Постанова 4811 № 465/1589/15-ц

Справа № 465/1589/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Ванівський О.М. Провадження № 22-ц/811/2339/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 травня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Ванівського Ю.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторно (транспортно) страхового бюро України, третьої особи: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, - в с т а н о в и л а: у березні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача Моторно (транспортно) страхового бюро України, третьої особи: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Вимоги обґрунтовував тим, що 13.10.2012 року близько о 20.50 год. у м. Львові по вул. Пулюя, 30, автомобіль «ВАЗ - 2101» ( НОМЕР_1 ), під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , після чого зіткнувся із автомобілем «ДачіаЛоган» д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП було пошкоджено транспортний засіб, а ОСОБА_1 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження. Вина водія доведена постановою Франківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2013 року. Заявою від 30.12.2013 року представником позивача було надіслано документи відповідачу для відшкодування шкоди на лікування, однак МТСБУ здійснило виплату лише у сумі 45 818, 90 грн., замість заявлених 48164,76 грн. та повідомило про те, що ряд документів на придбання ліків не було прийнято до уваги, так як вони не відповідають призначенню лікаря, мають загальні назви лікарських засобів, або не мають підтвердження їх оплати. Крім того, позивач направив до МТСБУ заяву від 07.06.2013 року про страхове відшкодування, разом із пакетом документів та висновком про оцінку вартості пошкодженого автомобіля. Згідно вищевказаного висновку експертного автотоварознавчого дослідження №531/32/12 від 15.11.2012 року вартість ремонтних робіт по відновленню автомобіля становить 17 326,42 грн. Окрім цього позивачем було понесено витрати на проведення експертизи у розмірі 800, 00 грн., вартість послуг евакуатора у розмірі 300, 00 грн. та стоянку автомобіля в розмірі 440, 00 грн. Водночас, МТСБУ погодилося відшкодувати витрати лише за евакуатор та стоянку, що в свою чергу є неправомірним. Оскільки позивач не отримав повного відшкодування завданої шкоди, він вважає своє право порушеним, і за захистом такого звернувся до суду. Просив позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Моторно (транспортно) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 спричинену йому ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 21 212, 28 грн. та в дохід держави судові витрати у розмірі 243,60 грн. В решті вимог відмовлено. Рішення суду оскаржив відповідач Моторно (транспортне) страхове бюро України. Вважає рішення таким, що ухвалене з порушенням вимог матеріального права, а саме судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими не доведені, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем не було надано документа (страхового поліса), який би свідчив, що його транспортний засіб на дату ДТП був забезпечений, тобто, відповідав вимогам п.1.7 ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон). Звертають увагу на те, що в порушення п.п.33.1.4, 33.1 ст. 33 Закону жоден з водіїв, причетних до ДТП, що мало місце 13.10.2012 року, не виконали вимоги Закону щодо повідомлення МТСБУ про ДТП, відповідно МТСБУ не мало можливості у встановлений Законом термін визначити причину настання страхового випадку та розміру збитків, хоча згідно з Законом таке право для МТСБУ є пріоритетним відносно до учасників ДТП. Станом, на час огляду 20.06.2013 року представником МТСБУ транспортного засобу, на підставі заяви позивача від 07.06.2013 року, такий вже був відремонтований, про що був складений відповідний протокол огляду ТЗ. Тому, відмовляючи у виплаті відшкодування МТСБУ керувалось п.37.1.3 ст. 37 Закону, відповідно до якого однією з підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Висновок експертного авто-товарознавчого дослідження від 15.11.2012 року, складений на замовлення позивача судовим експертом Бейщаком В.С., не може бути допустимим доказом у справі, так як він складений з порушенням процедури, передбаченої Законом. Щодо стягнення витрат на лікування, то судом не враховано положень п.24.1 ст. 24 Закону, в якому передбачено, що такі витрати на необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідальним закладом охорони здоров`я. Просять рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 травня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Мицик О.В. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакціяЦПК України, відповідно до п.9 ст.1Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак,справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 21 212 грн. 28 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, у письмовому провадженні, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду в оскаржуваній його частині зазначеним вимогам не відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні на користь позивача витрат на отримання юридичної допомоги в апеляційному порядку не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції у цій частині не перевіряється. Судом встановлено, що ОСОБА_2 13 жовтня 2012 року приблизно о 20 год. 50хв., будучи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "ВАЗ" 21101 р.н. НОМЕР_1 та рухаючись ним у м. Львові по вул. Пулюя в напрямку до вул. Наукової, при проїзді ділянки дороги, що біля будинку № 30 вказаної вулиці, порушив вимоги розділу 1 п.п.1.5, 1.10, р.2п.п.2.3,2.9, Р.12 п.п.12.1, 12.3 та р.13 п.п.13.1,13.3 Правил дорожнього руху України, які виразились в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не обрав безпечної швидкості руху та завчасно не вибрав безпечний інтервал, у зв`язку з чим своєчасно не зреагував на небезпеку(перешкоду) у вигляді стоячих біля правого краю проїзної частини дороги автомобіля DACIA LOGAN р.н. НОМЕР_2 та його водія ОСОБА_1 і не вжив своєчасно всіх заходів до застосування екстреного гальмування або безпечного для інших учасників руху об"їзду перешкоди з моменту виникнення небезпеки для руху, чим створив аварійну обстановку, та вчинив наїзд на потерпілого ОСОБА_1 та зіткнення з його автомобілем. В результаті наїзду, відповідно до висновку судово- медичної експертизи № 568/2012 від 26 жовтня 2012 року, ОСОБА_1 отримав травму тіла у вигляді закритого перелому верхньо-середньої частини обох кісток лівої гомілки, рваної рани нижньої третини лівого стегна по задній та внутрішній поверхні, яка відноситься до тілесного ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. Постановою Франківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2013 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1ст. 286 КК України закрито, та звільнено його від кримінальної відповідальності узв"язку з примиренням із потерпілим ОСОБА_1 . Цивільний позов за заявою ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України. Вирішено питання речових доказів та розподілено судові витрати. Згідно висновку експертного авто товарознавчого дослідження № 531/32/12 від 15 листопада 2012 року, проведеного на підставі заяви ОСОБА_1 , вартість ремонтних робіт по відновленню автомобіля DACIA LOGAN р.н. НОМЕР_2 становить 17 326 грн. 42 коп. На момент ДТП, водій ОСОБА_2 не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. 07 червня 2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної під час ДТП, яка мала місце 13 жовтня 2012 року. 20 червня 2013 року експертом-автотоварознавцем Галамаєм Я.І. складено висновок № 134 огляду та дослідження КТЗ, згідно із яким при огляді, проведеного за участю позивача встановлено, що автомобіль DACIA LOGAN р.н. НОМЕР_2 відремонтований. 03 вересня 2013 року відповідачем прийнято рішення про відмову у відшкодуванні позивачу заподіяної шкоди, пов`язаної із пошкодженням транспортного засобу -автомобіля DACIA LOGAN р.н. НОМЕР_2 . У порядку відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням, відповідачем виплачено 14 квітня 2014 року позивачу страхове відшкодування у розмірі 45 818 грн. 90 коп., одночасно з цим, позивачу роз`яснено, що витрати на транспортування та стоянку пошкодженого ТЗ не відшкодовувались. Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 17 326 грн. 42 коп. шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу позивача, 2 345 грн. 86 коп. шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого (позивача), а також витрат на оплату послуг евакуатора 300 грн. 00 коп., послуг стоянки 440 грн. коп. і 800 грн. 00 коп., сплачених за проведення експертного авто товарознавчого дослідження. Задовольняючи вказані позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів спростування завданої шкоди ТЗ позивача, яка вказана у висновку експертного авто товарознавчого дослідження. При цьому судом вказано, що мотиви відповідача про те, що розмір такої не може бути визначений відповідачем, оскільки ТЗ позивача на момент прийняття рішення про виплату страхового відшкодування відремонтований, є неприйнятними. У цьому зв`язку, з відповідача також підлягають стягненню, як пов`язані із виплатою шкоди, завданої пошкодженням ТЗ, понесені позивачем втрати на його евакуацію, стоянку та визнання розмір такої шкоди (проведення експертного авто товарознавчого дослідження). Щодо стягнення витрат, пов`язаних з лікуванням позивача, місцевим судом не взято до уваги доводів відповідача щодо наявних загальних назв лікарських засобів та не ставиться під сумнів доводи позивача, так як в матеріалах справи наявні чеки, які засвідчують дані витрати. Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія судді не погоджується, з огляду на таке. Відповідно до пункту 33.3 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів). Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна. Статтями 33, 34 Закону передбачено порядок звернення у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати). Водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов`язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, просебе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси. Водій невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, відповідно до вимог Закону. Відповідно до положення статті 34.3 Закону, якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження). Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їхні працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, уштаті яких є аварійні комісари чи експерти. Відповідно до підпункту 37.1.3. пункту 37.1. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тлумачення підпункту 37.1.3. пункту 37.1. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» свідчить, що порушення потерпілим передбаченого законом обов`язку, зокрема надання страховику пошкодженого транспортного засобу не в тому вигляді, в якому він знаходився після ДТП, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо такі порушення унеможливили МТСБУ встановити розмір заподіяної шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 638/2795/16-ц (провадження № 61-893св18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) зроблено висновок, що: «у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 вищезазначеного Закону передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру». Як вбачається з матеріалів справи, про дорожньо-транспортну пригоду її учасники, у тому числі і позивач, не повідомили МТСБУ, у встановлений Законом строк. Про дорожньо-транспортну пригоду повідомлено лише 07 червня 2013 року, а саме коли позивач звернувся доМТСБ із заявою про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортною пригодою, яка трапилась 13 жовтня 2012 року, тобто за спливом більше як семи місяців. Пошкоджений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль DACIALOGAN р.н. НОМЕР_2 , який належить позивачу, на день повідомлення МТСБУ про ДТП та звернення позивача до відповідача із заявою про відшкодування майнової шкоди, був відремонтований. Вартість відновлювального ремонту та вартість майнової шкоди, заподіяної позивачу, визначена оцінювачем, експертом-автотоварознавцем саме за його заявою, а не у межах кримінальної справи відносно ОСОБА_2 , у порядку передбаченому КПК України для висновку експерта, який би міг мати приюдиційне значення під час розгляду даної цивільної справи. Документальних доказів про неможливість повідомлення позивачем МТСБУ про ДТП, яка сталася 13 жовтня 2012 року протягом більш як семи місяців, а також належного виконання ним обов`язків щодо збереження свого ДТП у стані після ДТП, і до його огляду експертом, матеріали справи не містять, позивачем такі суду не подано. Таким чином, позивач порушив порядок і строки звернення до МТСБУ, що призвело до неможливості визначення страховиком розміру завданої шкоди. За умови встановлення таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у виплаті регламентної виплати, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу. Оскільки витрати, понесені позивачем на евакуації, стоянку та на проведення дослідження, входять до складу такої регламентної виплати, проте у виплаті такої відповідачем відмовлено обґрунтовано, такі витрати також не можуть бути з нього стягнуті за рішенням суду. Близький за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року у справі № 405/5159/15-ц (провадження № 61-11029св18), з подібними фактичними обставинами та тотожними правовідносинами. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що цивільний позов позивача, заявлений ним у межах кримінальної справи відносно ОСОБА_2 , залишений без розгляду на підставі заяви самого позивача (потерпілого у кримінальній справі) у зв`язку із примиренням з обвинуваченим та відсутністю до нього матеріальних претензій. Відповідно до пункту 24.1. статті 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд першої інстанції, встановивши, що заявлені до стягнення позивачем суми, пов`язані з його лікуванням після ДТП не підтверджено у встановленому порядку належними, допустимими та достатніми доказами, оскільки такі не спростовують висновків відповідача про недостатність наданих позивачем документів для здійснення регламентної виплати у цій частині, прийшов до невірного висновку про доведеність цієї позовної вимог, безпідставно її задовольнивши. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин, оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній його частині з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Відповідно до частини тринадцятої, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи ухвалення апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволені позову, з позивача на користь відповідача слід стягнути 365 грн. 40 коп. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 21 січня 2021 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п. 2, 376, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Моторно (транспортно) страхового бюро України - задовольнити. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 травня 2020 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Моторно (транспортно) страхового бюро України, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення 17 326 грн. 42 коп. шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу позивача, 2 345 грн. 86 коп. шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого (позивача), 300 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг евакуатора, 440 грн. 00 коп. витрат за послуги стоянки та 800 грн. 00 коп., сплачених за проведення експертного авто товарознавчого дослідження - відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користьМоторно (транспортно) страхового бюро України судовий збір в розмірі 365, 40 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений 21 січня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.