Постанова Дніпровський апеляційний суд № 182/2187/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3997/20 Справа № 182/2187/19 Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 182/2187/19 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року, яке ухвалене суддею Багровою А.Г. у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 грудня 2019 року, - В С Т А Н О В И В : У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (надалі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 11.07.2008 року між Заритим акціонерним товариством „ОТП Банк"(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк" та АТ „ОТП Банк", який в свою чергу переуступив права вимоги до ТОВ „ОТП Факторинг Україна") та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №СМ-SME306/251/2008, згідно з яким боржник отримав кредит у розмірі 50000 доларів США, строком до 11.07.2013 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11.07.2008 року між ЗАТ „ОТП Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №РМ-SME306/251/2008, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О., реєстровий №1350. Предметом іпотеки за цим договором є вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 141,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2013 року у справі №2-2354/11 позов було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ „ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором №СМ-SME306/251/2008 від 11.07.2008 року у сумі 400383,93 грн., та судові витрати у розмірі 1820 грн., а всього на суму 402203,93 грн., оскільки зобов`язання за кредитним договором не виконано, то іпотека ТОВ „ОТП Факторинг Україна" є дійсною і банк має законне право задовольнити свої грошові вимоги за рахунок реалізації предмета іпотеки в порядку ст. 38 Закону України „Про іпотеку". Посилаючись на викладене, просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №СМ-SME306/251/2008 від 11.07.2008 року, укладеного з ЗАТ „ОТП Банк" у сумі 402203,93 грн., на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна", звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки РМ- SME306/251/2008 від 11.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О., реєстровий №1350 - нежитлове приміщення, загальною площею 141,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною за процедурою, яка передбачена Законом України „Про виконавче провадження", на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також просить суд передати в управління іпотекодержателю - Товариству з обмеженою відповідальністю „ОТП факторинг Україна" предмет іпотеки - нежитлове приміщення, загальною площею 141,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання права Товариству з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" примусового входу до предмета іпотеки, обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, заміни замків, а також укладення договорів про надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами, установами та організаціями. Відповідачка ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 заявили про застосування позовної давності, посилаючись на те, що ТОВ „ОТП Факторинг Україна" у 2013 році звернувся до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетрвоська із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, за наслідками звернення ТОВ „ОТП Факторинг Україна" до суду 19.11.2013 року було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог. Після ухвалення рішення Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська від 19.11.2013 року у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення стягнутої рішенням суду заборгованості протягом трьох років з часу набрання рішенням суду законної сили. Позивач звернувся до суду лише 01.04.2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності, який сплинув 03.12.2016 року. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить скасувати рішення суду та ухвалити нвое рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, позивач зазначає, що іпотека діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, а оскільки борги не погашені, то позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки та позовна давність ним не пропущена. У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідачка ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися і про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 11.07.2008 року між Заритим акціонерним товариством „ОТП Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк" та АТ „ОТП Банк", який в свою чергу переуступив права вимоги до ТОВ „ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №СМ-SME306/251/2008, згідно з яким боржник отримав кредит у розмірі 50000 доларів США, строком до 11.07.2013 року (а.с.5-9, 13-24). З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №СМ-SME306/251/2008 від 11.07.2008 року, між ЗАТ „ОТП Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк" та АТ „ОТП Банк", який в свою чергу переуступив права вимоги до ТОВ „ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №РМ-SME306/251/2008 від 11 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О., реєстровий №1350 (а.с.10-12). Предметом іпотеки за цим Договором є вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 141,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності (а.с. 28-29). Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2013 року, яке набрало законної сили 03.12.2013 року, позовні вимоги ТОВ „ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №СМ-SME306/251/2008 від 11.07.2008 року задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ „ОТП Факторинг Україна" заборгованість в розмірі 402203 грн. 93 коп.(а.с.25-27). Розглядаючи спір ТОВ „ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції встановив, що позивач ТОВ „ОТП Факторинг Україна" набув право пред`явити позов до іпотекодавця ОСОБА_1 протягом трьох років, починаючи від дати невиконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, а саме по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, тобто у 2013 році, проте з цим позовом звернувся до суду 01.04.2019 року, тобто із значним пропущенням встановленого законодавством трирічного строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права (більш, ніж на п`ять років), а тому суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні пред`явлених до ОСОБА_1 позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої вона заявила. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; Статтею 3 цього Закону визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України (ст. 2 Закону України «Про іпотеку»). Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Таким чином, іпотека є різновидом застави. З вищевикладених правових норм вбачається, що іпотека нерозривно пов`язана з основним зобов`язанням. Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення передбачено ст. 33 Закону України «Про іпотеку». Згідно з частиною 1 ст. 590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Так, відповідно до п. 2 Кредитного договору №СМ-SME306/251/2008 від 11 липня 2008 року строк повернення кредиту визначено до 11 липня 2013 року. Разом з тим, звернувшись у 2013 році до суду із позовом про стягнення заборгованості за цим Кредитним договором, ТОВ „ОТП Факторинг Україна" використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилась не сплаченою, чим на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку кредитування, що встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19.11.2013 року, яке набрало законної сили 03.12.2013 року. Відповідно до позиції Верховного Суду України у справі № 6-1763цс16 не перериває перебігу строку позовної давності подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. При цьому, у цій же справі № 6-1763цс16 ВСУ зазначив: «… предметом спору в зазначених заявах було звернення стягнення на іпотечне майно, натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором. Задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що банк не пропустив строку позовної давності, оскільки внаслідок звернення його до суду з позовом про звернення стягнення на майно позовна давність перервалась». Таким чином, Верховний суд України однозначно висловився, що пред`явлення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором не перериває позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (та навпаки), оскільки вказані вимоги є різними. Аналогічний по своїй суті правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18). Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у 2012 році змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до майнового поручителя (іпотекодавця) ОСОБА_1 протягом трьох років від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. За правилами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, право на пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача виникла ще у листопаді 2013 року. Водночас, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у квітні 2019 року, тобто поза межами строків позовної давності. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Старббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що як до основного, так до додаткового зобов`язання сплили строки позовної давності, про застосування яких просила відповідачка у суді першої інстанції, оскільки позивач не скористався своїм правом, та не звернув стягнення на предмет іпотеки в межах строків позовної давності. Доводи апеляційної скарги про те, що іпотека діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, а оскільки борги не погашені, то позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки та позовна давність ним не пропущена, спростовуються вищевикладеним. При цьому, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи, однак ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає, у зв`язку з чим відмова у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав пропуску позивачем позовної давності жодним чином не впливає на чинність іпотечного договору. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 березня 2020 року. Головуючий: Судді: