Постанова 4807 № 331/4863/19

Дата документу 23.09.2021 Справа № 331/4863/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/4683/19 Головуючий у 1 інстанції Антоненко М.В. Провадження №22ц/807/1816/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № б/н від 17 травня 2006 року отримав кредиту у розмірі 7500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/ складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. АТ КБ «ПриватБанк» зазначили, що відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, у зв`язку з чим станом на 31 серпня 2019 року має заборгованості у розмірі 448771,99 грн., яка складається з: 7106,75 грн. заборгованість за кредитом; 437833,24 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3832 грн. заборгованість за пенею та комісією. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, АТ КБ «ПриватБанк» просили суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у розмірі 123062,65 грн., яка складається з: 7106,75 грн. заборгованість за кредитом; 115955,90 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 15 серпня 2006 року по 31 жовтня 2017 року. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості в розмірі 7106,75 грн. та сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених вимог у розмірі 110,94 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а отже банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7106,75 грн. Разом з тим банк не надав належних та допустимих доказів про досягнення між сторонами згоди про нарахування процентів за користування кредитом, пені, комісії та штрафів. Зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з Умовами надання кредиту, без ідентифікації самих Умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з такою редакцією умов, на якій наполягав банк. Умови та Правила надання банківських послуг, надані банком, підпису відповідача не містять, належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, банком не надано. З огляду на наведене, суд першої інстанції вважав, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просять рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначають, що 17 травня 2006 року відповідачем було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а отже при укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Крім того, в тексті анкети-заяви сторони погодили розмір відсоткової ставки 3% на місяць з розрахунку 360 днів, що судом першої інстанції залишено поза увагою. Оскільки, сторони узгодили розмір відсоткової ставки в тексті анкети-заяви, у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у стягненні заборгованості за відсотками. Також, АТ КБ «ПриватБанк» зазначають, що ними було надано суду виписку по картковому рахунку, яка є належним та допустимим доказом факту отримання кредитних коштів, факт видачі кредитної картки, отримання відповідачем кредитних коштів, користування відповідачем кредитними коштами, часткове виконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що підстави для задоволення вимог скаржника про стягнення з нього процентів відсутні. ОСОБА_1 також вважає, що судове рішення від 22 січня 2021 року підлягає зміні у частині стягнення тіла кредиту шляхом його перерахунку та зменшенню. ОСОБА_1 вказує, що АТ КБ «ПриватБанк» приховує той факт, що було, укладено ще й другий кредитний договір, що підтверджується анкетою-заявою Про приєднання до Умов, Правил, тарифів від 26 липня 2012 року. При цьому, 17 травня 2006 року між ним та Банком жодних договорів № б/н, анкет, заяв про приєднання не укладалось та в матеріалах справи відповідні докази відсутні. Вважає доцільним подати клопотання про витребування у позивача у апеляційне судове засідання оригінал/копію заяви від 17 травня 2006 року на існуванні якої наполягає позивач. Банком надана до суду разом із позовом копія заяви від 15 серпня 2006 року. У вказаній заяві зазначено відомості щодо: 1) Кредитної картки «Універсальна», 2) кредитного ліміту у сумі 1800 грн. 3) розміру процентів - 3 % на місяць на залишок заборгованості (3*12=36%) на рік, 4) терміну дії картки «Універсальна» 3 роки. 5) Терміну дії кредитного ліміту збігається з терміном дії картки. При цьому, записи п.п.2),3),4) здійснені не відповідачем, а посадовими особами Банку від руки, тобто свідомо та не в момент підписання заяви відповідачем, тобто не 15 серпня 2006 року. У зв`язку з зазначеним, ОСОБА_1 вважає за необхідне та заявляє перед колегією суддів судової палати з розгляду цивільних справ Запорізького апеляційного суду клопотання про призначення проведення судової почеркознавчої експертизи щодо вищевказаних записів з метою встановлення ідентичності почерку відповідача у зазначених полях розділу 5 «Банківські послуги» Заяви від 15 серпня 2006 року, оскільки заперечує факт заповнення своєю рукою полів 2).3).4),5). Разом з тим, ОСОБА_1 визнає, що йому було встановлено кредитний ліміт 1800 грн., яким він користувався, а саме знімав гроші, вносив періодичні платежі. В заяві від 15 серпня 2006 року назва інтернет сайту Приватбанку, на якому, на думку Банку зберігаються вказані документи для ознайомлення, не зазначена. Також, в заяві не зазначено, що Умови, Правила нібито надавались відповідачу у письмовому вигляді. При цьому, позивачем, у сукупності разом із позовом, відповіддю на відзив, надано декілька різних, постійно змінюваних варіантів, редакцій Умов, які не містять підпису ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк», зазначивши, що 26 липня 2012 року, відповідач склав Анкету-заяву про Приєднання до нових Умов, Правил, Тарифів, визнав, що таким чином, фактично було укладено окремий договір №

2. При цьому, відомості щодо укладення між сторонами другого кредитного договору, Банком разом із позовом не надано, копію заяви від 26 липня 2012 року долучено до матеріалів справи лише після заявленого відповідачем клопотання про його витребування у відзиві. Звертає увагу, що в Анкеті-заяві про приєднання до Умов, складеною між сторонами 26 липня 2012 року, відсутні відомості, зокрема про розмір процентної ставки, відповідальність за порушення виконання зобов`язання у вигляді штрафів, пені, комісії, відсутні відомості про нарахування підвищених процентів, відсутні відомості про встановлений кредитний ліміт та строку повернення кредиту. ОСОБА_1 вимоги в частині стягнення з нього відсотків вважає необґрунтованими, крім іншого, також з підстав одноособової та без його належного повідомлення періодичної зміни процентної ставки, що відображено у розрахунку. З розрахунку також вбачається, що ОСОБА_1 частково вносив платежі за договором, які Банк спрямовував на сплату процентів та пені, що не обумовлено в другому договорі. Всього на пеню Банком спрямовано з 01 січня 2014 року по 24 червня 2016 року суму 2093 грн., яку слід відрахувати із суми 5371 грн. Таким чином, від подач визнає суму тіла кредиту у розмірі 3278 грн. З огляду на наведене, ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу просив відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у скасуванні рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року по цій справі в частині незадоволеної вимоги Позивача по стягненню процентів за будь-який період починаючи із 17 травня 2006 року. Відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні апеляційної скарги щодо позовних вимог по стягненню процентів із 17 травня 2006 року по 30 червня 2016 року та за будь-який інший період. Прийняти до уваги контр розрахунок відповідача, що є у запереченні на відповідь на відзив, та зменшити до стягнення з Відповідача суму тіла кредиту із 7106 грн. до 3228 грн., так як із 7106 грн. слід відрахувати 1735 грн.. 1735 грн. - це сума заборгованості за першим договором від 15 серпня 2006 року, кінцевим терміном погашення якої було 31 травня 2013 року, по якій сплив трирічний строк позовної давності для витребування її в судовому порядку, який сплив 30 травня 2016 року. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Також, за приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» оскаржується лише в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у розмірі 115955,90 грн. у період з 15 серпня 2006 року по 31 жовтня 2017 року. З огляду на зазначене, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7106,75 грн. колегією суддів не переглядається. При цьому, вимоги ОСОБА_1 щодо зменшення розміру стягнутого з нього тіла кредиту, заявлені ним у відзиві на апеляційну скаргу, також не розглядаються колегією суддів, оскільки з апеляційною скаргою ОСОБА_1 не звертався, що фактично свідчить про погодження з рішенням суду. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Встановлено, що звертаючись до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, на підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано Заяву (заповнюється клієнтом), Копію Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості за договором б/н від 17 травня 2006 року, світлокопію паспорту ОСОБА_1 , виписку по картковому рахунку відповідача, довідку про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, довідку про зміну кредитного ліміту, копію Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк (т. 1 а.с. 10, 11-16, 5-9, 17, 113-135, 137, 136 149-150). Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження погоджених між сторонами умов про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Колегія суддів не погоджується у повній мірі з таким висновком суду з огляду на таке. Вірним є висновок суду першої інстанції, що наданий Банком до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою не може бути прийнятий судом, оскільки за відсутності підпису відповідача у вказаних документах, неможливо встановити, що саме ці умови та правила були запропоновані відповідачу для ознайомлення. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які наведені у витягу з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, та вважає узгодженими банк. З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеній у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на підставі статей 207, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України Умови та правила надання банківських послуг, надані банком, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви. Між сторонами укладений кредитний договір, який не містить відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що 15 серпня 2008 року ОСОБА_1 підписано Заяву (заповнюється клієнтом) (т. 1 а.с. 10). У заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, та виразив свою згоду, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 . З вищевказаної заяви, вбачається також, що ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім`я кредитну картку «Універсальна» (т. 1 а.с. 10, зворот). Крім того, в заяві сторони погодили валюту кредиту - грн., розмір кредитного ліміту - 1800 грн., базову відсоткову ставку за кредитом у розмірі 3 відсотки на місяць на залишок заборгованості, та строк дії кредитної картки 3 роки. Вбачається також, що на підставі наведеної заяви ОСОБА_1 отримав кредитну картку № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 10, зворот). З довідки про зміну умов кредитування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , вбачається, що по ній відбувалася зміна кредитного ліміту, зокрема, максимально ліміт було збільшено до 7500 грн. (т. 1 а.с. 136). Факт користування кредитними коштами відповідачем також підтверджується випискою по картковому рахунку, яка додана позивачем до матеріалів справи. У виписці також відображена операція по збільшенню кредитного ліміту за рахунком ОСОБА_1 до 7500 грн. (т. 1 а.с. 124-135). Встановлено також, що 26 липня 2012 року, ОСОБА_1 підписана Анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанк (т. 1 а.с. 149-150). Із заяви від 26 липня 2012 року також вбачається, що ОСОБА_1 виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку кредитка «Універсальна». В заяві також зазначено, що ОСОБА_1 згоден з тим, що вказана заява разом з пам`яткою Клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між ним та Банком договір про надання банківських пологу. Він ознайомлений та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг, які були надані Клієнту у письмовому вигляді. При цьому, з урахуванням вищенаведених висновків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами правилами в редакції саме в редакціях, що були долучені до матеріалів справи. Проте, судом першої інстанції залишено поза увагою, що в заяві, яка підписана ОСОБА_1 15 серпня 2006 року, сторони узгодили розмір відсоткової ставки за користування кредитом, який дорівнює 3% на місяць (36% на рік). Тобто сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Довідка підписана особисто ОСОБА_1 а тому ці умови кредитування вважаються узгодженими сторонами та мають виконуватись позичальником належним чином. Отже, банк набув право на отримання процентів за вказаним кредитним договором. Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав необґрунтованості є помилковим, оскільки, відповідач, підписав 15 серпня 2006 року заяву, в якій передбачена сплата відсотків за користування кредитом, тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК Українищодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки апеляційного суду про недоведеність укладення між сторонами договору - є безпідставними. Разом з тим, дослідивши розрахунок, наданий АТ КБ «ПриватБанк» колегією суддів встановлено, що визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 437833,24 грн., та заявлені до стягнення 115955,90 грн. суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді. У заяві зазначено, що базова процентна ставка становить 3 % на місяць, тобто 36% на рік, її зміна не передбачена. Проте, з розрахунку заборгованості вбачається, що з 01 вересня 2014 року як на поточну та і на прострочену заборгованість відбулось підвищення відсоткової ставки до 34,80 %, а з 01 квітня 2015 року до 43,2%. Вбачається також, що банком нараховувалися проценти за ставкою 72% на прострочену заборгованість. Проте, докази, що сторонами були погоджені вказані умови, в матеріалах справи відсутні. Таким чином, представлений банком розрахунок заборгованості у розмірі 437833,24 грн., колегія суддів не може прийняти до уваги. Відповідно до положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив судам, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Колегією суддів враховується, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Проте, враховуючи, що ОСОБА_1 періодично здійснював погашення за наданим кредитом, та деякі суми з цих коштів направлялися на погашення безпідставно нарахованих процентів, що відображається у графі 11 розрахунку, колегія суддів позбавлена можливості встановити дійсний розмір заборгованості, оскільки вказані зарахування також впливають на дійсний розмір тіла кредиту у відповідні періоди, на яке за умовами повинно було відбуватись нарахування відсотків. З наданого позивачем розрахунку заборгованості неможливо вставити дійсний розмір заборгованості за тілом та відсотками у відповідні періоди, що позбавляє колегію суддів навести відповідний розрахунок. Крім того, з розрахунку заборгованості та виписці по рахунку ОСОБА_1 , також вбачається, що банком проводилося автоматичне списання на погашення нарахованої пені, при цьому, факт погодження з ОСОБА_1 умов щодо відповідальності внаслідок невиконання договору, АТ КБ «ПриватБанк» не доведено. Також, слід звернути увагу, що в заяві від 15 серпня 2006 року, сторони узгодили строк дії кредитного договору, який збігається з терміном дії картки, та становить 3 роки. При цьому, з розрахунку та виписці, колегією встановлено, що плата за користування відсотками, Банком нараховувалася у період з 17 вересня 2006 по 31 травня 2019 року. Натомість, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, з доказів, які містяться в матеріалах справи, неможливо визначити строк дії кредитної картки, встановити, що анкета заява, підписана ОСОБА_1 26 липня 2012 року є продовженням кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки,та, відповідно, здійснити нарахування за погодженою відсотковою ставкою в межах дії кредитного договору. При цьому, довідку про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, суд взяти до уваги не може, оскільки зазначені в ній відомості, суперечать іншим доказам. Так, у вказані довідці датою відкриття та видачі картки № 4149605332035625, зазначено 16 травня 2006 року (т. 1 а.с. 137), разом з тим, заяву, на підставі якої ОСОБА_1 було видану зазначену картку, останній підписав 15 серпня 2006 року. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Приписами статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. За таких обставин, з урахуванням того, що колегія суддів позбавлена самостійно здійснити розрахунок заборгованості на погоджених сторонами умовах у зв`язку з ненаданням позивачем вихідних даних, що є його процесуальним обов`язком, не можуть бути задоволені вимоги АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення відсотків. Відповідно п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність доказів про погодження сторонами умов договору кредитування є помилковими і спростовується матеріалами справи, у зв`язку з чим рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року в частині відмови стягнення відсотків підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні цих вимог. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по процентам змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні вимог. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 січня 2021 року в частині задоволення позовних вимог колегією суддів не переглядалося. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 23 вересня2021 року. Головуючий: Судді: