Постанова 4803 № 212/9433/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7729/20 Справа № 212/9433/19 Суддя у 1-й інстанції - Ваврушак Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 212/9433/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», відповідачка - ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Вовк Михайло Вадимович, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2020 року, яке ухвалено суддею Ваврушак Н.М. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 червня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (надаіл - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 17 вересня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Актабанк» (надалі - ПАТ «Актабанк») та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №0861038701/Т/972128, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 15000,00 гривень. 23 березня 2018 року між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір про відступлення прав вимоги, у відповідності до умов якого, ПАТ «Актабанк» відступило позивачу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» належне йому право вимоги до позичальників (включаючи проценти, комісії, штрафні санкції та інші платежі), які зазначені у Додатку №1 до Договору, у тому числі й до відповідачки ОСОБА_2 . Відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у зв`язку із чим, станом на 30 вересня 2019 року, має заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів». Позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість в розмірі 21685,00 гривень та судовий збір в розмірі 1921,00 гривень. 15 січня 2020 року відповідачкою ОСОБА_2 надано відзив на позовну заяву, в якому вона просила у задоволенні позову відмовити повністю за безпідставністю, з посиланням на те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів». У позивача відсутні підстави вимагати сплати відповідачем заборгованості за комісією, окрім того кошти, які були зараховані в рахунок сплати комісії за обслуговування кредиту, мають бути зараховані на погашення зобов`язання за основним боргом та процентами. У відповідачки відсутня заборгованість за кредитним договором та наявна переплата в розмірі 6820,18 гривень, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Окрім того, відповідачкою подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки строк погашення заборгованості за кредитом є 16 вересня 2013 року. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року в розмірі 21685,00 гривень, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 15000,00 гривень, заборгованості по відсоткам - 6,00 гривень, заборгованості за комісією - 6679,00 гривень, а також судовий збір в сумі 1921,00 гривень. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Вовк М.В., просить скасувати рішення суд та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неврахування того, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим у позивача відсутні підстави вимагати сплати відповідачем заборгованості за комісією. Також, зазначила, що кошти, які були зараховані в рахунок сплати комісії за обслуговування кредиту, мають бути зараховані на погашення зобов`язання за основним боргом та процентами. Вважає, що у неї відсутня заборгованість за кредитним договором та наявна переплата в розмірі 6820,18 гривень, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Також, на думку, відповідачки, відсотки було нараховано після закінчення строку дії договору, що є неправомірним. Крім того, відповідачка наполягає на тому, що строк погашення заборгованості за кредитом визначено сторонами 16 вересня 2013 року, а тому позивачем, при зверненні до суду з даним позовом у 2019 році, пропущено позовну давність, що є самостійню підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2012 року між ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №0861038701/Т/972128, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 15000,00 гривень. Згідно з умовами кредитного договору Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених цим Договором(а.с.5-6). 23 березня 2018 між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року було відступлене на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (а.с.19-20). На виконання умов Договору відступлення права вимоги по кредитному договору №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року, згідно вимог ст. 512-514,516 Цивільного кодексу України, ТОВ «Фінансовою компанією «Європейська агенція з повернення боргів» 27 березня 2018 року за вих. № 002403924-1 було відправлено лист-повідомлення відповідачці про зміну умов кредитного договору, наявну суму заборгованості по кредитному договору та порядок її погашення (а.с.15). Відповідачка ОСОБА_2 , відповідно до умов кредитного договору, зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим має непогашену заборгованість перед позивачем за договором №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року в сумі 21685,00 гривень, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 15000,00 гривень, заборгованості по відсоткам - 6,00 гривень, заборгованості за комісією - 6679,00 гривень (а.с.16). Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Фінансовою компанією «Європейська агенція з повернення боргів», суд першої інстанції виходив з факту отримання позичальницею ОСОБА_2 кредитних коштів за Кредитним договором №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 рокуу розмірі 15 000,00 грн. та неналежного виконання зобов`язання за укладеним кредитним договором позичальницею ОСОБА_2 в частині повернення кредиту, сплати відсотків і комісії за його користування й права позивача, у зв`язку з цим, вимагати від відповідачки повернення заборгованості за кредитним договором. При цьому, суд дійшов висновку про те, що підписавши кредитний договір, відповідачка ОСОБА_2 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальницею, що і було здійснено сторонами, та, оскільки, відповідачка ОСОБА_2 з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, а саме ПАТ «Актабанк», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, заперечення останньої проти заявлених позовних вимог є безпідставними. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 17 вересня 2012 року між ПАТ «Актабанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №0861038701/Т/972128, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 20 000,00 гривень, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошових коштів (пункт 2.1.). Згідно п. 2.1.1. цього Договору процентна ставка за кредитом встановлюється у розмірі 0,01% річних та включається в розмір щомісячного платежу. Згідно п. 2.1.2. Договору позичальник сплачує Банку щомісячну комісію за супроводження кредиту в розмірі 700,00 грн., що розраховується як 3,50% від кредиту, вказаного в п. 2.1. цього Договору та включається в суму щомісячного платежу. Згідно п. 2.1.2.1, в день підписання кредитного договору Клієнт сплачує банку комісію за надання кредитних коштів у розмірі 2,5% від суми кредиту, вказаної в п. 2.1. цього Договору, що складає 500,00 грн. Погашення кредиту, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата комісії за супроводження кредиту здійснюється позичальником щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, 15 числа кожного місяця рівними частинами, в сумі 2 366,76 грн., а кінцевою датою погашення заборгованості за кредитом є 16 вересня 2013 року (а.с.5-6). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції станом на вересень 2012 року, договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання кредитних коштів за кредитом чи супроводження кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки, надання кредитних коштів за кредитом є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і супроводження кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17 (провадження № 61-29385сво18) та від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Отже, твердження відповідачки ОСОБА_2 про те, що положення Кредитного договору №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року щодо права кредитора нараховувати комісію за супроводження кредиту та за надання кредитних коштів, є нікчемними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, адже, такі умови договору порушують публічний порядок. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформувала висновки про те, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним у силу закону з моменту його укладення. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що умови пунктів 2.1.2. та 2.1.2.1. кредитного договору щодо сплати комісії за супроводження кредиту та за надання кредитних коштів суперечать вимогам наведеного вище законодавства, яке регулює публічний порядок у сфері споживчого кредитування, а тому є нікчемними в силу закону, і не підлягають визнанню недійсними, проте зазначене не має наслідком визнання недійсним договору у цілому. За таких обставин, в іншій частині Кредитний договір №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року є чинним та підлягає виконанню сторонами. 23 березня 2018 між ПАТ «Актабанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року було відступлене на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (а.с.19-20). За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України). На виконання умов Договору відступлення права вимоги по кредитному договору №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року, згідно вимог ст. 512-514,516 Цивільного кодексу України, ТОВ «Фінансовою компанією «Європейська агенція з повернення боргів» 27 березня 2018 року за вих. № 002403924-1 було відправлено лист-повідомлення відповідачці про зміну умов кредитного договору, наявну суму заборгованості по кредитному договору та порядок її погашення (а.с.150, тобто ОСОБА_2 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Фінансовою компанією «Європейська агенція з повернення боргів». Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Як вбачається з наданих позивачем ТОВ «Фінансовою компанією «Європейська агенція з повернення боргів» до суду першої інстанції доказів, достовірність та належність яких не оспорюється відповідачкою ОСОБА_2 , в рамках Кредитного договору №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року позичальницею було отримано грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн., на які, згідно Додатку №1 до цього Договору, в межах строку дії договору нараховано проценти в розмірі 1,02 грн. (а.с. 6 - зворот), а погашено заборгованість (за тілом кредиту, відсотками та комісією) у загальному розмірі 25 431,60 грн. (а.с. 50-51), отже позичальницею ОСОБА_2 належним чином виконано зобов`язання щодо повернення отриманих кредитних коштів та відсотків в межах дії договору, тобто станом на 16 вересня 2013 року, а тому заявлені позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як безпідставні. Позовні вимоги ТОВ «Фінансовою компанією «Європейська агенція з повернення боргів» в частині стягнення з позичальниці ОСОБА_2 заборгованості за відсотками, починаючи з 17 вересня 2013 року теж не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. У пункті 2.1.3. Кредитного договору №0861038701/Т/972128 від 17 вересня 2012 року сторони погодили, що погашення кредиту, сплата нарахованих процентів за користування кредитом, сплата комісії за супроводження кредиту здійснюється позичальником щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту, 15 числа кожного місяця рівними частинами, в сумі 2 366,76 грн., а кінцевою датою погашення заборгованості за кредитом є 16 вересня 2013 року (а.с.5-6). Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. Оскільки строк дії даного кредитного договору закінчився 16 вересня 2013 року, то у ПАТ «Актабанк», як кредитора, та у ТОВ «Фінансовою компанією «Європейська агенція з повернення боргів», як нового кредитора, відсутні правові підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом, після закінчення строку його дії, й доводи апеляційної скарги відповідачки в цій частині є обґрунтованими. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів стягує з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_2 понесені нею та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн. (а.с. 106). Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Вовк Михайло Вадимович, - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 травня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_2 про стягнення заборгованості судові витрати понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривні 60 (шістдесят) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 09 вересня 2020 року. Головуючий: Судді: