Постанова Львівський апеляційний суд № 456/4106/18

Справа № 456/4106/18 Головуючий у 1 інстанції: Янів Н.М. Провадження № 22-ц/811/3137/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів:Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Фейір К.О. З участю: представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №456/4106/18 за апеляційною ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 , який також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні будинком, встановлення сервітуту та вселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , який також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,- в с т а н о в и в : 17 жовтня 2018 року позивач за первісним позовом ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , який у подальшому уточнив та просив суд ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідачку ОСОБА_2 не чинити йому та його малолітній донці ОСОБА_4 перешкоди у проживанні у житловому будинку АДРЕСА_1 , вселивши їх у цей будинок, встановити сервітут та визначити порядок користування цим будинком, а саме правом користування кімнатою позначеною у технічному паспорті 1-3, площею 14,8 кв.м. з правом користування кухнею, коридором та окремим входом. В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що відповідачка по справі доводиться йому бабцею. Їй на праві власності належить будинок у АДРЕСА_1 . У вказаному будинку, окрім відповідачки, зареєстровані його батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , сестра ОСОБА_3 , а також він з малолітньою дитиною ОСОБА_4 .. Відповідачка ОСОБА_2 нікого з них не допускає у вказаний будинок та одноособово користується таким, хоча оплату комунальних послуг за вказаний будинок здійснює він та його батько ОСОБА_5 .. У зв`язку з цим всі перераховані члени сім`ї проживають у літній кухні, яка хоч складається з двох поверхів, де є три кімнати, однак рахується самочинною будівлею і як житловий будинок не зареєстрований. Відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом у якому просила визнати ОСОБА_3 та його малолітню доньку ОСОБА_4 такими, що втратили право на проживання у будинку позначеному у технічному паспорті літерою А-1 по АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що вона є одноособовим власником будинковолодіння по АДРЕСА_1 . У даному будинку за її згоди було прописано її сина ОСОБА_5 , та двох його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , жоден з яких з 2005 року не проживає з нею та не приймає участі в утриманні її будинку. Оскаржуваним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 серпня 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_3 , який також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні будинком, встановлення сервітуту та вселення. Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_3 , який також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , перешкоди у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 . Вселити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у житловий будинок АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , який також діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , третя особа служба у справах дітей Стрийської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням відмовлено. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області оскаржила ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення в частині частково задоволених позовних вимог незаконним, необґрунтованим та безпідставним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Суд порушив процесуальний принцип рівності учасників судового процесу перед законом визначений ст.6 ЦПК України та принцип змагальності сторін, передбачений ст.12 ЦПК України. У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що ОСОБА_3 понад 13 років добровільно не проживає та не приймає жодної участі в утриманні будинку. Проживав з 2005 року разом з батьками і сестрою у самовільно переобладнаній літній кухні на території цього ж будинковолодіння, а після одруження переїхав проживати до дружини у с. Задеревач та час від часу провідує батька. Суд першої інстанції не зазначив, які саме позовні вимоги задоволено, оскільки позивачем подавалися уточнення до позовної заяви, то в резолютивній частині рішення це мало б бути конкретизовано. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки поданій ОСОБА_2 заяві про застосування строків давності, з огляду на те, що позивач самостійно визнав факт не проживання в будинку ОСОБА_2 понад 13 років та жодного разу не звертався до правоохоронних органів за фактом перешкоджання відповідачкою доступу до будинку. Суд не об`єктивно та безпідставно зробив висновок про право проживання позивача в буд. АДРЕСА_1 . Доказ, на який послався суд у своєму рішенні, а саме довідка Лисовицької сільської ради №101 від 23.01.2018 року про осіб, які зареєстровані та проживають в житловому будинку АДРЕСА_1 , є недостовірним в розумінні ст.79 ЦПК України, оскільки така спростовується показами свідків. Суд не дослідив чи знаходиться у володінні чи користуванні дружини позивача будь-яке інше житло придатне для проживання, адже відповідачка не бажає впускати саме дружину позивача, а не самого позивача; не дав належної оцінки обставинам, які вказують на негативну атмосферу для проживання малолітньої дитини в домі та неможливість проживання такої з батьком без матері. Вважає, що суд неповно з`ясував обставини справи, які мають значення для прийняття рішення, порушив норми матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити. Від ОСОБА_3 надійшов Відзив на апеляційну скаргу. У Відзиві просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Стверджує, що дійсно з вини відповідачки не проживає в її будинку, так як вона не дає можливості цього робити. Стверджує, що суд дійшов правильного висновку, що він у свій час набув у встановленому законом порядку право користування спірним житловим будинком, оскільки був вселений у даний будинок, постійно зареєстрований, як член сім`ї власника даного житлового будинку. Крім цього, позивач надіслав заяву з проханням розглядати справу у його відсутності. Служба у справах дітей Стрийської РДА Львівської області надіслала листа , в якому зазначає, що розпорядженням Стрийської РДА від 06.04.2018 затверджено висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності надання згоди на зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Крім цього, просить розглядати справу у відсутності представника органу опіки та піклування. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Відповідно до ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Зважаючи на те, що апеляційна скарга подана в частині задоволених позовних вимог та в частині відмови у зустрічному позові, суд перевіряє законність рішення лише в цій частині. Судом встановлено такі обставини. Житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 , що стверджується копією свідоцтва про право власності на жилий будинок серії НОМЕР_1 від 30.11.2000 р. виданого на підставі рішення виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області /а.с.47/ Згідно копії технічного паспорту загальна площа будинку становить 59,1 кв.м., житлова 41,3 кв.м. та такий складається з трьох житлових кімнат, кухні, двох коридорів, ванни та котельні /а.с. 52-53/ У відповідності до довідки № 101 від 23.01.2018 р. виданої виконкомом Лисовицької сільської ради в будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_2 голова домогосподарства, ОСОБА_5 1967 р.н, ОСОБА_3 -1996 р.н, ОСОБА_3 -1997 р.н. та ОСОБА_4 -2016 р.н../а.с.9/ З копії паспорта позивача ОСОБА_3 вбачається, що такий зареєстрований у житловому будинку АДРЕСА_1 з 29.03.1996 року, тобто з його народження та задовго до того як відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 стала одноособовим власником будинку, а його малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована у даному будинку з 03.03.2017 р. /а.с.7/. Зважаючи на встановлені обставини, суд зазначив, що беззаперечним є той факт, що позивач ОСОБА_3 у свій час набув у встановленому законом порядку право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , оскільки був вселений у даний будинок та зареєстрований у ньому по місцю реєстрації свої батьків, як член сім`ї власника даного житлового будинку. Крім цього, судом встановлено, що сторони у справі тривалий час перебувають у конфліктних відносинах. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2018 року, яке набрало законної сили 25.06.2018 р., встановлено, що спірне помешкання знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За цією адресою є домогосподарство, що складається з одноповерхового житлового будинку та двоповерхової будівлі, переобладнаної з літньої кухні, у якому і проживають всі родичі відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , а саме - малолітня дитина ОСОБА_4 , батько дитини ОСОБА_3 , мати дитини ОСОБА_3 , дідусь ОСОБА_5 , бабуся дитини ОСОБА_2 та тітка дитини ОСОБА_7 .. Перший поверх складається з однієї кімнати, кухні, ванної кімнати та санвузла. Другий поверх складається з двох кімнат. Задовольняючи первісний позов частково, зокрема в частині вимог про усунення перешкод у користуванні будинком та вселення, суд виходив з того, що позивач ОСОБА_3 має право на проживання в ньому, оскільки був зареєстрований там все своє життя , тривалий час проживав у ньому, а саме до виникнення конфліктної ситуації , в даний час з поважних причин не проживає у спірному будинку, оскільки відповідач (власник будинку) чинить йому перешкоди, зокрема не надаючи ключів та не допускаючи до будинку. Вселення малолітньої ОСОБА_4 у житловий будинок у повній мірі забезпечить її права гарантовані Конституцією України . Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не проживав у спірному будинку з поважних причин, зокрема через напружені відносини, а також через те, що власник будинку не допускає їх до житла. ОСОБА_3 не втратив зв`язку з будинком, його батько оплачує комунальні послуги, що стверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 Житлового кодексу УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Частинами першою, четвертою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Як встановлено судом, позивач ОСОБА_3 з часу свого народження, тобто задовго до набуття відповідачем ОСОБА_2 права приватної власності постійно зареєстрований у спірному будинку, а відтак він ніколи не втрачав інтересу до нього як до свого житла. Його малолітня донька ОСОБА_4 зареєстрована у даному будинку з 03.03.2017 року та правомірність її реєстрації підтверджена рішенням Львівського окружного адмінстративного суду (а.с.10). Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50). У п. 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлено у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63). У п. 44 рішення від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Як встановлено з матеріалів справи позивач стверджує, що він з дочкою не може проживати у самочинно переобладнаному з літньої кухні будинку, оскільки у ньому є лише три кімнати, там проживають його батьки з сестрою та місця для нього та його дочки там немає. Проживання у батьків дружини в АДРЕСА_2 теж є неможливим, оскільки житлова площа є дуже малою та там проживають інші багато чисельні члени сім`ї батьків дружини. Натомість у будинку загальною площею 59,1 кв.м., житловою 41,3 кв.м. в якій розташовані три житлові кімнати відповідач проживає сама. Дві кімнати є вільні та ізольовані одна від одної, а також є можливість користуватись окремими входами. Вселення позивача та його малолітньої дочки у спірний будинок переслідує «законну мету», зокрема щодо надання їм можливості забезпечити доступ до житла з яким у них є триваючий зв`язок, а саме народження, реєстрація та тривале проживання в ньому, а відтак жодним чином не буде порушувати її прав як власника будинку. Посилання відповідача на те, що суд не взяв до уваги заяву про застосування строку позовної давності, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки як встановлено з матеріалів справи, позивач вимушено не проживає у будинку, а саме через конфліктні ситуації, напружені стосунки та здійснення йому у цьому перешкод чого не заперечує сама відповідачка, стверджуючи , що не сприймає його дружину та хоче проживати сама. Відтак, порушення його прав є триваючим, а тому строк позовної давності в даному випадку не застосовується. Крім цього, відповідно до п.2 ч.1 ст. 395 ЦПК України одним із речових прав на чуже майно є право користування (сервітут). Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ч.1 ст.396 ЦК України). Речовим правам на чуже майно притаманне «слідування за річчю», що означає, що такі права зберігають свою чинність навіть при зміні власника майна. Воно полягає в тому, що перехід права власності на річ (майно), обтяжену правом користування іншої особи на цю ж річ, не припиняє права на чужу річ. Право на чужу річ (майно) слідує за самим об`єктом права власності, обтяженого правом на чужу річ. Це означає, що набуваючи у приватну власність будинок у якому були зареєстровані та набули право користування ним у встановленому порядку інші особи, відповідач не може припинити це право користування. Зважаючи на те, що судом достовірно встановлено, що відповідач чинить перешкоди позивачу у вселенні в будинок, чого вона сама не заперечує, пред`явивши позов про визнання позивача таким, що втратив право користування будинком, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права є законним та справедливим, а тому підстав для його скасування, суд апеляційної інстанції не вбачає. Наведені мотиви спростовують доводи апеляційної скарги в частині відмови у зустрічному позові. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та висновків суду першої інстанції не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п. 1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст рішення складений 20 березня 2020 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк