LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Рішення КАС ВС9901/90/21

від 23.09.2021 · Адміністративна
Резолютивна:Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

РІШЕННЯ Іменем України 23 вересня 2021 року м. Київ справа № 9901/90/21 адміністративне провадження № П/9901/90/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді: Яковенка М. М., суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л., Шишова О. О., за участю: секретаря судового засідання Бугаєнко Н. В., представника відповідача Цуцкірідзе І. Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 9901/90/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, УСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. 25 березня 2021 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) через «Електронний суд» звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (надалі також - відповідач, ВРП), в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача, що виражені у відмові надати інформацію на запит від 15 лютого 2021 року; - зобов`язати відповідача надати інформацію на запит від 15 лютого 2021 року; - стягнути з відповідача на користь позивача 250 000 грн у якості компенсації моральної шкоди.

2. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2021 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Бучик А. Ю. (доповідач), Берназюк Я. О., Мороз Л. Л., Рибачук А. І., Стеценко С. Г.

3. Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року задоволено заяви суддів Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., Рибачука А. І. про самовідвід. Відведено суддів Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., Рибачука А. І. від участі у розгляді справи № 9901/90/21. Передано матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

4. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 березня 2021 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: Яковенко М. М.- головуючий суддя, судді: Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Блажівська Н. Є., Шишов О. О.

5. Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

6. Позивач в судове засідання жодного разу не з`являвся, хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи. У позовній заяві просив розгляд справи здійснювати у його відсутність. Крім того, від позивача до Верховного Суду надходили заяви про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх у повному обсязі. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 7. 26 жовтня 2020 року на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя (за посиланням https://hcj.gov.ua/news/ogolosheno-vseukrayinskyy-studentskyy-konkurs-z-vyrishennya-sudovogo-sporu-ta-napysannya) анонсовано проведення Всеукраїнського студентського конкурсу з вирішення судового спору та написання судового рішення (далі - Конкурс), в якому, зокрема приймав участь позивач, та оприлюднено вимоги щодо етапів проведення конкурсу та критерії оцінки робіт учасників Конкурсу. 8. 15 лютого 2021 року позивача звернувся до Вищої ради правосуддя із запитом на отримання інформації, в якому просив: надати результати оцінювання своєї роботи, яка 29 листопада 2020 року була надіслана на адресу: ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо проходження конкурсу (https://bit.ly/3ghSHER). В зазначеному запиті позивач також просив надати/оприлюднити роботи переможців цього конкурсу. Відповідь на запит позивач просив направити на його електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

9. У відповідь на зазначений запит, листом Секретаріату Вищої ради правосуддя від 19 лютого 2021 року № 5436/0/9-21, з посиланням на положення статей 1, 19, 22 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI), статтю 2 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VІІІ (далі - Закон № 1798-VІІІ) частково відмовлено у задоволенні запиту. Вказано про здійснення створеною конкурсною комісією, до якого входили члени ВРП перевірки більше 370 робіт конкурсантів, обрання та оприлюднення на вебсайті Ради переможців конкурсу. Визначення критеріїв відбору та оцінка робіт на їх відповідність здійснювалась конкурсною комісією самостійно на власний розсуд, учасники конкурсу не мали жодного впливу на рішення комісії, яке не підлягало оскарженю. ОСОБА_1 повідомлено про неможливість надання йому інформації стосовно оцінювання його роботи, оскільки таку інформацію не відображено, не задокументовано на будь-яких носіях Ради, у зв`язку з чим її не створено під час виконання законодавчо визначених повноважень Вищої ради правосуддя. Зокрема зазначено, що визначення критеріїв відбору та оцінка робіт на їх відповідність здійснювалась конкурсною комісією самостійно на власний розсуд. Також у вказаному листі зазначено про неможливість опублікування та/чи поширення робіт студентів без їх згоди, оскільки конкурсні роботи є їх інтелектуальним надбанням. Роз`яснена можливість оскарження наданої відповіді до суду відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 2939-VI.

10. Вважаючи зазначені дії відповідача щодо відмови у наданні запитуваної інформації протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

11. На обґрунтування позовних вимог і протиправності оскаржуваних дій Вищої ради правосуддя позивач процитувавши окремі статті Закону № 2939-VI та Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) зазначає, що відповідач порушив вимоги названих законів, оскільки відмовив у надані запитаної інформації, яка є публічною за визначенням, є у розпорядженні відповідача, та створена у процесі виконання останнім своїх обов`язків, передбачених законом (пункт 1 статті 1 Закону № 2939-VI). Вважає, що відмова в наданні інформації, яку він запитував з підстав не встановлених законом, так само як і відмова без обґрунтування наявності таких підстав з урахуванням застосування «трискладового тесту», є неправомірною.

12. При цьому позивач зауважує, що нехтування законом, якого, на його думку припустився відповідач, завдало йому шкоди немайнового характеру у вигляді моральних страждань - і це призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків та втрати довіри до органів державної влади, адже протиправні дії відповідача унеможливлюють функціонування його особистості на конституційних засадах.

13. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не наводить переконливих доводів щодо порушення Вищою радою правосуддя його прав, відтак звернення до суду з цим позовом не відповідає нормам процесуального законодавства. Зокрема наголошується, що Вища рада правосуддя не ухвалювала будь-яких рішень щодо створення Конкурсної комісії, затвердження її персонального складу, перевірки результатів робіт конкурсантів, а також не ухвалювалося жодного рішення стосовно позивача, що свідчить про відсутність порушення прав останнього внаслідок ухвалення будь-якого рішення Вищої ради правосуддя як суб`єкта владних повноважень.

14. Окремо у відзиві на позовну заяву відповідач звертає увагу на дотримання Вищою радою правосуддя строків розгляду запиту позивача та надання відповіді. Зазначається також, що запитувана ОСОБА_1 інформація стосовно оцінювання його роботи під час Конкурсу не відображена та не задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, не була створена в процесі виконання Вищою радою правосуддя своїх повноважень, а надання такої інформації покладає на Раду обов`язок створення нової інформації, що не передбачено Законом № 2939-VI, про що і було зазначено у відповіді на запит позивача. Водночас твердження позивача про бездіяльність спростовується самим фактом наявності відповіді Вищої ради правосуддя на його запит.

15. Вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, на думку відповідача, також не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 будь-яких доказів на підтвердження заподіяння йому Вищою радою правосуддя моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань, погіршення стану здоров`я тощо, до матеріалів позовної заяви не додав, як і не надав ґрунтовних пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань він виходив, визначаючи суму завданої йому моральної шкоди.

16. У запереченнях на відзив ОСОБА_1 наполягав на тому, що інформація на його запит була надана всупереч закону, що є протиправною відмовою у наданні такої інформації, в тому числі відносно позивача та є порушенням його права на її отримання. Твердження відповідача щодо можливого створення нової інформації на запит позивача є безпідставним.

17. У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову у повному обсязі. Позов вважає безпідставним та необґрунтованим, жодних порушень вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини ВРП не допустило. Наголошував на тому, що будь - яких у відповідних формах рішень, в розумінні Закону України «Про Вищу раду правосуддя» чи Регламенту ВРП щодо створення комісії, проведення конкурсу та визначення його переможців відповідачем не приймалось. Такі дії не були наслідком реалізації відповідачем владних функцій в розумінні Закону № 1798-VІІІ. Запитувана інформація не була створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків та не є публічною, яку відповідач не має можливості відтворити заново. Роботи учасників конкурсу які надходили на визначену електрону адресу, були перевірені, але не були збережені, надати її не є можливим. IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

18. Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, що виникли між сторонами Суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

19. Основним спірним питанням в межах справи, з огляду на правові підстави звернення з позовом до суду та предмет заявлених позовних вимог, є визнання протиправними, на думку позивача, дій відповідача, що виражені у відмові надати інформацію на його письмовий запит від 15 лютого 2021 року. При цьому правовій оцінці та аналізу на предмет законності та обґрунтованості підлягає надана відповідь відповідача від 19 лютого 2021 року № 5436/0/9-21. Інші вимоги щодо зобов`язання надати відповідь та стягнення моральної шкоди є похідними та невід`ємними частинами від основної вимоги. Спору між сторонами щодо фактичних обставин справи немає.

20. Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша статті 55 Конституції України).

22. Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

23. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

24. Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про інформацію» № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

25. Відповідно до частини другої статті 11 та частини другої статті 20 Закону № 2657-XII кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

26. Частиною першою статті 21 Закону N 2657-XII установлено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

27. Закон України «Про доступ до публічної інформації» установлює порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

28. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

29. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

30. Відповідно до частини першої статті 5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

31. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону N 2939-VI).

32. Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

33. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

34. У пункті 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

35. Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

36. Згідно із частиною першою статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

37. Відповідно до частин 1, 4 та 5 статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

38. Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

39. Аналізуючи наведені положення законодавства колегія суддів Верховного Суду у контексті цього спору, насамперед зауважує, що за визначенням поняття та правового змісту публічної інформації, до останньої не може бути віднесена інформація, якщо вона і була створена суб`єктом владних повноважень, але не під час та не в процесі здійснення відповідним суб`єктом своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства.

40. При цьому, норми Закону № 2939-VI регулюють відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати певну інформацію. Розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.

41. Тобто, розпорядник може надати ту інформацію, яка була ним створена в процесі здійснення своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства, вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.

42. Такої правової позиції притримується також Велика Палата Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18.

43. Судом встановлено, що позивач, як учасник Конкурсу, оголошеного Вищою радою правосуддя, просив останню надати йому результати оцінювання своєї роботи та надати чи оприлюднити роботи переможців цього конкурсу.

44. Водночас, як встановлено Судом і повідомлено відповідачем заявнику, інформація стосовно оцінювання його роботи не відображена, не задокументована на будь-яких носіях Ради, оскільки її не було створено під час виконання законодавчо визначених повноважень Вищої ради правосуддя, в розумінні Закону України «Про вищу раду правосуддя», а тому не може бути надана на запит позивача.

45. Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_1 зазначає про протиправність відмови Вищої ради правосуддя у наданні йому запитуваної інформації. Позивач вважає, що запитувана ним інформація щодо його оцінювання як учасника Конкурсу є публічною, а тому має бути надана йому.

46. Верховний Суд не погоджується з такою позицією з огляду на таке.

47. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

48. Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

49. Згідно з частиною другою статті 2 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя затверджує регламент, положення якого регулюють процедурні питання здійснення нею повноважень.

50. Перелік повноважень Вищої ради правосуддя наведений у статті 3 Закону № 1798-VIII.

51. Регламент Вищої ради правосуддя, затверджений рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (в редакції чинній на час спірних правовідносин) регулює процедурні питання здійснення нею повноважень, визначених Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», іншими законами України, порядок підготовки, розгляду та прийняття Вищою радою правосуддя, її Дисциплінарними палатами та іншими органами рішень, а також інші питання діяльності Ради.

52. Пунктом 9 Регламенту встановлено, що результатом розгляду питань діяльності Вищої ради правосуддя та її органів, віднесених Законом до їхньої компетенції, а також вирішення питань організаційної діяльності Ради є рішення, які ухвалюють у таких формах: а) рішення; б) ухвала; в) протокольна ухвала. Розгляд питання (справи) закінчується ухваленням рішення. Питання, пов`язані з відкриттям справи, зупиненням провадження у справі, залишенням заяви без розгляду та її поверненням, поверненням дисциплінарної скарги, а також в інших випадках, визначених цим Регламентом, вирішуються шляхом постановлення ухвал. Рішення Вищої ради правосуддя чи Дисциплінарної палати з процедурних питань заноситься до протоколу засідання (протокольна ухвала).

53. Водночас як було встановлено Судом під час розгляду справи, будь - якого рішення в розумінні Закону № 1798-VІІІ та Регламенту щодо визначення переможців конкурсу відповідачем не приймалось. Документальне оформлення (фіксація) оцінювання роботи ОСОБА_1 не здійснювалось, і таку інформацію не відображено, не задокументовано на будь-яких носіях ВРП. Такі дії з оголошення конкурсу та його проведення носили загальний характер та не були наслідком реалізації відповідачем владних функцій в розумінні Закону № 1798-VІІІ.

54. При цьому Верховним Судом установлено, що ані Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII та Закон № 1798-VIII, ані Регламент Вищої ради правосуддя не містить обов`язку щодо прийняття рішень з фіксуванням на матеріальних носіях проміжних висновків стосовно конкурсного оцінювання, під час проведення подібних процедур, в розрізі кожного з учасників конкурсних комісій, як і збереження самих робіт таких учасників конкурсу.

55. Суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що створення комісії, проведення конкурсу та визначення його переможців було здійснено без прийняття відповідних рішень у встановлених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Регламенту формах, у тому числі відносно позивача особисто. Запитувана інформація про результати роботи позивача по суті не була створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків встановлених законом, яку відповідач не має можливості відтворити заново.

56. Здійснюючи оцінку наведених доводів позивача в частині звернення із запитом від 15 лютого 2021 року щодо необхідності надання/оприлюднення робіт переможців цього конкурсу та наданої відповіді на його запит Верховний Суд вважає, що в цій частині вимоги також не підлягають задоволенню.

57. Суд вважає, що відповідь відповідача на запит позивача є вичерпною та надана у повному обсязі. Суд наголошує на тому, що Вища рада правосуддя не виступала у відносинах з конкурсантами щодо проведеного Всеукраїнського студентського конкурсу з вирішення судового спору та написання судового рішення від 26 жовтня 2020 року, як такий суб`єкт владних повноважень, що виконував свої владні управлінські функції відповідно до наведеного законодавства, що регулює діяльність ВРП та був зобов`язаний надати чи оприлюднити роботи конкурсантів на вимогу інших осіб.

58. Вимагати оприлюднити результати робіт інших учасників конкурсу, як інформацію яку не можна вважати публічною є безпідставною вимогою, тому доводи позивача щодо протиправного обмеження доступу до запитуваної інформації та не дотримання відповідачем принципу застосування «трискладового тесту» відповідно до статті 6 Закону України № 2939-VI є не обґрунтованими.

59. Як встановлено Судом, за умовами проведеного конкурсу та до його початку такі роботи не підлягали оприлюдненню. В той же час, особа, яка приймала участь у конкурсі має невід`ємне право опублікувати виконане ним практичне завдання самостійно та на власний розсуд.

60. Під час вирішення спору Суд також враховує, що як наголошував позивач та не заперечував представник відповідача, робота ОСОБА_1 разом з іншими конкурсантами була надіслана на електронну поштову адресу: ІНФОРМАЦІЯ_2 Роботи учасників конкурсу які надходили на визначену електрону адресу в подальшому не були збережені та надати їх не є можливим.

61. За вказаних обставин, враховуючи, що Вища рада правосуддя запитуваною позивачем інформацією не володіє і така в межах наданих Конституцією України та Закону № 1798-VIII повноважень не може бути нею створена, що підтверджується встановленими обставинними, колегія суддів приходить до висновку про правомірність наданої листом Секретаріату Вищої ради правосуддя від 19 лютого 2021 року № 5436/0/9-21 відповіді про неможливість її надання. Не можна надати таку інформацію, яка підлягає створенню, або якої не існує чи відсутня у певного суб`єкта.

62. За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії Вищої ради правосуддя відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема такі вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та своєчасно. Правових підстав для визнання протиправними дії щодо наданої відповіді на запит позивача та зобов`язання відповідача надати інформацію на запит від 15 лютого 2021 року немає.

63. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, Суд зазначає наступне.

64. Аналіз статті 23 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що моральна шкода має полягати саме у: фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

65. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації.

66. Як було встановлено судом, позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди та її ступеню, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

67. Водночас, вимога про стягнення моральної шкоди у даному випадку є похідною від основної позовної вимоги у задоволенні якої відмовлено.

68. Отже, приймаючи до уваги відсутність підстав для задоволення позову в частині оскарження дій відповідача, відсутні підстави й для відшкодування моральної шкоди.

69. Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 139, 241- 246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС України, Верховний Суд ВИРІШИВ: Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Повний текс рішення складений 27 вересня 2021 року Головуючий суддя М. М. Яковенко Судді О. В. Білоус Н. Є. Блажівська І. Л. Желтобрюх О. О. Шишов

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»