Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 676/1038/21

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 676/1038/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шевцова Л.М. Суддя-доповідач: Біла Л.М. 22 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області, Інспектора взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Тернопільській області лейтенанта поліції Маличка Романа Зіновійовича про скасування постанови, В С Т А Н О В И В : В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Тернопільськй області лейтенанта поліції Маличка Романа Зіновійовича та до Управління патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 липня 2021 року позов задоволено в повному обсязі. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Управління патрульної поліції в Тернопільській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянтом відзначено про неналежну оцінку судом першої інстанції обставин, за яких позивач саме і був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, тобто непред`явлення інспектору поліції реєстраційного документа на транспортний засіб та поліса ОСЦПВ власників наземних транспортних засобів. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Сторони в судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомленні про дату, час та місце судового розгляду справи. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи достатність наявних в матеріалах справи доказів та зважаючи на відсутність будь-яких клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участі, судова колегія вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без участі сторін за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах заявлених вимог відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з наступних підстав. Як встановлено судом, постановою інспектора взводу 1 роти № 4 батальйону УПП в Тернопільській області ДПП лейтенанта поліції Маличка Р.З. серія ДП18 №784020 від 09.02.2021 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 та ч.1 ст.122 та КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 425 грн. Зі змісту постанови серія ДП18 №784020 від 09.02.2021 року встановлено, що 09.02.2021 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen passat, д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Степана Бандери, 34а в с. Смиківці, Тернопільського району, перевищив встановлену в населеному пункті швидкість 50 км/год, оскільки рухався зі швидкістю 77 км/год., чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, за що був зупинений інспектором патрульної поліції. Водій відмовився пред`явити документи на автомобіль та страховий поліс, внаслідок чого останнього притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом складання постанови і за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. Постановляючи оскаржуване рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження обгрунтованості притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, Законом України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993, Законом України «Про національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 . За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Статтею 16 цього Закону визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. За п. 1.3. ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9). В силу положень ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ст. 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення. З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі - Інструкція). Пунктом 1 цієї Інструкції передбачено, що ця Інструкція визначає процедуру оформлення поліцейськими підрозділів поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Згідно пункту 4 Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частинами 1, 2, 3 і 5 статті 122 КУпАП. Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Пунктом 9 вказаного розділу передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Отже, з метою виконання покладених законодавством обов`язків щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейський має встановити особу, яка притягується до адміністративної відповідальності. Пунктом 2.4 Правил дорожнього руху закріплено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. За результатами аналізу наведених положень, колегія суддів приходить до висновку, що у випадку зупинення поліцейським транспортного засобу у порядку виконання обов`язку по здійсненню контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, повідомлення водію інформації про себе та про причину зупинки, водій зобов`язаний пред`явити документи, зазначені у пункті 2.1 Правил дорожнього руху. Після пред`явлення відповідних документів поліцейський зможе приступити до розгляду справи про адміністративне правопорушення, під час якого з`ясовується питання вчинення водієм правопорушення. З огляду на викладене, незгода водія з підставою зупинки, а також позиція останнього про відсутність факту вчинення порушення Правил дорожнього руху, якщо саме таке порушення стало підставою для зупинки, не звільняє від обов`язку пред`явити документи, зазначені в пункті 2.1 Правил дорожнього руху. Таким чином, твердження позивача про те, що зупинка його транспортного засобу здійснена відповідачем безпідставно, колегія суддів до уваги не приймає, адже на момент зупинки відповідач не зобов`язаний надавати докази на підтвердження вчинення водієм порушень Правил дорожнього руху. Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки відповідні документи. Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з відеозапису здійсненого реєстратором, закріпленим на форменному одязі патрульного, останній на запитання водія роз`яснив на підставі чого зупинено транспортний засіб, у зв`язку з чим просив відповідні для складення відповідної постанови. Також, відповідачем були роз`яснені позивачу його права відповідно положень ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. В свою чергу, позивач законні вимоги патрульного не виконав. Статтею 245 КУпАП зазначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Виключений перелік підстав за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб передбачено у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до п.1 якої такою підставою є порушення водієм Правил дорожнього руху. Частиною 3 наведеної статті встановлено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. В матеріалах справи наявний відеозапис з місця події, здійснений з нагрудної камери інспектора поліції, який оглянуто судовою колегією в ході розгляду даної справи В даному випадку, колегія суддів вважає за необхідне прийняти даний відеозапис до уваги, оскільки останній в повному обсязі, в логічній послідовності та хронологічному порядку підтверджує факт не надання позивачем реєстраційних документів на транспортний засіб та полісу ОСЦПВ на законну вимогу поліцейського, а тому він є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст.73-74 КАС України. Відповідно до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Перевищення позивачем встановленого обмеження швидкості руху підтверджується фотофіксацією, яка проводились приладом ТгuСАМ LTI 20/20 в межах населеного пункту с.Смиківці, Тернопільського району. Відтак, маючи законні підстави для зупинки транспортного засобу, відповідно до ст.ст. 31, 32, 35 ЗУ України «Про Національну поліцію» відповідач зупинив ТЗ під керуванням позивача та пред`явив законну вимогу щодо перевірки документів. Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). Отже, відповідач, переконавшись в достатності підстав для зупинення транспортного засобу позивача, внаслідок виявлення порушення останнім правил дорожнього руху, вимагаючи пред`явити документи, передбачені пунктом 12.4 ПДР, діяв у відповідності до покладених на нього повноважень та норм чинного законодавства. Колегія суддів підкреслює, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Зазначене узгоджується із висновком постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №127/19283/17. Колегія суддів звертає увагу, що позивача було притягнуто до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП у зв`язку з порушенням останнім п.12.4 ПДР, що виявилось у не пред`явленні позивачем документів на транспортний засіб та полісу ОСЦПВ на вимогу працівника поліції, а тому колегія суддів не надає оцінки посиланню апелянта на невідповідність засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 ТгuСАМ» вимогам нормативно-правових актів та інші обґрунтування щодо відсутності порушення ним п. 12.4 ПДР України та ч. 1 ст. 122 КУпАП щодо перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять сім кілометрів на годину, оскільки зазначені обставини не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення при наявності складу правопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Слід зазначити, що позивач в ході розгляду даної справи не спростував факт відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП, оскільки поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на транспортний засіб Volkswagen passat, д.н.з. НОМЕР_1 , ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надав. Стосовно доводів позивача про те, що він не зобов`язаний був пред`являти на вимогу поліцейського страховий поліс, оскільки зупинка транспортного засобу не була зумовлена порушенням правил ПДР, то колегія суддів звертає увагу, що положеннями ст. 53 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України встановлено безпосередній обов`язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий поліс. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі 465/6677/16-а та від 13.03. 2020 у справі №161/11159/16-а. Отже, наявність чи відсутність у діях водія правопорушення, яке було підставою для його зупинення працівником поліції не звільняє його від обов`язку пред`явити для перевірки поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Невиконання цього обов`язку є складом самостійного правопорушення, яке передбачено ч.1 ст.126 КУпАП. Таким чином, позивачем не дотримано вказаних вимог законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України). Разом з тим, у разі надання відповідачем доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, останній має спростовувати ці доводи. Таким чином, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20 грудня 2019 року у справі №1540/4811/18. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не правильно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належну правову оцінку. В даному випадку, доводи апеляційної скарги в повному обсязі спростовують висновки суду першої інстанції та підтверджують наявність правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та такими, що потребують окремої оцінки судом апеляційної інстанції. Колегія суддів враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. В аспекті оцінки аргументів сторін в апеляційному провадженні суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Тернопільській області задовольнити повністю. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області, Інспектора взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Тернопільській області лейтенанта поліції Маличка Романа Зіновійовича про скасування постанови скасувати. Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.