Постанова 4806 № 297/2359/19

Справа № 297/2359/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 03 серпня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Готра Т.Ю., Кондора Р.Ю. з участю секретаря судового засідання: Балаж Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Берегівського районного суду від 02 січня 2020 року ухваленого головуючим суддею Гал Л.Л. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в : Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - Банк) подало вказаний позов до суду посилаючись на те, що 11 квітня 2014 року відповідачка звернулася до нього з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від цієї ж дати. Ця заява, за твердженням позивача, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», викладеними на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між Банком і відповідачем Договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Відповідно до умов ст., ст. 207, 634, 638, 639 та 642 Цивільного кодексу України, Банк вважає, що підписанням вказаної заяви доводиться укладення між сторонами договору в письмовій формі та ознайомлення відповідача з його умовами. На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позивач зазначив, що відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості, а тому з посиланням на умови Договору та статті 509, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 617, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість станом на 31.08.2019 в сумі 71 447,74 грн. В підтвердження обставин, на які позивач посилався, як на підставу для задоволення позову, ним додано до позовної заяви письмові докази: розрахунок заборгованості, копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, копію витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг. Рішенням Берегівського районного суду від 02 січня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту у розмірі 1797,83 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. На зазначене рішення Банком подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, апелянт просить скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні заборгованості з відсотків, неустойки та частини заборгованості по тілу кредиту та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що кредитний договір між апелянтом та позивачем було укладено у встановленому законом порядку, договір є обов`язковим для виконання. Позивач виконав свої зобов`язання по договору, і у зв`язку з порушенням своїх зобов`язань по договору, відповідач повинен погасити заявлену Банком заборгованість по договору кредиту. Вказує, що Банком доведено факт укладення договору в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України, а відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Також посилається на постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №356/1635/16-ц, у справі №342/180/17, від 28.03.2019 року у справі №428/2873/17, від 06.02.2018 у справі №755/2720/16-ц, від 17.04.2019 року у справі №666/388/16-ц. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з відсотків та неустойки, то апеляційний суд, в силу приписів ст. 367 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині в межах доводів апеляційної скарги. Задовольняючи позов лише частково, суд першої інстанції вважав, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору саме на таких умовах, не доведено всіх істотних умов договору, а отже, відсотки та неустойка не можуть бути стягнуті. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Як слідує з матеріалів справи, позивачем подана «Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку», яку 11 квітня 2014 року підписала ОСОБА_1 (а.с.7). Відповідно до цієї заяви відповідач погодилась, що така разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між нею і Банком договір про надання банківських послуг. Виходячи з цього ПриватБанк зазначає, що вказаною заявою доводиться факт звернення відповідача до Банку за отриманням банківських послуг. Також до позовної заяви додані Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.9-32) та Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.8). Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 станом на 31.08.2019 складала 71 447,74 грн., з яких: 1797,83 грн. - заборгованість за кредитом, 65 371,45 грн. - відсотки, 400 грн. - пеня та комісія, 500 грн. - штраф (фіксована складова), 3378,46 грн. - штраф (процентна складова), (а.с.5, 6). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статей 633, 634 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати, зокрема, надання послуг кожному, хто до неї звернеться (зокрема, банківське обслуговування); умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги; договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання полягає у приєднанні другої сторони до запропонованого договору в цілому, а його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За замістом статей 526, 1048, 1054, 1055 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним; за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України), відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно заяви-анкети, Пам`ятка клієнта, Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, є складовими кредитного договору. Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, банком не надано доказів, що саме долучені ним витяг з Умов та Правил діяли на момент укладення кредитного договору, позаяк такі не підписані позичальником. При цьому, сама анкета-заява є частково нечитабельною, у зв`язку з чим не можна навіть стверджувати, що ОСОБА_1 звернулася до Банку з метою отримання саме кредитних послуг. Також позивачем взагалі не долучено Пам`ятки клієнта та Тарифів банку, які є складовою кредитного договору згідно заяви-анкети. Отже, надані позивачем до суду першої інстанції докази не дають можливості встановити всі істотні умови кредитного договору. Крім того, колегія суддів враховує також наступне. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) у Постанові від 03 липня 2019 року зазначила, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Посилання апелянта на Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту і Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Зважаючи на встановлені обставини, надана позивачем Анкета-заява сама по собі не є належним і достатнім доказом укладення кредитного договору. Такий договір не містить всіх істотних умов, необхідних для договорів кредиту за якими сторони досягли згоди, зокрема - строків повернення кредиту, порядку та форми сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. У Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яку 11 квітня 2014 року підписала ОСОБА_1 , зазначено що договір про надання банківських послуг складається з цієї заяви, разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами. Оскільки відсутні три з чотирьох складових договору, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження всіх істотних умов укладення кредитного договору. Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на відповідні постанови ВС, оскільки такі не узгоджуються з Постановою Великою Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17). Даючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору апеляційний суд вважає їх безпідставними. В даному випадку ОСОБА_1 є пересічним споживачем банківських послуг та відповідно більш слабкою стороною договору. Отже, відсутність її заперечень на позов не свідчить про визнання нею всіх обставин такого позову, в тому числі й щодо умов укладеного кредитного договору. В свою чергу, при пред`явленні позову про стягнення заборгованості за кредитом, укладеним у формі договору-приєднання, суд зобов`язаний встановити усі істотні умови такого кредитного договору, а обов`язок доведення щодо змісту таких умов лежить саме на позивачу. Відтак, відсутність заперечення відповідача не має самостійного правового значення, позаяк недоведеним є факт укладення кредитного договору на умовах на які посилається позивач. Вказане у свою чергу є підставою для відмови в задоволенні вимог про стягнення відсотків та неустойки, що судом і зроблено. Також недоречним є посилання апелянта на те, що суд знехтував принципами платності кредитного договору, оскільки суд не вказував, що кредит є безоплатним, а лише констатував недоведеність позивачем всіх істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо розміру та порядку нарахування відсотків. Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують. Судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення, залишити без змін. А звідси, керуючись приписами ст. 368, п. 1 ч. 1, ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», залишити без задоволення. Рішення Берегівського районного суду від 02 січня 2020 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови суду складено 04 серпня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: