 2008 року, № 77/002 від 03 вересня 2008 року, № 77/003 від 03 вересня 2008 року, № 77/004 від 03 вересня 2008 року, № 77/005 від 03 вересня 2008 року. Рішення суду не виконане. На виконання умов кредитного договору, договору поруки та вимог законодавства позивач направив відповідачам претензії про сплату заборгованості за кредитом та нарахованими відсотками, що підлягають сплаті; деякі з претензій відповідачі отримали, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, однак вони не були виконані. Станом на 22 квітня 2014 року заборгованість за кредитним договором становить 1 184 553,47 грн, з яких 730 000,00 грн - заборгованість за кредитом; 333 109,98 грн - заборгованість за відсотками; 121 443,49 грн - пеня. Ураховуючи наведене, банк просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Соснівський районний суд м. Черкаси заочним рішенням від 11 грудня 2014 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 730 000,00 грн, заборгованість за відсотками в сумі 333 109,98 грн, пеню в сумі 121 443,49 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю підстав для задоволення позову банку, оскільки банк довів факт отримання позичальником кредитних коштів і наявність заборгованості за кредитним договором у зв`язку з неналежним виконанням боржником його умов. Короткий зміст рішення апеляційного суду Черкаський апеляційний суд постановою від 25 березня 2021 року заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 грудня 2014 року скасував та ухвалив нове рішення, яким стягнув солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Ощадбанк» борг станом на 22 квітня 2014 року в сумі 1 184 553,47 грн, з яких: 730 000,00 грн заборгованості за кредитом; 333 109,88 грн заборгованості за відсотками; 121 443,49 грн пені. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Позов банку підлягає задоволенню, адже рішенням суду, яке набрало законної сили, і є преюдиційним для цієї справи, встановлено факт неналежного виконання позичальником умов кредитного договору. За умовами договору поруки, укладеного між банком і поручителем, поручитель несе солідарну відповідальність за порушення боржником умов кредитного договору. Здійснення банком права на захист не може ставитися в залежність від застосування ним інших способів правового захисту. Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 14 травня 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 908/1506/17; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що апеляційний суд мав упереджене ставлення до цієї справи, порушуючи надані їй нормами ЦПК України права. Вона подавала до апеляційного суду клопотання про призначення судової бухгалтерської експертизи, однак воно ухвалою Черкаського апеляційного суду було залишено без задоволення з підстав того, що рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало законної сили, встановлено розмір заборгованості, тому в цій справі цей факт не підлягає доказуванню. Більше того, апеляційний суд, всупереч нормам ЦПК України, не перевірив наданого банком розрахунку заборгованості та безпідставно стягнув з неї як поручителя заборгованість за кредитним договором у зазначеному позивачем розмірі. Крім цього, відповідач наголошувала на невідповідності її підпису та підпису на договорі поруки, тому просила про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, адже це питання, яке потребує спеціальних знань, має суттєве значення для правильного вирішення справи. Однак апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання, при цьому зазначивши в постанові, що немає доказів на підтвердження її доводів про невідповідність підписів. Також, зловживаючи наданими правами, позивач звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (березень 2013 року) та з цим позовом (квітень 2014 року), що призвело до подвійного стягнення заборгованості за кредитним договором. Ураховуючи, що ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржує постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного суду в частині вирішення заявлених банком позовних вимог до ОСОБА_2 (стаття 400 ЦПК України). 14 липня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Ощадбанк» на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю рішення апеляційного суду. Так, заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 17 вересня 2013 року, ухваленим у справі № 707/228/13 за позовом заступника прокурора м. Черкаси в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України в особі АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла заборгованість, яка на 28 січня 2013 року становить 1 141 062, 47 грн. Враховуючи, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено наявність і розмір заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ці обставини не потребують доказування в силу норм процесуального закону, а тому немає підстав у призначенні судової бухгалтерської експертизи. Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред`явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. 01 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами 03 вересня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 77, за умовами якого позивач надав позичальнику кредит у розмірі 730 000,00 грн зі сплатою 20,5 % річних та сплатою штрафних санкцій у разі неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором. Кредит надавався окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, відкритою на строк 24 місяці, з остаточним терміном повернення кредиту - 02 вересня 2018 року. На забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були укладені іпотечні договори № 77/001-77/005, за умовами яких у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань позичальником іпотекодержатель (банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором позивач був змушений звернутись до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Черкаський районний суд рішенням від 17 вересня 2013 року у справі № 707/228/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2014 року, позов банку задовольнив, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 141 062,47 грн (730 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 348 109,96 грн - заборгованість за відсотками за період з 01 жовтня 2010 року до 28 січня 2013 року, та 62 952,51 грн - пеня) звернув стягнення на предмети іпотеки, що належать на праві власності ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Рішення суду не виконане. Крім того, на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 03 вересня 2008 року укладено договір поруки № 77/006, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором. Позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 22 квітня 2014 року становить 1 184 553,47 грн, з яких: 730 000,00 грн - заборгованість за кредитом, 333 109,98 грн - заборгованість за відсотками, пеня в розмірі 121 443,49 грн. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу). Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Зі змісту договору поруки видно, що порука припиняється, якщо кредитор протягом строків позовної давності, визначених пунктом 5.4 цього договору (3 роки), не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, строк дії поруки встановлений сторонами в договорі поруки. Разом з цим, у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 210/2042/14 (провадження № 61-8873св21) вказано, що «відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». Таким чином, у разі пред`явлення банком до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України строк повернення неохопленої попередніми періодами заборгованості за кредитним договором вважається таким, що настав, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Матеріали справи місять претензію банку від 21 червня 2012 року про дострокове повернення кредиту у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, яка була надіслана на адреси боржника і поручителя. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, всупереч нормам ЦПК України не надав жодної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи; не перевірив і не з`ясував, коли саме позичальник почав порушувати умови кредитного договору; не встановив ні строку дії кредитного договору, ні права банку після настання цього строку продовжувати здійснювати нарахування, передбачені умовами договору, в результаті чого дійшов передчасних висновків про стягнення з поручителя всієї заявленої банком суми. Посилання апеляційного суду на преюдиційне значення рішення суду, ухваленого у справі № 707/228/13-ц, є помилковим, адже у справі № 707/228/13-ц позов не було пред`явлено до ОСОБА_2 як поручителя. Отже, поручитель у цій справі має процесуальне право на спростування розміру заборгованості за кредитним договором, тобто на встановлення меж відповідальності поручителя з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин справи, які мають значення для ухвалення законного і обґрунтованого рішення (частина п`ята статті 82 ЦПК України). З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм ЦПК України щодо встановлення розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з поручителя, є обґрунтованими. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень у цій справі. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог банку до ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в частинізадоволення позову Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до апеляційного суду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов