Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/9014/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6624/21 Справа № 182/9014/18 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання - Кислиця І.В. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2021 року, яке ухвалене суддею Рунчевою О.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 березня 2021 року, - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (надалі ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Анастасі-Компані Агро» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», який в свою чергу переуступив права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анастасі-Компані Агро» було укладено кредитний договір № CrL-300/1472/2006, згідно з яким боржник отримав кредит у розмірі 200 000,00 грн., строком до 01 березня 2007 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 02 березня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № РМ-300/1432/2006, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Наявко І.М., реєстровий №

179. Предметом іпотеки за цим договором є двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві власності. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2007 року по справі № 25/163-07 позов було задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анастасі-Компані Агро» на користь Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № CrL-300/1472/2006від 01 березня 2006 року у сумі 350 921,35 грн. та судові витрати 3 627,21, а всього суму у розмірі 354 548,56 грн. 12 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № CrL-300/1472/2006 від 01 березня 2006 року. Також 12 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права вимоги за договорами іпотеки, в тому числі за договором іпотеки № РМ-300/1432/2006 від 02 березня 2006 року, реєстровий №

179. Посилаючись на викладене, просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CrL-300/1472/2006 від 01 березня 2006 року, укладеного з Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» у сумі 354 548, 56 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РМ-300/1432/2006, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Наявко І.М., реєстровий № 179 двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві власності шляхом, проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною за процедурою, яка передбачена Законом України «Про виконавче провадження», на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Передати в управління іпотекодержателю Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , шляхом надання права Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» примусового входу до предмета іпотеки, обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, заміни замків, а також укладення договорів про надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами, установами, організаціями. Виселити з предмета іпотеки - двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судові витрати. У березні 2019 року відповідач ОСОБА_1 подав заяву про застосування позовної давності, посилаючись на те, що виконання зобов`язань за кредитним договором, від 02 березня 2006 року укладеного між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 забезпечено шляхом укладання договору іпотеки № РМ-300/1432/2006 від 02.03.2006 року, строк дії якого встановлено до 01 березня 2007 року. Позивач звернувся до суду лише 27.11.2018 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить скасувати рішення суду та ухвалити нвое рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, позивач зазначає, що іпотека діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, а оскільки боргові зобов`язння ТОВ «Анастасі-Компані Агро» не виконані у повному обсязі, то позивач у будь-який час, має право на звернення стягнення на предмета іпотеки в порядку ст. .38 ЗУ «Про іпотеку». У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися і про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 адвокат Бушуєва Ю.В., заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 01 березня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», який в свою чергу переуступив права вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Анастасі-Компані Агро» було укладено кредитний договір № CrL-300/1472/2006, згідно з яким боржник отримав кредит у розмірі 200 000,00 грн., строком до 01 березня 2007 року (а.с. 8-11). З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 02 березня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № РМ-300/1432/2006, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Наявко І.М., реєстровий №

179. Предметом іпотеки за цим договором є двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві власності (а.с. 12-17). Предметом іпотеки за цим договором є двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві власності. 12 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № CrL-300/1472/2006 від 01 березня 2006 року. Також 12 листопада 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права вимоги за договорами іпотеки, в тому числі за договором іпотеки № РМ-300/1432/2006 від 02 березня 2006 року, реєстровий №

179. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2007 року по справі № 25/163-07 позов було задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анастасі-Компані Агро» на користь Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № CrL-300/1472/2006від 01 березня 2006 року у сумі 350 921,35 грн. та судові витрати 3 627,21, а всього суму у розмірі 354 548,56 грн. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2014 року, яке залишено ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 квітня 2015 року без змін, у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подано позов з пропуском трирічного строку позовної давності, клопотань щодо поновлення пропущеного процесуального строку позивачем заявлено не було. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Статтею 3 цього Закону визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України (ст. 2 Закону України «Про іпотеку»). Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Таким чином, іпотека є різновидом застави. З вищевикладених правових норм вбачається, що іпотека нерозривно пов`язана з основним зобов`язанням. Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення передбачено ст. 33 Закону України «Про іпотеку». Згідно з частиною 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Так, відповідно до п. 2 Кредитного договору № CrL-300/1472/2006від 01 березня 2006 року строк остаточного повернення кредиту визначено до 01 березня 2007 року. Разом з тим, звернувшись у 2007 році до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до ТОВ «Анастасі-Компані Арго» про стягнення заборгованості за цим Кредитним договором, ТОВ „ОТП Факторинг Україна використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилась не сплаченою, чим на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку кредитування, що встановлено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2007 року, яке набрало законної сили. Відповідно до позиції Верховного Суду України у справі № 6-1763цс16 не перериває перебігу строку позовної давності подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. При цьому, у цій же справі № 6-1763цс16 ВСУ зазначив: «… предметом спору в зазначених заявах було звернення стягнення на іпотечне майно, натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором. Задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що банк не пропустив строку позовної давності, оскільки внаслідок звернення його до суду з позовом про звернення стягнення на майно позовна давність перервалась». Таким чином, Верховний суд України однозначно висловився, що пред`явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором не перериває позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (та навпаки), оскільки вказані вимоги є різними. Аналогічний по своїй суті правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18). Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у 2007 році змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 протягом трьох років від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. За правилами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, право на пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача виникла ще у листопаді 2010 року. Водночас, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у листопаді 2018 року, тобто поза межами строків позовної давності. Крім того, позивач ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у 2014 році. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.07.2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 квітня 2015 року, ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» відмовлено у задоволенні позовних вимог, з тих підстав, що Банк мав право звернутися до ОСОБА_1 ,який є поручителем відповідно до договору поруки №SR-300/1024/2006 від 01.03.2006 року, протягом шести місяців, проте вернувся до суду з пропуском шестимісячного строку, що стало підставою для відмови в позові (а.с.129-134). Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Старббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що як до основного, так до додаткового зобов`язання сплили строки позовної давності, про застосування яких просив відповідач у суді першої інстанції, оскільки позивач не скористався своїм правом, та не звернув стягнення на предмет іпотеки в межах строків позовної давності. Доводи апеляційної скарги про те, що іпотека діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, а оскільки борги не погашені, то позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки та позовна давність ним не пропущена, спростовуються вищевикладеним. При цьому, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи, однак ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає, у зв`язку з чим відмова у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав пропуску позивачем позовної давності жодним чином не впливає на чинність іпотечного договору. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: