Постанова КЦС ВС № 518/1454/15-ц

Постанова Іменем України 16 січня 2020 року м. Київ справа № 518/1454/15-ц провадження № 61-25357св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Національний Банк України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року у складі судді Палій С. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року у складі суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що 14 березня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» (новий кредитор - ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 149-013/ФК-08, згідно з умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 155 142,00 грн із розрахунку 12,30 % річних на строк до 13 березня 2015 року. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 14 березня 2008 року укладено договір поруки № 149-013/ZФПОР-08. У зв`язку з порушеннями виконання зобов`язань за кредитним договором станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 213 748,69 грн. Посилаючись на зазначене, ПАТ «Дельта Банк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно заборгованість у розмірі 213 748,69 грн, яка складається з: суми заборгованості за кредитом в розмірі 120 017,47 грн; заборгованості за відсотками в розмірі 83 491,98 грн; комісії за ведення кредиту в розмірі 10 239,24 грн. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 213 748,69 грн, з яких: 120 017,47 грн - сума заборгованості за кредитом; 83 491,98 грн - сума заборгованості за відсотками; 10 239,24 грн - комісія за ведення кредиту. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Ширяївського районного суду Одеської області від 21 грудня 2016 року виправлено описку у повному тексті рішення, у вступній та резолютивній частинах рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року, вказавши в їх вступній частині - РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ; виключено з останнього абзацу мотивувальної частини повного тексту та вступної та резолютивної частин рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року - статті 224-228 ЦПК України; виключено з резолютивної частини повного тексту та вступної та резолютивної частин рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року останній абзац резолютивної частини - повідомити ОСОБА_2 , що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалював, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, оскільки судом помилково було зазначено, що рішення суду є заочним. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилено, рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Ширяївського районного суду Одеської області від 21 грудня 2016 року залишено без змін. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що боржником порушено виконання зобов`язання за кредитним договором від 14 березня 2008 року № 149-013/ФК-08, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню відповідно до положень статей 509, 525, 526, 625 ЦК України. Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що районний суд повно та всебічно дослідив обставини, що мають значення для справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та законом, який їх регулює. Короткий зміст вимог касаційної скарги 29 травня 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_3 , у якій, з урахуванням уточнених вимог, просить скасувати рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи № 518/1454/15-ц з Ширяївського районного суду Одеської області. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку в спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не з`ясували обставинам, що мають значення для справи та ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суди не звернули належної правової уваги на те, що ТОВ «Укрпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» не виконали вимоги п.п. 4.8; 4.8.1; 4.8.2 кредитного договору, а саме: не повідомили ОСОБА_1 про передачу відповідних прав ПАТ «Дельта Банк», у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мав змоги належним чином виконувати свої зобов`язання щодо сплати коштів за кредитним договором. Крім того, ОСОБА_1 не погоджується з наданими розрахунками банку про кредитну заборгованість. Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу Заперечення на касаційну скаргу не надходили. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що 14 березня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 149-013/ФК-08, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 155 142,00 грн з розрахунком 12,30 % річних на строк до 13 березня 2015 року. Із метою виконання зобов`язань за кредитним 14 березня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки № 149-013/ZФПОР-08, згідно з яким Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань за вищевказаним кредитним договором а у випадку невиконання Боржником зобов`язань за договором Поручитель і Боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із основного боргу та процентів а також інші витрати згідно умов договору. 30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрпромбанк» укладено договір про передачу активів та кредитних зобов`язань, відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Про здійснення заміни кредитора в зобов`язаннях, що діють на підставі кредитного договору від 14 березня 2008 року № 149-013/ФК-08, було повідомлено ОСОБА_1 , що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів з рекомендованим повідомленням. Також встановлено, що у зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань ОСОБА_1 , станом на 28 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 213 748,69 грн, яка складається з: суми заборгованості за кредитом в розмірі 120 017,47 грн; заборгованості за відсотками в розмірі 83 491,98 грн; комісії за ведення кредиту в розмірі 10 239 ,24 грн.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині третій статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають, оскільки ухвалені з порушенням норм матеріального права. За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. 16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України N 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11 Закону України Про захист прав споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) сформовано правовий висновок такого змісту: надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. З огляду на зазначене, колегія суддів робить висновок про те, що положення спірного кредитного договору від 14 березня 2008 року № 149-013/ФК-08 про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання кредиту, управління кредитом та дострокове проведення розрахунків по кредиту є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок. Таким чином, позовні вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав і до задоволення не підлягають. За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог у частині стягнення комісії за ведення кредиту ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норми матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судами попередніх інстанції порушено норми матеріального права, судові рішення підлягають частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення комісії за ведення кредиту у розмірі 10 239,24 грн. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 137,48 грн. ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 351,23 грн та 3 848,00 грн за подання касаційної скарги, а тому, враховуючи викладене, з ПАТ «Дельта Банк» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 286,67 грн та на користь ОСОБА_2 у розмірі 51,19 грн, пропорційні до заявлених частин вимог. Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором у вигляді комісії за ведення кредиту скасувати та постановити нове судове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Національний Банк України, у частині стягнення заборгованості за кредитним договором у вигляді комісії за ведення кредиту в розмірі 10 239,24 грн відмовити. В іншій частині рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2017 року залишити без змін. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 286,67 грн судового збору. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_2 51,19 грн судового збору. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Сімоненко Судді: А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров С. П. Штелик