Постанова КЦС ВС № 522/10356/16-ц

Постанова Іменем України 18 січня 2023 року м. Київ справа № 522/10356/16 провадження № 61-9406св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» на постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк» (далі - ПАТ «МТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов обґрунтований тим, що між ПАТ «МТБ Банк» та ОСОБА_1 укладені: кредитний договір від 11 квітня 2008 року № 00961/RO, на виконання умов якого позичальниці надано кредит у сумі 62 704,89 доларів США, з якого: на споживчі цілі - 58 600,00 доларів США, на сплату страхових платежів із терміном погашення до 10 квітня 2018 року включно - 4 104,89 доларів США; кредитний договір від 25 червня 2008 року № 01038/RO, на виконання умов якого позичальниці надано кредит у сумі 44 000,00 доларів США, а також у сумі 3 824,24 доларів США - на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом 10,9 % річних. Виконання зобов`язання за цими кредитними договорами забезпечені договором поруки, укладеним із ОСОБА_3 , а також договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_2 . Банк зазначав, що відповідачі порушують умови кредитних договорів, договорів забезпечення, не повертають кредити та не сплачують відсотки за користування кредитними коштами. Посилаючись на ці обставини, ПАТ «МТБ Банк» просило стягнути солідарно з позичальниці ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитними договорами у розмірі 48 689,86 доларів США та 677 007,61 грн, у тому числі: 40 261,72 доларів США - поточна заборгованість за наданими кредитами (основний борг); 8 428,14 доларів США - заборгованість зі сплати відсотків; 373 778,90 грн - пеня за несплату основного боргу; 251 299,49 грн - пеня за несплату процентів за користування кредитом; 51 929,22 грн - штраф. Також ПАТ «МТБ Банк» просило у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежилі приміщення НОМЕР_3, загальною площею 43,5 кв. м, нежилі приміщення НОМЕР_4, загальною площею 43,6 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 на праві власності, шляхом продажу цього майна з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 18 893,00 доларів США. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2018 року позов ПАТ «МТБ Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «МТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами у розмірі 48 689,86 доларів США та 677 007,61 грн, у тому числі: - 40 261,72 доларів США - поточна заборгованість (основний борг); - 8 428,14 доларів США - заборгованість зі сплати відсотків; - 373 778,90 грн - пеня за несплату основного боргу; - 251 299,49 грн - пеня за несплату відсотків за користування кредитом; - 51 929,22 грн -штраф. У рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежилі приміщення НОМЕР_3, загальною площею 43,5 кв. м, та нежилі приміщення НОМЕР_4, загальною площею 43,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 01 грудня 2006 року та на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 01 грудня 2006 року, шляхом продажу майна з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 18 893,00 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення мотивоване тим, що позичальниця не виконувала належним чином взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржниці та поручителя, у рахунок погашення заборгованості підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки. Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2018 року скасовано, ухвалено нове про відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний суд мотивував своє рішення тим, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки не встановив фактичний розмір кредитної заборгованості; не дослідив наявну в матеріалах справи виписку про рух коштів на рахунку боржника; не проаналізував інформацію, що міститься у розрахунку кредитної заборгованості на предмет того, чи повні відображатися у цьому розрахунку кошти, внесені позичальницею на погашення кредитної заборгованості; помилково застосував статтю 559 ЦК України при вирішенні питання про припинення іпотечного договору від 25 червня 2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_2 , вважаючи, що договори поруки, укладені між ОСОБА_3 та банком, припинили свою дію; не надав оцінку наявним у матеріалах справи додатковим угодам до договору поруки від 23 червня 2010 року, укладеним між ОСОБА_3 та ПАТ «МТБ Банк», погодженим ОСОБА_1 , дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до ПАТ «МТБ Банк» наслідків ухилення від участі в експертизі, передбачених статтею 109 ЦПК України. Постановою Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «МТБ Банк» залишено без задоволення. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем під час розгляду справи судом. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У вересні 2022 року ПАТ «МТБ Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 211/5281/16, Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16 щодо застосування правил статті 264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності.

Позиція Верховного Суду Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Встановлені судами обставини 11 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» (далі - ВАТ «МТБ»), правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 00961/RO, за умовами якого позичальниця отримала кредит у розмірі 62 704,89 доларів США, з яких: 58 600,00 доларів США - на споживчі цілі, 4 104,89 доларів США - на сплату страхових платежів, із терміном погашення до 10 квітня 2018 року включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 9 % річнихза фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. 25 червня 2008 року між ВАТ «МТБ», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 01038/RO, за умовами якого позичальниця отримала кредит у розмірі 47 824,24 доларів США, з яких: 44 000,00 доларів США - на споживчі цілі, 3 824,24 доларів США - на сплату страхових платежів, з терміном погашення до 24 червня 2018 року включно, зі сплатою за користування кредитом 10,9 % річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Пунктом 2.3.3 кредитних договорів передбачено, що банк має право, зокрема, у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених кредитними договорами, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, виконання інших зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі шляхом направлення позичальнику відповідного повідомлення. Згідно з статтями 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, комісію й відсотки за фактичний строк його користування, у повному обсязі виконати інші зобов`язання за цим договором. На забезпечення виконання зобов`язання за цими кредитними договорами між банком та ОСОБА_3 укладені договори поруки від 11 квітня 2008 року № 03390rO та 25 червня 2008 року № 03488rO, за умовами яких поручитель зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання нею зобов`язань, що виникли на підставі кредитних договорів від 11 квітня 2008 року № 00961/RO та 25 червня 2008 року № 01038/RO. На забезпечення виконання зобов`язання за цими кредитними договорами між банком та ОСОБА_2 укладені 11 квітня та 25 червня 2008 року іпотечні договори, згідно з якими ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення НОМЕР_3, загальною площею 43,5 кв. м, та нежилі приміщення НОМЕР_4, загальною площею 43,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . 06 травня 2009 року між ВАТ «МТБ», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди № 1 до кредитних договорів від 11 квітня 2008 року № 00961/RO від 25 червня 2008 року № 01038/RO. 06 травня 2009 року між ВАТ «МТБ», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_3 укладені додаткові угоди № 1 до договорів поруки від 11 квітня 2008 року № 03390rO та 25 червня 2008 року № 03488rO. У зв`язку з невиконання ОСОБА_1 належним чином зобов`язань за кредитними договорами, банком 13 квітня 2010 року направлено вимогу про погашення заборгованості за кредитними договорами від 11 квітня 2008 року № 00961/RO та 25 червня 2008 року № 01038/RO у повному обсязі не пізніше 12 травня 2010 року. Зазначено, що відповідно до пункту 2.3.3 договорів, при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань передбачених умовами договору термін виконання за договором вважається таким, що настав у строк, зазначений у цьому повідомленні, тобто - 12 травня 2010 року (т. 3, а. с. 71, 72). 23 червня 2010 року між ВАТ «МТБ», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди № 2 до кредитних договорів від 11 квітня 2008 року № 00961/RO від 25 червня 2008 року № 01038/RO. 23 червня 2010 року між ВАТ «МТБ», правонаступником якого є ПАТ «МТБ Банк», та ОСОБА_3 укладені додаткові угоди № 2 до договорів поруки від 11 квітня 2008 року № 03390rO та 25 червня 2008 року № 03488rO. Повідомлення про необхідність сплатити заборгованість, відсотки та пеню за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 00961/RO, а також за кредитним договором від 25 червня 2008 року № 01038/RO у повному обсязі надіслано відповідачам, проте такі вимоги позивача не виконані. Згідно з розрахунком кредитора, станом на 25 травня 2016 року заборгованість позичальниці за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 00961/RO становить 32 415,89 доларів США та 563 089,27 грн, яка складається із: 27 122,96 доларів США - поточна заборгованість за наданим кредитом (основний борг), 5 292,93 доларів США - заборгованість за процентами, 363 207,26 грн - пеня за несплату основного боргу, 156 670,05 грн -пеня за несплату відсотків за користування кредитом, 42 236,10 грн - штраф. Відповідно до розрахунку кредитора станом на 25 травня 2016 року заборгованість позичальниці за кредитним договором від 25 червня 2008 року № 01038/RO становить 16 273,97 доларів США та 113 894,20 грн, яка складається із: 13 138,76 доларів США - поточна заборгованість за наданим кредитом (основний борг), 3 135,21 доларів США - заборгованість за процентами, 10 571,64 грн - пеня за несплату основного боргу, 93 629,44 грн - пеня за несплату відсотків за користування кредитом, 9 693,12 грн - штраф. Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами від 11 квітня 2008 року № 00961/RO та від 25 червня 2008 року № 01038/RO станом на 25 травня 2016 року становить 48 689,86 доларів США та 677 007,61 грн. За результатом проведення судово-економічної експертизи у справі № 522/10356/16 експерт у своєму висновку від 29 вересня 2017 року № 17-2072/2073 зазначив, що не надається за можливе встановити відповідність розрахунку заборгованості ОСОБА_1 умовам кредитних договорів від 11 квітня 2008 року № 00961/RO та від 25 червня 2008 року № 01038/RO. Також експертом заначено, що не надається за можливе надати відповідь на питання щодо підтвердження чи спростування методу нарахування банком процентів за кредитними договорами від 11 квітня 2008 року № 00961/RO та від 25 червня 2008 року № 01038/RO. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальниця неналежним чином виконувала умови кредитних договорів, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржниці та поручителя, у рахунок погашення заборгованості підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із пропуску позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем під час розгляду справи судом. Верховний Суд не може погодитися із такими висновками з огляду на таке. Правове обґрунтування Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Щодо переривання позовної давності Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України). Тобто, позовна давність може перериватися внаслідок вчинення боржником дій, зокрема, здійснення платежів як на оплату основного боргу, так і іншого зобов`язання, визначеного договором. Щодо вимог до поручителя Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою, порукою. Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Згідно з частиною четвертої статті 559 ЦК України, у редакції чинній на час дії спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх. Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Встановивши, що позичальниця неналежним чином виконувала умови кредитних договорів у зв`язку з чим виникла заборгованість, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги банку про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими. Водночас апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, не звернув уваги на виписки з особових рахунків ОСОБА_1 , відкриті у ПАТ «МТБ Банк», відповідно до яких позичальниця до березня 2014 року кожного місяця здійснювала платежі за кредитними зобов`язаннями. Здійснення кожної такої оплати є дією, яка в розумінні частини першої статті 264 ЦК України перериває перебіг строку позовної давності, який після переривання починає свій відлік спочатку. Отже, оскільки 28 лютого 2014 року позичальницею сплачено 800,00 доларів США (т. 1, а. с. 228) у рахунок оплати заборгованості за договором від 11 квітня 2008 року № 00961/RO, також 28 лютого 2014 року позичальницею сплачено 700,00 доларів США в рахунок оплати заборгованості за договором від 25 червня 2008 року № 01038/RO, тому з 01 березня 2014 року перебіг строку позовної давності розпочався заново. У суд кредитор звернувся з цим позовом у червні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності. За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Із направленням банком позичальниці 13 квітня 2010 року вимог про повне дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами хоча і змінило строк кредитування, проте укладення 23 червня 2010 року між сторонами додаткових угод до кредитних договорів, якими сторони погодили внесення змін в основні зобов`язання та визначили нові графіки повернення заборгованості за обома договорами, встановили нові строки повернення кредитів. Водночас направлення банком 07 серпня 2015 року вимог відповідачам про дострокове повернення кредитів, відсотків та пені у повному обсязі протягом 60 днів змінило строк виконання основних зобов`язань за обома кредитними договорами. Отже, за встановленими у цій справі обставинами, банк скористався своїм правом вимагати дострокового повернення кредитів у зв`язку з порушенням позичальницею зобов`язань за кредитними договорами та своїми діями змінив строк виконання основних зобов`язань за кредитними договорами на 10 жовтня 2015 року. Оскільки своїми діями банк на власний розсуд змінив умови основних зобов`язань щодо строку повернення кредитів, то зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти та штрафні санкції, передбачені кредитними договорами. На момент пред`явлення вимог банком від 07 серпня 2015 року за позичальницею рахувалася заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 00961/RO у розмірі 30 615,46 доларів США та 142 715,84 грн, яка складалася із: 18 945,20 доларів США - основна заборгованість за кредитом, 8 177,76 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 3 492,50 доларів США - заборгованість за процентами, 142 715,84 грн - пеня. На момент пред`явлення вимоги банком від 07 серпня 2015 року за позичальницею рахувалася заборгованість за кредитним договором від 25 червня 2008 року № 01038/RO у розмірі 19 012,21 доларів США та 27 838,35 грн, яка складалася із: 13 138,76 доларів США - основна заборгованість за кредитом, 5 873,45 доларів США - заборгованість за процентами, 27 838,35 грн - пеня. У позові банком пред`явлено вимоги про солідарне стягнення з позичальниці - ОСОБА_1 та поручителя - ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитними договорами у розмірі 48 689,86 доларів США та 677 007,61 грн, із яких: 40 261,72 доларів США - поточна заборгованість за наданими кредитами (основний борг); 8 428,14 доларів США - заборгованість зі сплати відсотків; 373 778,90 грн - пеня за несплату основного боргу; 251 299,49 грн - пеня за несплату процентів за користування кредитом; 51 929,22 грн -штраф. Водночас розрахунок заборгованості, складений банком станом на 25 травня 2016 року, містить загальний розмір заборгованості за кредитами та процентами без наведення детального обрахунку із зазначенням усіх його складових, який складається, у тому числі, із відсотків, штрафних санкції, нарахованих за кредитами поза межами строків кредитування, при тому, що нарахування відсотків та неустойки після їх закінчення ані договорами, ані законом не передбачено. Крім того, у матеріалах справи містяться квитанції про погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, у яких розмір сплачених позичальницею щомісячних платежів перевищує розмір, передбачений графіками погашення заборгованості, проте із розрахунків заборгованості не можливо встановити чи зараховані ці переплати у тіло кредиту. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності постановлені при неправильному застосуванні положень частини першої статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу строку позовної давності, а тому таке рішення не може вважатись законним та обґрунтованим, у зв`язку із чим підлягає скасуванню. У цій справі суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавленим процесуальної можливості вирішити спір по суті та постановити остаточне рішення, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено розмір заборгованості, який підлягає стягненню. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати зазначене та встановити дійсний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачів. Стягненню підлягає сума заборгованості, яка доведена позивачем, та не спростована відповідачем. Крім того, необхідно встановити, чи є чинною порука, оскільки вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України та залежно від цих обставин вирішувати питання наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині не врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 211/5281/16, Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16, знайшли своє підтвердження. З урахуванням того, що Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні, а суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме таке вирішення за результатами розгляду касаційної скарги повною мірою відповідатиме принципу процесуальної економії та скоротить тривалість нового розгляду справи судом. За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, що призвело до неправильно застосування норм матеріального права, тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону. Розподіл судових витрат Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки судом касаційної інстанції у цій справі скасовано судове рішення з передачею справи на розгляд до суду апеляційної інстанції, а розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, то керуючись загальними правилами розподілу судових витратВерховний Суд не здійснює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк» задовольнити частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 13 червня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ступак Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта