Постанова 4818 № 629/1393/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 629/1393/20 Головуючий суддя І інстанції Ткаченко О. А. Провадження № 22-ц/818/1161/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з трудових відносин про виплату заробітної плати П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Ткаченка О.А., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» на її користь нарахованої але не виплаченої заробітної плати у розмірі 9022,21 грн та вихідної допомоги при звільненні у розмірі 18650,43 грн, компенсації у розмірі 588,03 грн, моральну шкоду у розмірі 10000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 28.11.2015 по 20.01.2020 вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ЛКМЗ». Через невиконання відповідачем умов колективного трудового договору, була звільнена з займаної посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Оскільки відповідач в порушення вимог діючого законодавства не виплатив їй заробітну плату у день звільнення, позивач була змушена звернутися до Урядової гарячої лінії. Згідно з наданим листом на звернення позивача, повідомлено, що станом на 05.02.2020 сума заборгованості становить 27672,64 грн. На момент звернення до суду відповідачем сплачено заборгованість у сумі 3171,24 грн, залишок невиплаченої суми становить 24501,40 грн. У зв`язку із цим інфляції їй не виплачено. Таким чином, відповідач заборгував їй виплату заробітної плати в сумі 9022,21 грн, вихідну допомогу в сумі 18650,43 грн та компенсацію, пов`язану з затримкою її виплати в сумі 588,03 грн (24501,40x2,4%). Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн зазначила, що з вини відповідача їй завдано моральну шкоду, оскільки через протиправну поведінку відповідача щодо неї та членів її сім`ї вона перенесла сильні душевні страждання, наслідком яких було тривале стаціонарне лікування в КНП «Обласний центр онкології», залишаючись без засобів існування. Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог, з урахуванням уточнень, наполягали, з наведених в позові підстав. Також позивачем була надана відповідь на відзив у якій зазначено, що при заявлені позовних вимог, позивач керувалася розрахунком, наданим Головним управлінням Держпраці у Харківській області, який відповідачем під час розгляду справи не був спростований. Щодо виплати вихідної допомоги, зазначила, що відповідно до ст. 44 КЗпП України, вихідна допомога при припиненні трудового договору виплачується у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Щодо моральної шкоди зазначила, що з вини відповідача вона перенесла душевні страждання, внаслідок яких тривалий час проходила лікування в КНП «Обласний центр онкології» та її родина тривалий час залишається без засобів існування. Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, надала відзиви на позовну заяву та уточнені позовні заяви, в яких заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що у період з моменту звільнення позивачем частково виплачувалися належні їй при звільненні кошти, у зв`язку з чим борг ТОВ «ЛКМЗ» перед позивачем станом на 26.06.2020 відсутній, що підтверджується наданими довідками. Щодо вимог про розмір вихідної допомоги відповідно до положень ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору, обчислення середньої заробітної плати у тому числі при нарахуванні та виплаті вихідної допомоги, врегульовано Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100. Вихідна допомога становила 1375 грн та була виплачена позивачу. Крім того, вихідна допомога не належить до структури заробітної плати з огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в Постанові від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, відповідно до якої, позивачка не звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення з відповідача вихідної допомоги. Щодо розміру компенсації зазначила, що вона не підлягає стягненню, оскільки була нарахована на суму 24501,40 грн з урахуванням вихідної допомоги у розмірі 18650,43 грн, яка не включається до структури заробітної плати та нарахована позивачем, з врахуванням інфляції, станом на вересень 2020 року, тоді як заборгованість по заробітній платі повністю сплачена 19.06.2020. Щодо стягнення моральної шкоди зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів понесених моральних страждань та визначення його розміру підтвердженого висновком психологічного дослідження. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «ЛКМЗ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, компенсації та моральної шкоди. Стягнуто з ТОВ «ЛКМЗ» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 102 грн 20 коп. та моральну шкоду в сумі 1000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «ЛКМЗ» в дохід держави судовий збір в сумі 469,97 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЛКМЗ» витрати на правничу допомогу в сумі 2167,60 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення районного суду, задовольнивши її вимоги зі стягнення заборгованості з виплати заробітної плати в сумі 777,64 грн (з відрахуваннями), вихідної допомоги в сумі 12137,03 грн (з відрахуваннями), компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати в сумі 485,83 грн та 9000 грн моральної шкоди, та не покладати на неї розподілених витрат на правничу допомогу в сумі 2167,60 грн. Вважає, що рішення суду ухвалено за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, при порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зазначила, що справа розглянута судом не у розумний строк та ухвалене судове рішення у справі є несправедливим і таким, що не відповідає засадам верховенства права, є незаконним і необґрунтованим, оскільки справа розглядалась судом за правилами спрощеного провадження з 26.03.2020 року по 26.10.2020, та з урахуванням норми процесуального права, передбаченої ч. 6 ст. 259 Кодексу, була виготовлена за перебігом ще п`яти днів з дня закінчення розгляду справи. Послалась на те, що таке зловживання головуючий у справі допустив аби посприяти у вирішенні спору на користь відповідача, ТОВ «ЛКМЗ», адже, у випадку задоволення позову, на виконання рішення повинен видаватись виконавчий лист та наставати обтяження, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», стягнення виконавчого збору, винагороди виконавцю, накладення арешту, штрафів і т.п. Тому, за сприяння відповідачу у такий спосіб справа навмисно тяглася розглядом впродовж семи місяців. Зауважила, що, виходячи з інформації у відзиві відповідача за 19.06.2020, яка була надана суду, та доказу у вигляді згаданого розрахункового листка (уточненого) за січень 2020 року, відповідно до якого роботодавець визначив за місяць заробітну плату в сумі 4077,37 грн, дані не відповідають первинним розрахунковому листку за січень 2020 року що є у неї на руках, і різняться у частині вихідної допомоги на суму: 18650,43 грн - 3573,12 грн = 15077,31 грн. Відповідно, різняться і утримання з заробітної плати: 4688,24 грн (розрахунковий лист за січень 2020 року) та 1748,16 грн (розрахунковий лист за січень 2020 року, уточнений). При цьому, за першим згаданим, розрахунковим листком за базу утримань взята сума 23779,20 грн (з яких 5128,77 заробітна плата), за уточненим - сума 8701,92 грн (з яких 5128,80 заробітна плата). Таке суттєве зменшення розміру вихідної допомоги відповідач у відзиві від 25.06.2020 року, пояснює розрахунком середньої місячної заробітної плати, яку визначає з урахуванням графіку роботи підприємства. Вказала, що щодо розрахунку розміру вихідної допомоги, який міститься у розрахунковому листі за січень 2020 року (не уточнений) та відповідає відомостям, які надавались Головному управлінню Держпраці в Харківській області, відповідач жодних пояснень не надає. У розрахунку середньої заробітної плати для розрахунку розміру вихідної допомоги, яку зменшує у 5,22 рази (з 18650,43 грн до 3573,12 грн), одночасно посилається на постанову Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Бере дані за фактично відпрацьований час у листопаді і грудні 2019 року (відповідно 1803.45 грн та 579,04 грн), які у свою чергу за грудень 2019 року не відповідають даним розрахункового листка що мені надавався (595,04 грн), коли за абз. 3, п. 2 Розділу II Порядку, такий розрахунок є можливим лише за умови, коли працівник, пропрацював на підприємстві в установі, організації менше двох календарних місяців. Обставини, що вона пропрацювала більше, вбачаються з доказу у вигляді трудової книжки. Вважає, що середня заробітна плата для визначення вихідної допомоги, повинна була розраховуватись: 5079,84 грн : 19 днів = 267, 36 грн (щоденна), або 4779,06грн : 18 днів = 265,50 грн (також щоденна). Отже, з урахуванням середньоденної заробітної плати, кількості робочих днів і січні 2010 року, яка наводилась в Листі Мінсоцполітики від 29.07.2019 р. №1133/0/206-19, у 21 робочий день, вихідна допомога повинна була складати: 267,36 грн (щоденна за тарифної ставки) х 21 день - 5614,56 грн (за місяць), або (5614,56 грн х 3 місяці) = 16843,68 грн. Послалась на те, що на час ухвалення рішення, зважаючи на неналежні докази, на підставі яких суд визнав обставини встановленими, відповідач має борг з виплати заробітної плати у сумі: 11281,14 грн -10503,51 грн = 777, 64 грн (з відрахуваннями). З виплати вихідної допомоги є борг: 18650,43 грн (без відрахувань) - 3573,12 грн (визнана, без відрахувань) = 15077,31 грн (без відрахувань), або (15077,31 грн х 19,5% (ПДФО та військовий збір) 15077,31 грн - 2940,07 грн) = 12137,03 грн (з відрахуваннями). Зазначила, що судом невірно розрахована компенсація втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків її виплати, оскільки за основу, суд мав би взяти розрахунок, який наводився в уточненій позовній заяві від 29.09.2020, і який було обраховано у сумі 588,03 грн. Вказала, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідача на правову допомогу суд мав звернути увагу на відсутність належних доказів про перерахування, виплату коштів представнику ОСОБА_3 . Зауважила, що у період часу, коли вона тяжко захворіла на онкологічне захворювання у зв`язку з заборгованістю у виплаті заробітної плати, вона не мала можливості купити необхідні ліки і це її гнітило. Одночасно, у відсутність грошей у вигляді вихідної допомоги, а основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи, вона не може її знайти, адже і у пошуку також потрібні гроші і це її ще більше гнітить. Зі встановленою інвалідністю 2 групи, вона рада виконувати будь-яку роботу, яку ще потрібно знайти та яка-б давала їй будь-який дохід для того щоб вижити. ТОВ «ЛКМЗ» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Вважає, що саме у зв`язку із діями самої позивача суд ухвалив рішення лише у жовтні 2020 року, оскільки позивач знаходилася на лікуванні, не з`являвся її представник у судові засідання, стороні позивача був потрібен час для ознайомлення із Відзивами та підготовки правової позиції і позивач прохала суд відкласти розгляд справи, що підтверджується також тим, що сторона позивача неодноразово, а саме 22.07.2020 та 29.09.2020 уточняла свої позовні вимоги. Зазначено, що позивачка не надає жодних доказів в обґрунтування того, що ТОВ «ЛКМЗ» не виплатив їй заборгованість по зарплаті у повному обсязі, та має перед нею заборгованість по зарплаті у розмірі 777,64 грн, оскільки ТОВ «ЛКМЗ» здійснює виплату зарплати шляхом перерахування грошових коштів на картковий рахунок робітників/звільнених робітників, позивачка мала можливість надати Виписку зі свого карткового рахунку із усіма виплатами ТОВ «ЛКМЗ» протягом спірного періоду, тобто з моменту її звільнення 20.01.2020 та по день ухвалення рішення суду 26.10.2020, але вона цього не зробила, належного, достовірного, допустимого доказу в обґрунтування своїх вимог щодо заборгованості но зарплаті суду не надала і зараз не надає. Повідомив, що відповідно до довідки ТОВ «ЛКМЗ», яка є в матеріалах справи на час звільнення позивачки 20.01.2020 ТОВ «ЛКМЗ» мало перед нею заборгованість 17454,66 грн. До даної суми входить заборгованість по заробітній платі в розмірі 14578,30 грн, та заборгованість по вихідній допомозі в розмірі 2876,36 грн., з відрахуваннями. Вказав, що на день звернення до суду з позовом 26.03.2020, заборгованість по заробітній платі перед позивачкою становила 9966,86 грн. На час ухвалення судом рішення відповідно до уточненого позову від 29.09.2020 позивачка просила суд стягнути з ТОВ «ЛКМЗ» заборгованість по заробітній платі у розмірі 9022,21 грн, але відповідно до Довідки TOB «ЛКМЗ» від 10.08.2020 № 126 станом на 10 серпня 2020 року заборгованість по заробітні платі перед позивачкою була відсутня, й вихідна допомога виплачена у повному обсязі, що відповідач підтверджував не лише відповідними довідками про виплату заборгованості із заробітної плати, яка виплачувалася частинами, оскільки ТОВ «ЛКМЗ» із-за фінансової неспроможності та роботи Підприємства у режиму неповному робочого часу по узгодженим графікам, внаслідок чого відповідач не мав можливості одразу здійснити усі виплати позивачці. Наявними у справі документами: копіями платіжних доручень, Витягами із Зведених відомостей на перерахування заробітної плати та інших виплат ЛКМЗ, із вказаних доказів вбачається перерахування позивачці усіх належних їй виплат у повному обсязі. Станом на 24 червня 2020 року була виплачена заробітна плата повністю: за листопад 2019 року (5367,04 гривень), за грудень 2019 року (1059,10 гривень), за січень 2020 року (4077,37 гривень). З нарахованої заробітної плати за січень 2020 року утримано податки: ПДФО - 923,18 гривень, військовий збір - 76.93 гривень, профспілкові внески - 51,29 гривень. Всього утримано податків за січень 2020 року - 1051,40 гривень. Всього виплачена заробітна плата становить 10503,51 гривень. Послався на те, що згідно з обліковими відомостями TOB «ЛКМЗ» заробітна плата ОСОБА_1 за фактично відпрацьовані протягом останніх перед звільненням двох місяців (листопад та грудень 2019 року) робочі (календарні) дні становить 1803,45 гривень (за листопад 2019 року) та 579.04 гривень (за грудень 2019 року), всього 2382,49 гривень. Зауважив, що середньоденна (годинна) заробітна плата ОСОБА_1 становить (2382,49 грн : 8 днів)^ 297,76 гривень на день, або (2382,49 грн :64 години) = 37,22 гривень на годину, а середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді згідно з графіком роботи підприємства становить 8 днів : 2 = 4 дні (або 64 години : 2 = 32 години). Оскільки у даному випадку середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування вихідної допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати (297,76 гривень на день (37,22 гривень на годину)) на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (4 дні або 32 години). Отже, середня місячна заробітна плата ОСОБА_1 для обчислення вихідної допомоги становить: 297,76 гривень на день х 4 днів х 3 місці (відповідно до ст. 44 КЗпП України) = 3573,12 гривень, або 37,22 гривень на годину х 32 години х 3 місяці (відповідно до ст. 44 КЗпП України) = 3573,12 гривень. За таких фактичних обставин та відповідних їм приписів чинного законодавства розмір вихідної допомоги, на який мала право Позивачка, становить із нарахованих 3573,12 гривень, за вирахуванням належних до сплати за рахунок такої виплати податку на доходи фізичних осіб (18%), військового збору (1,5%)- 2876,36 гривень = (3573,12- 643,16 (18%)-53,60(1,5%)). Станом на 24 червня 2020 року вихідна допомога виплачена частково у сумі 1501,36 гривень. Залишок невиплаченої вихідної допомоги становить (2876,36-1501,36)= 1 375,00 гривень. Вихідна допомога виплачена у повному обсязі 31.07.2020 за платіжним дорученням № 1481 від 03.07.2020, платіжним дорученням № 1639 та № 1708 від 31.07.2020, копії яких в матеріалах справи. Зазначив із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. ц справі № 711/4010/13-ц про те, що Головне управління Держпраці у Харківській області з питань праці у листі від 07.02.2020 № М-59/УГЛ/02.02/12-09/1455, помилково до структури заробітної плати позивачки включили вказану у розрахунковому листі вихідну допомогу 18650,43 грн. До того ж, зазначу, що на адресу позивачки, суду відповідачем на позовну заяву було надіслано не лише Відзив на позов, платіжні доручення, витяги із зведених відомостей про виплати зарплати TOB «ЛКМЗ» на користь позивачки, копії наказів та графіків роботи позивачки, але й надано було уточнений розрахунок при звільненні, який також вручався і самій позивачці, було надано роз`яснення, що спеціаліст ТОВ «ЛКМЗ» під час видачі їй при звільнені розрахунку помилково не врахував, що вона працювала відповідно до узгоджених графіків роботи, не повні робочі дні, такі ж дані помилково було надано і Головному управлінню Держпраці, нарахування спеціаліста були перевірне адміністрацією TOB «ЛКМЗ» в наслідок чого було вручено позивачці уточнений розрахунок при звільненні, на який вона до речі також, посилається під час викладу обставин у апеляційній скарзі. Вважає, що належними й допустимими, достовірними доказами , які повинні братися до уваги під час визначення розміру вихідної допомоги є не лист Головного управління Держпраці у Харківській області з питань праці, а бухгалтерські документи Підприємства, які ним долучено до матеріалів справи. Вказав, що позивач визначила розмір компенсації виходячи із суми 24501.40 грн, яка складається не лише із заробітної плати, але й вихідної допомоги в сумі 18650,43 грн, яка до структури зарплати не включається, що підтверджується Правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, де зазначено, що вихідна допомога та середній заробіток не належать до структури заробітної плати. Крім цього, позивач виходила із індексу зростання цін у державі - 102.4% станом на вересень 2020 року, тоді як заборгованість із заробітної плати повністю сплачена 12 червня 2020 року. Зауважив, що Вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди позивачка заявила під час уточнення позовних вимог, які нею підписано 17.09.2020. Заборгованість по заробітній платі виплачена Позивачці у повному обсязі 12.06.2020, з вихідної допомоги 31.07.2020, до того ж вказана заборгованість сплачувалася щомісячно частинами по 5-6 виплат в місяць, тому посилання позивачки на те, що вона та члени її сім`ї, які до речі до сьогодні є невідомими, залишаються без засобів на існування - не відповідають дійсності. Позивачка визначила розмір моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн, тоді як обставинами справи не підтверджено та Позивачем не надано належних обґрунтувань, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди. Позивач вказує, що наслідком її глибоких душевних страждань викликаних протиправною поведінкою Відповідача, було тривале лікування в КНП «Обласний центр онкології», але Позивачка не надала належного, допустимого доказу, яким міг би бути висновок з психологічного дослідження з визначення розміру моральної шкоди. Позивачем не надано доказів тому, що в наслідок невиплати своєчасно заробітної плати в день звільнення Позивачки, остання захворіла на онкологічне захворювання, що потягло за собою тривале лікування в КНП «Обласний центр онкології». Послався на те, що відповідачем в обґрунтування понесених ним витрат було надано договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи, довідку від 28.07.2020 згідно якої відповідачем ТОВ «ЛКМЗ» були оплачені послуги адвоката в розмірі 4000 грн, з додатком: Витягом із Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб.що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, (а.с.119-127). Вказана Книга ведеться відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. № 481, адвокатом Бусуєк Л.А., яка на час розгляду справи, здійснювала свою діяльність як фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, усі свої доходи, які вона утримує, нею відображаються лише у цій Книзі. Що цілком відповідає вимогам закріпленим у пункті 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, який затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. № 481, в якому вказано, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. До апеляційної скарги було додано нові докази, а саме розрахункові листи ОСОБА_1 за квітень-серпень 2019 року та за січень 2020 року. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду було відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті нових доказів. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 3, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів вважала, що позивачем не було доведено наявності поважних причин пропуску строку подання доказів до суду першої інстанції відповідно до норм ч.ч. 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України. Вказані норми передбачають, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. ОСОБА_1 не обґрунтувала неможливість подання зазначених доказів у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Так, подані позивачем розрахункові листи за квітень-серпень 2019 року не стосуються предмету доказування у цій справі. Щодо розрахункового листа ОСОБА_1 за січень 2020 року, то колегія суддів зазначила, що вказані у ньому відомості є аналогічними наведеним у листі Головного управління Держпраці в Харківській області № М-59/УГЛ/02.02/12- 09/1455 від 07.02.2020. Зазначене стало підставою для того, щоб ухвалою від 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 було відмовлено у залученні до матеріалів справи нових доказів. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та розмір позовних вимог, без повідомленням учасників справи. За нормою ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна не підлягає задоволенню. З огляду на те, що рішення районного суду оскаржене лише в частині незадоволених позовних вимог, то в іншій частині воно не переглядається апеляційним судом відповідно до норми ч. 1 ст. 367 ЦПК України. За правилом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем ТОВ «ЛКМЗ», що не оспорювалося сторонами та підтверджено копією трудової книжки позивача (а. с. 6-7). З копії наказу № 33 ТОВ «ЛКМЗ» вбачається, що позивач, працюючи на посаді буфетника 4 розряду відділу громадського харчування, була звільнена 20.01.2020, за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням адміністрацією Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько-механічний завод» умов колективного трудового договору (а. с. 5) Згідно з листом Головного управління Держпраці у Харківській області №М-59/УГЛ/02.02/12-09/1455 від 07.02.2020, станом на 05.02.2020 сума невиплаченої ТОВ «ЛКМЗ» ОСОБА_1 заробітної плати за період жовтень 2019 року січень 2020 року становить 27672,64 грн. (а. с. 8) З вказаного листа вбачається, що заборгованість ТОВ «ЛКМЗ» по заробітній платі ОСОБА_1 на час звільнення становила: за вересень 2019 року в сумі 2665,63 грн; за жовтень 2019 року 2155,54 грн; за листопад 2019 року 5367,04 грн; за грудень 2019 року 1059,10 грн; за січень 2020 року 4077,37 грн. Відповідно до зведених відомостей та платіжних доручень, які були надані представником відповідача ТОВ «ЛКМЗ» М`ясушкіній Т.М.: 19.06.2020 перерахована вихідна допомога за січень 2020 року в розмірі 1501,36 грн (платіжне доручення №1423); 12.06.2020 перерахована заробітна плата за січень 2020 року в розмірі 407,74 грн (платіжне доручення №1310); 12.06.2020 перерахована заробітна плата за січень 2020 року в розмірі 3669,63 грн (платіжне доручення №1318); 30.04.2020 перерахована заробітна плата за листопад 2019 року в розмірі 536,68 грн (платіжне доручення №786); 24.04.2020 перерахована заробітна плата за листопад 2019 року в розмірі 536,69 грн (платіжне доручення №765); 17.04.2020 перерахована заробітна плата за листопад 2019 року в розмірі 805,02 грн та 268,34 грн. (платіжні доручення №700, № 724); 10.04.2020 перерахована заробітна плата за листопад 2019 року в розмірі 536,68 грн (платіжне доручення №655); 08.04.2020 перерахована заробітна плата за листопад 2019 року в розмірі 536,81 грн (платіжне доручення №609); 03.04.2020 перерахована заробітна плата за листопад 2019 року в розмірі 805,06 грн (платіжне доручення №568); 27.03.2020 перерахована заробітна плата за листопад 2019 року в розмірі 805,06 грн (платіжне доручення №520); 20.03.2020 перерахована заробітна плата за листопад 2019 року в розмірі 536,70 грн (платіжне доручення №493); 12.06.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 105,93 грн (платіжне доручення №1243); 05.06.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 52,93 грн (платіжне доручення №1198); 05.06.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 158,87 грн (платіжне доручення №1190); 29.05.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 211,82 грн (платіжне доручення №1106); 22.05.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 105,93 грн (платіжне доручення №1060); 15.05.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 105,90 грн (платіжне доручення №972); 15.05.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 105,91 грн (платіжне доручення №959); 14.05.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 105,90 грн (платіжне доручення №928); 08.05.2020 перерахована заробітна плата за грудень 2019 року в розмірі 105,91 грн (платіжне доручення №891) (а.с.30-72); 31.07.2020 перерахована вихідна допомога за січень 2020 року в розмірі 916,64 грн (платіжне доручення №1708); 31.07.2020 перерахована вихідна допомога за січень 2020 року в розмірі 305,53 грн (платіжне доручення №1639); 03.07.2020 перерахована вихідна допомога за січень 2020 року в розмірі 152,83 грн (платіжне доручення №1481) (а.с.142-147). Згідно з довідкою № 126 від 10.08.2020, ОСОБА_1 звільнена 20.01.2020, станом на 10.08.2020 заборгованість по заробітній платі відсутня. (а.с.141) Наказом № 283 від 15.10.2019 було наказано призупинити дію Наказу №237 від 27.09.2018 на листопад місяць 2019 року для окремих працівників структурних підрозділів підприємства, встановивши для таких працівників в листопаді місяці 2019 року неповний робочий час за узгодженими графіками (а.с.104). Відповідно до списку працівників, які надали згоду на призупинення Наказу № 237 від 27.09.2018 на листопад 2019 року, ОСОБА_1 , згідно з графіком в листопаді 2019 року працювала 4, 5, 6, 7, 18, 19 (а.с.105-106). Наказом № 297 від 12.11.2019 було наказано призупинити дію Наказу №237 від 27.09.2018 на грудень місяць 2019 року для окремих працівників структурних підрозділів підприємства, встановивши для таких працівників в грудні місяці 2019 року неповний робочий час за узгодженим графіком (а.с.107). Відповідно до списку працівників, які надали згоду на призупинення Наказу №237 від 27.09.2018 на грудень 2019 року, ОСОБА_1 , згідно графіку в грудні 2019 року працювала 26, 27 (а. с. 108-109). Згідно з розрахунковими листами за листопад 2019 року ТОВ «ЛКМЗ», ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 5367,04 грн, за грудень 2019 року - 1059,10 грн. (а. с. 110) Відповідно до довідки ТОВ «ЛКМЗ», станом на 20.01.2020 заборгованість перед ОСОБА_1 складала 17454,66 грн, в дану суму входить заборгованість по заробітній платі в розмірі 14578,30 грн, та заборгованість по вихідній допомозі в розмірі 2876,36 грн. При ухваленні оскарженого про часткове задоволення позову рішення районний суд свої висновки мотивував тим, що матеріалами справи підтверджується, що станом на 01 серпня 2020 рік у ТОВ «ЛКМЗ» відсутня заборгованість по заробітній платі та вихідній допомозі перед ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та вихідній допомозі, задоволенню не підлягають. Навівши розрахунки, суд вважав, що позовна вимога в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати підлягає частковому задоволенню в розмірі 102,20 грн. Суд зауважив, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань. Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню частково в розмірі 1000,00 грн, та вважає вказану суму достатньою для сприяння відновленню порушених прав позивача. З урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог суд стягнув з відповідача ТОВ «ЛКМЗ» судовий збір в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог, в сумі 469,97 грн. Відповідачем ТОВ «ЛКМЗ» подані детальний опис робіт з надання правничої допомоги та клопотання про вирішення питань про розподіл судових витрат, в якому відповідач просив стягнути з позивача понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн., які підлягають стягненню з позивача пропорційно до задоволеної частини позову в сумі 2167,60 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками районного суду. Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В порушення ст. 116 КЗпП України, при звільненні позивачу не було здійснено відповідні розрахунки по заробітній платі відповідачем. Відповідно до Наказів по ТОВ «ЛКМЗ» від 15.10.2019 за № 283, від 12.11.2019 № 297, позивач надала згоду на неповний робочий час у листопаді, грудні 2019 року. Згідно із ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору зокрема: внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Питання обчислення середньої заробітної плати (у тому числі при нарахуванні та виплаті вихідної допомоги) врегульовано «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з наступними змінами та доповненнями), а саме: цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках зокрема: л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Згідно п. 2 Розділ II Порядку № 100, період, за яким обчислюється середня заробітна плата п. 2. у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 3 Розділу ІІІ Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки… П. 4 Розділу ІІІ Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Відповідно до п. 8. розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. З розрахункових листів вбачається, що ОСОБА_1 за листопад 2019 року була нарахована заробітна плата в розмірі 5367,04 грн (без відрахування податків 6750,99 грн), за грудень 2019 року 1059,10 грн (без відрахування податків 1917,88 грн) (а. с. 110). Разом з тим до складу вказаної нарахованої заробітної плати входили виплати, які згідно п. 4 Розділу ІІІ Порядку № 100 не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, а саме в листопаді 2019 були нараховані виплати за щорічну відпустку в розмірі 2093,19 грн та 2854,35 грн (без вирахувань податків) у грудні 2019 року була нарахована допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю в розмірі 743,80 грн та 595,04 (без вирахувань податків). Таким чином, розмір заробітної плати, яку необхідно враховувати при розрахунку вихідної допомоги дорівнює: за листопад 2019 року 1803,45 грн (6750,99 грн 2093,19 грн - 2854,35 грн) за грудень 2019 року 579,04 (1917,88 грн 743,80 грн 595,04). Згідно з графіком роботи Підприємства (встановленого на підприємстві за погодженням у тому числі і особисто із Позивачкою протягом останніх перед звільненням двох місяців (листопад та грудень 2019 року) Позивачкою відпрацьовано: у листопаді 2019 року 6 днів (48 годин), у грудні 2019 року 2 дні (16 годин), всього - 8 днів (64 години). Отже середньоденна (годинна) заробітна плата ОСОБА_1 становить (1803,45 грн з/п за листопад 2019 року +579,04 грн з/п за грудень 2019) :8 днів) = 297,76 гривень на день, або (1803,45грн з/п за листопад 2019 року +579,04 грн з/п за грудень 2019) : 64 години) = 37,22 гривень на годину, а середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді згідно з графіком роботи підприємства становить 8 днів : 2 = 4 дні (або 64 години: 2 = 32 години). Наведені судом першої інстанції дані та обрахунки відповідають наявним у матеріалах справи доказам та законодавчим вимогам. Посилання ОСОБА_1 на те, що наведені у підрахунку дані про її зарплату у грудні 2019 року 579,04 грн, відрізняються від наявних у неї у розрахунковому листі не відповідають дійсності. Так, долучений апелянтом розрахунковий лист за грудень 2019 року свідчить про те, що до нарахованої заробітної плати увійшли 15,40 грн індексації заробітної плати, 534,72 грн заробітної плати по тарифу, 28,92 доплати за суміщення, що загалом становить 579,04 грн, а також 595,04 грн оплати лікарняних листів, яка відповідно не є заробітною платою та не враховується згідно з п. 4 Розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати. Також, не ґрунтується на вимогах закону посилання у апеляційній скарзі на те, що як базу для обрахунку середнього заробітку дохід позивача за квітень і травень 2019 року, оскільки ці два місяці не передували місяцю звільнення січню 2020 року. Таким чином, судом першої інстанції було виконано правильний розрахунок. У даному випадку середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування вихідної допомоги, тому відповідно до п.8. розділу IV Порядку № 100 вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати (297,81 гривень на день (37,23 гривень на годину) на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (4 дні або 32 години). Отже вихідна допомога становить: 297,76 гривень на день х 4 днів х 3 місці (відповідно до ст. 44 КЗпП України) = 3573,12 гривень, або 37,22 гривень на годину х 32 години х 3 місяці (відповідно до ст. 44 КЗпП України) = 3573,12 грн. За таких фактичних обставин та відповідних їм приписів чинного законодавства розмір вихідної допомоги, на який мала право позивачка становить 2876,36 грн з розрахунку: = (3573,12 - 643,16 (18% податок на доходи фізичних осіб) - 53,60 (1,5% військовий збір). У цій справі підлягає врахуванню скорочений графік роботи підприємства, оскільки позивача надала свою згоду на роботу за ним. Розбіжності у розмірі вихідної допомоги, що були зазначені в уточненому розрахунковому листі за січень 2020 року, та у листі Головного управління Держпраці у Харківській області з питань праці від 07.02.2020р. № М-59/УГЛ/02.02/12-09/1455 обумовлені наданням роботодавцем некоректних відомостей щодо графіку роботи підприємства, та особисто ОСОБА_1 . Позивачем не було надано суду доказів, що вона працювала за стандартним графіком із повною зайнятістю. З матеріалів справи вбачається, що заборгованість по вихідній допомозі в розмірі 2876,36 грн була в повному обсязі сплачена, що підтверджується платіжними дорученнями № 1423 від 19.06.2020 в сумі 1501,36 грн., № 1481 від 03.07.2020 в сумі 152,83 грн., № 1639 від 31.07.2020 в сумі 305,53 грн., та № 1708 від 31.07.2020 в сумі 916,64 грн. На день звернення до суду з позовом 26.03.2020, заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 становила 9966,86 грн, згідно платіжних доручень, наданих представником відповідача вказана заборгованість була погашена. Таким чином, матеріалами справи підтверджується та не спростовується доводами апеляційної скарги висновок районного суду про те, що станом на 01 серпня 2020 року у ТОВ «ЛКМЗ» відсутня заборгованість по заробітній платі та вихідній допомозі перед ОСОБА_1 . Колегія суддів також враховує, що представником відповідача 22.10.2020 до суду було подано клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи з метою встановлення правильності обчислення розміру вихідної допомоги при звільненні (а. с. 172-173). Однак, у судовому засіданні 22.10.2020 позивач та її представник заперечили проти задоволення вказаного клопотання (а. с. 183, 185). Відповідно до ст.1,2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ст.ст.2,3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2001р. №159 (далі Порядок №159) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Під доходами у цьому Законі слід розуміти, у тому числі, і заробітну плату. В силу ст.34 ЗУ «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до ст.ст. 3,4 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). При цьому, зазначаємо, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до ст.1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). У свою чергу Порядок № 159 визначає, що сума компенсації обчислюється наступним чином: як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Районним судом було вірно встановлено, що позивач визначила розмір компенсації виходячи із суми 24501,40 грн, яка складається не лише із заробітної плати, але й вихідної допомоги в сумі 18650,43 грн, яка до структури зарплати не включається, що підтверджується Правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, де зазначено, що вихідна допомога та середній заробіток не належать до структури заробітної плати. Крім цього, позивач виходила із індексу зростання цін у державі - 102,4% станом на вересень 2020 року, тоді як заборгованість із заробітної плати повністю сплачена 19 червня 2020 року. Разом з тим, на підставі викладеного, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 102,20 грн. виходячи з наступного розрахунку: - заробітна плата за листопад 2019 року, була перерахована в квітні 2020 року, в сумі 4025,28 грн. Індекс інфляції за період з грудня 2019 року по березень 2020 року становить 100,5%. Компенсація - (4025,28 х 100,5) : 100 4025,28 = 20,13 грн. - заробітна плата за листопад 2019 року, була перерахована в березні 2020 року в сумі 1341,76 грн, компенсації не підлягає, оскільки індекс інфляції за період з грудня 2019 року по лютий 2020 року становить 99,7% . - заробітна плата за грудень 2019 року, була перерахована в червні 2020 року, в сумі 317,73 грн. Індекс інфляції за період з січня 2020 року по травень 2020 року становить 101,8 %. Компенсація - (317,73 х 101,8) : 100 317,73 = 5,72 грн. - заробітна плата за грудень 2019 року була перерахована в травні 2020 року, в сумі 741,37 грн. Індекс інфляції за період з січня 2020 року по квітень 2020 року становить 101,5%. (741,37 х 101,5) : 100 741,37 = 11,12 грн. - заробітна плата за січень 2020 року була перерахована в червні 2020 року, в сумі 4077,37 грн. Індекс інфляції за період з лютого 2020 року по травень 2020 року становить 101,6%. (4077,37 х 101,6) : 100 4077,37 = 65,23 грн. - 20,13 + 5,72 + 11,12 + 65,23 = 102,20 грн. Вказаний розрахунок не було спростовано позивачем всупереч процесуального обов`язку ст.ст. 12, 81 ЦПК України. Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Згідно ч. 3 ст. 23 КЗпП України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про достатність компенсації у розмірі 1000 грн з огляду на те, що роботодавець поступово сплачував заборгованість із заробітної плати, що свідчить про те, що позивач не була повністю позбавлена засобів до існування, та те, що нею не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між затримкою у розрахунку та погіршенням стану здоров`я. Позивач посилається на те, що відповідачем не було доведено несення витрат на правову допомогу. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19) зазначено, що витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20). В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги, детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору, довідка від 28.07.2020 та копія книги обліку доходів і витрат, яку ведуть Фізичні особи підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, згідно з якими відповідачем ТОВ «ЛКМЗ» були оплачені послуги представника - адвоката Бусуєк Л.А. у розмірі 4000 грн. (а.с.119-127). Колегія суддів враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу стосовно того, що відповідачем ТОВ «ЛКМЗ» були оплачені послуги адвоката в розмірі 4000 грн, що підтверджено додатком: Витягом із Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які проводять незалежну професійну діяльність, (а.с.119-127). Вказана Книга ведеться відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481, адвокатом Бусуєк Л.А., яка на час розгляду справи, здійснювала свою діяльність як фізична особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, усі свої доходи, які вона утримує, нею відображаються лише у цій Книзі. Зазначене відповідає вимогам закріпленим у пункті 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, який затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 № 481, в якому вказано, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати. Зазначений нормативно-правовий акт був чинним на час розгляду справи районний судом та вирішення питання про розподіл судових витрат Суд апеляційної інстанції зазначає, що строк розгляду справи є службовим, а не процесуальним строком, і за змістом ст. 376 ЦПК України не є підставою для скасування рішення районного суду. Так, положення абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України передбачає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. У цій справі колегія суддів дійшла висновку, що спір було вирішено вірно. З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги не знайшли свого підтвердження і висновків суду не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 375 ЦПК України залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. О.М. Хорошевський.