Постанова 4807 № 315/1251/20

Дата документу 11.01.2021 Справа № 315/1251/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 315/1251/20 Головуючий у 1 інстанції Телегуз С.М. Провадження №22ц/807/221/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 22 березня 2011 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» зазначали, що відповідно до виявленого бажання, Відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову. У подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 6400 грн. Пунктом 1.3.2.3.3 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору, про які Кредитором інформується позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах п. 1.1.3.1.9 Договору. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання виконали у повному обсязі, а саме надали Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, проте Відповідач свої зобов`язання порушив, у зв`язку з чим, станом на 30 червня 2020 року має заборгованість у розмірі 215370,97 грн., яка складається з: 3224,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 210579,80 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 1567,01 грн. - нарахована пеня. Оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми кредиту, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у розмірі 135544,15 грн., яка складається з: 3224,16 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 132319,99 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 22 березня 2011 року по 31 серпня 2019 року та 2102 грн. судових витрат. Заочним рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості по відсоткам та пені, суд першої інстанції послався на правову позицію, що міститься в постанові Верховного Суду від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, відповідно до якої Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг, які не підписувались при заповненні заяви-анкети позичальником, не можуть вважатись складовою частиною кредитного договору, а встановлені цими документами відсоткова ставка, пеня та штрафи не можуть бути застосовані при визначенні кредитної заборгованості. Оскільки у заяві позичальника від 22 березня 2011 року процентна ставка не зазначена, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами. Відмовляючи у задоволенні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що за даними виписки по рахунку вбачається, що відповідачем було отримано кредитних коштів на суму 11726,62 грн., а внесено на погашення заборгованості за кредитом - 15677,24 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просять скасувати заочне рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2020 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що судом першої інстанції не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа № 750/6058/17), від 23 грудня 2019 року (справа № 572/1169/17), від 12 лютого 2020 року (справа № 382/327/18), від 26 лютого 2020 року (справа № 355/1091/17). Так, судом першої інстанції не прийнято до уваги погоджену сторонами та підписану відповідачем довідку від 22 березня 2011 року про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна 55 днів пільгового періоду», якою сторонами погоджено умови кредитування, а саме: тип картки, тип кредитної лінії - поновлювальна, валюта рахунку - гривня, базова відсоткова ставка - 2,5 % на місяць, розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, що слідує за звітним, порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості, що призвело до помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом. Таким чином, з Відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3224,16 грн. а також відсотки у розмірі 692,56 грн. нараховані за погодженою відсотковою ставкою 30% річних, розраховані до дня закінчення дії картки, тобто до 30 листопада 2014 року. Так, ст. 367 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Зокрема, частинами 1,6 цієї статті встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. ОСОБА_1 своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Положеннями частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вбачається, що на підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» додано до позовної заяви заяву, згідно якої ОСОБА_1 виявила бажання оформити на своє ім`я кредитну картку Універсальна; довідку про умови кредитування, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, розрахунок заборгованості за договором б/н від 22 березня 2011 року, світлокопію паспорту ОСОБА_1 , виписку по картковому рахунку, довідки про зміну умов кредитування та про видачу кредитних карток (а.с. 6-44). Відмовляючи АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні вимог щодо стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження погоджених між сторонами умов про сплату відсотків за користування кредитними коштами. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Вірним є висновок суду першої інстанції, що наданий Банком до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою не може бути прийнятий судом, оскільки за відсутності підпису відповідача у вказаних документах, неможливо встановити, що саме ці умови та правила були запропоновані відповідачу для ознайомлення. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які наведені у витягу з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, та вважає узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, оскільки висновок суду, що сторони не погодили розмір відсоткової ставки за кредитним лімітом спростовуються матеріалами справи. Так, судом першої інстанції залишено поза увагою, що 22 березня 2011 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк (а.с. 16). На підставі вищезазначеної заяви, ОСОБА_1 видано кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до 11/14 (а.с. 15). З довідки про зміну умов кредитування кредитної картки № 557721270330628, вбачається, що по ній відбувалася зміна кредитного ліміту, зокрема, ліміт було збільшено до 6400 грн. (а.с. 15). Факт користування кредитними коштами відповідачем також підтверджується випискою по картковому рахунку, яка додана позивачем до позову. У виписці також відображена операція по збільшенню кредитного ліміту за рахунком ОСОБА_1 до 6400 грн. (а. с. 10-14). Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» долучено до позовної заяви довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 17), яка підписана ОСОБА_1 . В довідці сторони узгодили розмір відсоткової ставки за користування кредитом, який дорівнює 2,5% на місяць (36% на рік) (а.с. 9, зворот). Тобто сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами. Довідка підписана особисто ОСОБА_1 , а тому ці умови кредитування вважаються узгодженими сторонами та мають виконуватись позичальником належним чином. Отже, банк набув право на отримання процентів за кредитним договором № б/н від 22 березня 2011 року. Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав необґрунтованості є помилковим, оскільки, відповідач, підписуючи 22 березня 2011 року анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідач погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитування. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам статей 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання, а тому висновки апеляційного суду про недоведеність укладення між сторонами договору - є безпідставними. Оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 3224,16 грн., то така заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом в період з 22 березня 2011 року по 31 серпня 2019 року у сумі 132319,99 грн., суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 2,5 % на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме: 34,8%, 43,2% на місяць. Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню виходячи з процентної ставки 2,5 на місяць та нарахованих в межах строку дії картки, тобто до 11/14. З урахуванням наведеного, за погодженими умовами кредитування в межах заявлених вимог, з 22 березня 2011 року до 30 листопада 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за відсотками, виходячи з розміру відсоткової ставки 2,5 % на місяць на залишок заборгованості, становить 692,56 грн. (станом на 31 серпня 2014 року заборгованість по відсоткам складала 448,02 грн.; заборгованість по відсоткам за період з 01 вересня 2014 рок по 30 листопада 2014 року - 3224,16 грн. х 30 х 91 днів: 360 : 100 = 244,49 грн.) Відтак стягненню на користь банка підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3224,16 грн. та відсотками в розмірі 692,56 грн. За вказаних обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками відповідно до п. 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог банку та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості кредитним договором б/н від 22 березня 2011 року, з якої заборгованість за тілом кредиту 3224,16 грн. та відсотками в розмірі 692,56 грн. Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України АТ КБ «ПриватБанк» має право на компенсацію відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог (2,88%) в розмірі 60,73 грн. та суми судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 91,10 грн., всього 151,83 грн. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2020 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову, за якою: Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 26 жовтня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 22 березня 2011 року у розмірі 3916 (три тисячі дев`ятсот шістнадцять) гривень 72 копійки, з якої заборгованість за тілом кредиту 3224 (три тисячі двісті двадцять чотири) гривні 16 копійок, заборгованість за відсотками в розмірі 692 (шістсот дев`яносто дві) гривні 56 копійок. В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» понесені судові витрати у сумі 151 (сто п`ятдесят одну) гривню 83 копійки.» Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 11 січня 2021року. Головуючий: Судді: