Постанова 4811 № 461/10543/20

Справа № 461/10543/20 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р. Провадження № 22-ц/811/1919/21 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія: 60 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар - Жукровська Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 травня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Юрківа О.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Першої Львівської державної нотаріальної контори про зобов"язання визнати особу такою, що прийняла спадщину, - в с т а н о в и в: В грудні 2020 року позивачка звернулася в суду з позовом до Першої Львівської державної нотаріальної контори про зобов`язання визнати особу такою, що прийняла спадщину. Свої вимоги мотивує тим, що з витягу зі Спадкового реєстру № 61799809 від 24.09.2020 року, вона дізналася, що її батько, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що вона не проживала з батьком, не спілкувалась з ним та з його родиною, оскільки батьки були розлучені. На день смерті батька їй було 17 років, тобто вона була неповнолітньою особою згідно норми статті 32 ЦК України. Для реалізації свого права, наданого законом, 23.11.2020 року вона подала до Першої Львівської державної нотаріальної контори заяву про визнання її такою, що прийняла спадщину. Однак, у відповідь на заяву отримала лист від 25.11.2020 року, з якого зрозуміла, що рішення не прийнято. Вважає, що зі сторони працівників нотаріальної контори проявлена бездіяльність, оскільки нотаріальною конторою не виконано обов`язку, передбаченого Законом України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 20/5». Крім цього, 23.11.2020 року позивачка подала до Першої Львівської державної нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом з додатками. У відповідь на дану заяву, отримала лист від 25.11.2020 року № 1200/01-16, в якому підтверджено її право на визнання такою, що прийняла спадщину. Просила позовні вимоги задовольнити. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що обов`язок відповідача полягає в тому, щоб визнати її такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням суду першої інстанції її доказів не спростовано, відтак воно містить невідповідність висновків обставинам справи. Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 травня 2021 року та постановити нове, яким позов задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились. Позивачка направила до суду письмові пояснення, у яких підтримала апеляційну скаргу. Відповідач направив клопотання про розгляд справи у відсутності його представника. Зважаючи на вимоги частини другої статті 372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також на те, що рішення про виклик учасників справи в судове засідання суду апеляційної інстанції для надання пояснень не приймалось, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які не з`явились. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно із частинами першою - п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у пункті 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. За приписами частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23 листопада 2020 року ОСОБА_3 звернулася до Першої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про визнання такою, що прийняла спадщину, яка зареєстрована за № 629 і приєднана до спадкової справи №754/2005, що вбачається з відповіді Першої Львівської державної нотаріальної контори № 1200/01-16 від 25 листопада 2020 року. З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 склав заповіт, який був посвідчений 04 березня 2004 року Тишківською Р.І., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1033, згідно якого належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , заповів ОСОБА_4 . Заявою від 22 грудня 2005 року ОСОБА_5 , як спадкоємець до обов`язкової частки, відмовилась від прийняття спадщини згідно статті 1241 ЦК України. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. Предметом спору в даній справі є визнання позивачки такою, що прийняла спадщину по смерті свого батька в спадковій справі № 754/2005. В силу положень статті 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України). Частиною четвертою статті 1268 ЦК України визначено, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. За приписами частини другої - четвертої статті 1273 ЦК України фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту. Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц). Встановивши, що позивачка вважається такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону, а саме частини четвертої статті 1268 ЦК України, яка встановлює презумпцію прийняття спадщини - прийняття спадщини без спеціального волевиявлення, адже на момент відкриття спадщини позивачка була неповнолітньою, а також те, що відсутні обставини, передбачені частина третьою та четвертою статті 1273 ЦК України - обставини спростування презумпції прийняття спадщини, і між позивачкою та спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 існує спір з приводу спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , а обраний позивачкою спосіб захисту - визнання особи такою, що прийняла спадщину, за обставин даної справи, не відповідає вимогам статті 16 ЦК України та є неефективним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, оскільки вказаний юридичний факт підлягає встановленню при вирішенні спадкового спору, а не як окрема позовна вимога. Близькі за змістом правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) та у справі № 592/7860/17 (провадження № 61-43757св18), а також в постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 755/29462/13-ц (провадження № 61-1131св18) та постанові від 14 липня 2021 року у справі № 463/4000/19 (провадження № 61-17188св20). У цьому зв`язку колегія суддів також зазначає, що відповідачем і не заперечується факт прийняття позивачкою спадщини, який вона просить встановити в судовому порядку за правилами позовного провадження. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 16 вересня 2021 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 травня 2021 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 16 вересня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.