Постанова Львівський апеляційний суд № 451/450/17

Справа № 451/450/17 Головуючий у 1 інстанції: Мулявка О.В. Провадження № 22-ц/811/1138/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:64 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретаря - Жукровська Х.І., з участю представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 26 березня 2018 року, постановлене в складі головуючого - судді Мулявки О.В. у справі за позовом Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області до ОСОБА_2 про визнання недійсним ордера на службове приміщення та за позовом ОСОБА_2 до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, Фермерського господарства "Перлина Нова", третя особа: Орган опіки та піклування Радехівської РДА про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення, визнання права на проживання, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач Стоянівська сільська рада Радехівського району Львівської області звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним ордер №1 (Спеціальний ордер на службове приміщення), який було видано 14 травня 2013 року Стоянівською сільською радою Львівської області ОСОБА_2 . Вимоги за позовом обґрунтовані тими обставинами, що 14 травня 2013 року ОСОБА_2 був виданий спеціальний ордер №1 на службове приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1 всупереч вимог законодавства, оскільки з матеріалів інвентаризаційної справи на спірне приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , визначається його цільове призначення, саме як нежиле. В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, Фермерського господарства «Перлина Нова», третя особа: Орган опіки та піклування Радехівської РДА про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення. Вимоги за позовом обґрунтовані тими обставинами, що 14 травня 2013 року їй був виданий спеціальний ордер №1 на службове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 . 20 квітня 2016 року Стоянівська сільська рада Радехівського району Львівської області прийняла рішення №17 «Про скасування ордеру для вселення в житлове приміщення», з якого вбачається, що даним рішенням скасовано ордер №1 від 28.05.2013 року, який було видано ОСОБА_2 для вселення в квартиру АДРЕСА_3 . Вказує, що згідно рішення Радехівського районного суду Львівської області в цивільній справі №451/565/16-ц, залишеним без змін Апеляційним судом Львівської області, було визнано незаконним та скасовано рішення VI (шостої) сесії VII (сьомого) демократичного скликання Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 28.03.2016 року «Про передачу в строкове платне користування нежитлового приміщення Стоянівської сільської ради» та рішення Виконавчого комітету Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області №17 від 20.04.2016 року «Про скасування незаконно виданого ордеру для вселення в житлове приміщення». Зважаючи на це просила усунути ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 , перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_3 , шляхом зобов`язання відповідача Фермерського господарства «Перлина Нова» звільнити протягом десяти днів, з дня набрання законної сили рішення суду у даній справі, дану житлову квартиру. Визнати за ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 , право на проживання в житловій квартирі АДРЕСА_3 . Вселити ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_3 в житлову квартиру АДРЕСА_3 . Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 26 березня 2018 року у задоволенні вимог Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області до ОСОБА_2 про визнання недійсним ордера на службове приміщення, відмовлено. У задоволенні вимог ОСОБА_2 до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, Фермерського господарства «Перлина Нова», третя особа Орган опіки та піклування Радехівської РДА про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення, відмовлено. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 26 березня 2018 року оскаржила представник відповідач ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення є незаконним та необґрунтованим. Судом неправильно встановлено обставини справи, правовідносини сторін та неправильно застосовано правові норми, які підлягають застосуванню до даних правовідносин. Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно за цільовим призначенням є нежитловим. Проте, на думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що Стоянівською сільською радою було визначено правовий статус спірного житла, оскільки нею було видано ордер, який є підставою для вселення в надане жиле приміщення. Звертає увагу на те, що інвентаризаційна справа, на яку в оскаржуваному рішенні посилається суд першої інстанції, була заведена в 2005 році, натомість спеціальний ордер було видано в 2013 році, що дає підстави стверджувати про те, що квартири зі спливом достатньо великого проміжку часу були приведені до стану придатного для проживання, у зв`язку із чим позивачу було видано відповідний спеціальний ордер на вселення в дане житло. Вказує, що не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 ЖК України, зокрема одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними (ст. 125 ЖК України). А відтак, Стоянівська сільська рада виселила позивача з малолітньою донькою протиправно з порушенням норм житлового законодавства. Просить рішення Радехівського районного суду Львівської області від 26 березня 2018 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, Фермерського господарства «Перлина Нова», третя особа Орган опіки та піклування Радехівської РДА про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення та ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити в повному обсязі. 27.08.2018 року Стоянівська сільська рада Радехівського району Львівської області подала відзив на апеляційну скаргу, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та суперечать чинному законодавству. Вказує, що статус спірного нерухомого майна визначається саме як нежитлове, що вбачається з свідоцтв про право власності інших співвласників будинку. Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 ЖК України, не може бути виселено осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними зазначає, що правило встановлене ст. 125 ЖК України до спірних правовідносин не може бути застосоване, оскільки до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 26 березня 2018 року залишити без задоволення, а рішення Радехівського районного суду Львівської області від 26 березня 2018 року залишити без змін. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак,справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову не оскаржується, а відтак його перегляд у цій частині судом апеляційної інстанції не здійснюється. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду в оскаржуваній його частині зазначеним вимогам не відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції при постановленні рішення в оскаржуваній його частині зазначених вимог законуне дотримався. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 14 травня 2013 року № 18 ОСОБА_2 видано ордер № 1 (спеціальний ордер на службове приміщення) на право зайняття двохкімнатної квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 51,0 кв.м. (житлова площа 39,6 кв.м). Вказаний будинок перебуває на обліку Стоянівської сільської ради. Ордер видано ОСОБА_2 на сім`ю у складі 3-ох осіб: ОСОБА_2 (заявник), ОСОБА_4 (чоловік), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочка) (т. 1 а.с. 62). Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 27 січня 2014 року шлюб укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано. Згідно із відміткою в паспорті, ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 60). За вказаною адресою також зареєстрована дочка ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку, виданою Павлівською сільською радою Іваничівського району Волинської області № 226 від 20 вересня 2017 року (т. 1 а.с. 72). Також з матеріалів справи убачається, що станом на лютий 2018 року дочка ОСОБА_2 ОСОБА_3 проживає без реєстрації з батьком за адресою: АДРЕСА_5 . Вихованням дитини займається бабця ОСОБА_1 . За місцем фактичного проживання дитини створені належні соціально-побутові умови для проживання та виховання, а спірному приміщенні ( АДРЕСА_1 ) відсутні належні житлово-побутові умови, в яких може постійно проживати дитина. У листі Радехівської РДА Львівської області також вказано, що мати дитини ОСОБА_2 на час огляду перебуває за кордоном, останній раз приїздила додому у листопаді 2017 року (т. 1 а.с. 122). Як убачається з копії трудової книжки ОСОБА_2 остання 23 жовтня 2012 року була прийнята у Стоянівську сільську раду на посаду спеціаліста-землевпорядника сільської ради, з якою звільнена 06 листопада 2015 року (т. 1 а.с. 74,75). Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 15 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року, у справі № 451/565/16 за позовом ОСОБА_2 до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, треті особи: Фермерське господарство «Перлина Нова», комісія Ради об`єднання ЦМК ТзОВ «Стоянів», про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення VI (шостої) сесії VII (сьомого) демократичного скликання Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 28 березня 2016 року «Про передачу в строкове платне користування нежитлового приміщення Стоянівської сільської ради» та рішення виконавчого комітету Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області від 20 квітня 2016 року №17 «Про скасування незаконно виданого ордеру для вселення в житлове приміщення». Вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 1 а.с. 63-71, 157-159). Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. А обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України). Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що спірне приміщення (квартира АДРЕСА_3 ) є нежилим, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи. При цьому судом також враховано висновок органу опіки та піклування щодо неможливості проживання дитини у спірному приміщенні. Проте повністю з такими мотивами суду погодитись не можна. Як зазначено в частині четвертій статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. «Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено такі висновки: "Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього (частина перша статті 118 ЖК). Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК). Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції». Встановивши, що ОСОБА_2 разом з донькою - ОСОБА_3 забезпечені іншим житлом, спірна квартира надавалася, з урахуванням висновків викладених в судових рішенням у справі № 451/565/16, саме як службова, право користування якою ОСОБА_2 втратила після її звільнення, як і втратила це право донька (сервітутне право члена сім`ї), колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для набуття позивачем та її малолітньою дочкою права на проживання у цій квартирі, а відтак і для її звільнення Фермерським господарством "Перлина Нова", та вселення позивачів за зустрічним позовом до неї, і що саме з цих підстав слід відмовити у задоволенні такого. Колегія суддів враховує також ту обставину, що ОСОБА_2 у вказаному приміщенні, станом на момент розгляду справи не проживала, перебувала поза межами України, тим самим інтерес до такого втратила. Щодо доводів ОСОБА_2 про наявність права проживати у такому її доньки ОСОБА_3 , колегія суддів, з урахуванням встановлених обставин справи про факт проживання доньки з батьком та її виховання бабцею, а також непридатність спірного приміщення для проживання дитини, відхиляє такі, оскільки таке суперечить якнайкращим інтересам самої дитини і не порушує та не відновлює (у зв`язку із їх законодавчим припиненням) її житлових прав, а такі доводи вважає надуманими та безпідставними. При цьому суд першої інстанції, всупереч положенням статті 82 ЦПК України та обставинам, встановленим у справі № 451/565/16, помилково виходив з того, що підставою для відмови у задоволенні позову є статус спірного майна - нежитлове приміщення. Пунктами першим та другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддіввважає, що оскільки висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, то апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а саме рішення у цій частині слід скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні зустрічного позову з інших підстав. В неоскаржуваній частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.п.1, 2, 375, 376, 381-384, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 26 березня 2018 року в частині відмови у задоволеннв позову ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Стоянівської сільської ради Радехівського району Львівської області, Фермерського господарства "Перлина Нова", третя особа: Орган опіки та піклування Радехівської РДА про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_3 , вселення у таку та визнання права на проживання відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 14 вересня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.