Постанова Львівський апеляційний суд № 456/4194/23

Справа № 456/4194/23 Головуючий у 1 інстанції: Бучківська В. Л. Провадження № 22-ц/811/230/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Гаврилюк Я.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 листопада 2024 року в складі судді Бучківської В.Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Стрийського міськвиконкому, про визначення місця проживання дітей, - встановив: У серпні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Стрийського міськвиконкому, про визначення місця проживання дітей, просив визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним, батьком ОСОБА_1 . Вимоги обґрунтовує тим, що від шлюбу з відповідачкою в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З часом їхнє сімейне життя з відповідачкою стало різко погіршуватися, вони втратили почуття любові один до одного, між ними відсутнє взаєморозуміння через різні погляди на сімейне життя і виконання подружніх обов`язків. Останні два роки відповідачка працює та проживає за кордоном, не цікавиться дітьми, кошти на їх утримання не надає. Приїжджаючи в Україну, вона проживає у своїх батьків, до дітей не приходить, зрідка тільки телефонує. Їхні діти проживають разом з ним та перебувають на його утриманні. Спільного господарства з відповідачкою не ведуть, мають окремі бюджети. Відповідачка втратила інтерес не тільки до нього, а і до їхніх спільних дітей, до їх виховання, розвитку, не бере належної участі у вихованні та утриманні їхніх неповнолітніх дітей. Він один змушений виконувати батьківські обов`язки, дбати про дітей, утримувати та забезпечувати їх. Бере участь у вихованні сина і дочки, цікавиться їхніми досягненнями, інтересами, приділяє увагу їх навчанню, докладає всіх зусиль для їх гармонійного розвитку, дбає про їхнє здоров`я, оскільки на даний час мама не приділяє належної уваги дітям, не бере участі у їх вихованні, не утримує їх, зміна місця проживання дітей завдало би великого психологічного удару дітям, які вже відвикли від матері і привикли жити з ним. Враховуючи той факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 постійно проживають із ним, перебувають на його утриманні та вихованні, а відповідачка рідко ними цікавиться, враховуючи вік дітей, просив визначити місце проживання дітей з ним, так як, на його думку, це відповідатиме інтересам дітей. Оскаржуваним заочним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 листопада 2024 рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Стрийської міської ради про визначення місця проживання дітей відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим. Покликаючись на постанову Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 200/952/18, зазначає, що за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Проживання дитини разом з батьками є водночас правом дитини та обов`язком батьків утримувати дитину. Зазначаючи про норми СК України, як норми матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, звертає увагу на те, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Звертає увагу на те, що поняття «одинокого батька» не врегульовано законодавством, тому можливим є застосування аналогії поняття «одинока матір», для набуття такого статусу необхідно 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання та утримання дитини самим батьком, тобто без участі іншого з подружжя. Покликаючись на обставини спірних правовідносин, зазначає, що суд умисно упустив свідчення, які надані сином ОСОБА_3 , який підтвердив, що мама з ними не проживає і не спілкується. З мамою існує конфлікт щодо місця проживання, оскільки мати хотіла забрати його та сестру за кордон і раз вони там були, але не змогли там адаптуватися, тому вона повернула їх батькові. Вважає, що беззаперечно доведено, що батько самостійно виховує дітей, піклується про їх здоров`я, забезпечує дітей на рівні необхідному і достатньому для задоволення основних потреб без участі матері. Мати дітей у їх вихованні та утриманні участі не приймає і не заперечує даного факту. Суд першої інстанції не врахував вік і прихильність дітей до кожного із батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини. Враховуючи, що позивач займається вихованням дітей, піклується про них, має всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дітей, вважає, що проживання та утримання дітей на даний час з ним, відповідає інтересам дітей та позитивно сприяє їх розвитку. Просить скасувати заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 листопада 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). В судовому засіданні 13 травня 2025 року представник позивача ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримала, в обґрунтування надала пояснення, аналогічні доводам скарги. В судове засідання 03 червня 2025 року учасники справи не прибули, представник позивача ОСОБА_7 подала клопотання про завершення розгляду справи у її відсутність, інші не повідомили про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_7 на підтримку доводів скарги, надані в судовому засіданні 13 травня 2025 року, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частиною першої статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що судові органи держави зобов`язані прийняти усіх можливих заходів, передбачених законодавством держави для вирішення спору між батьками дитини з урахуванням насамперед інтересів дитини та на захист її прав. Зокрема, судом встановлено, що позивач проживає з дітьми за місцем реєстрації їхньої матері - відповідача у справі. При цьому, мати дітей змушена після початку війни виїхати за кордон з метою працевлаштування, звернулася до Служби в справах дітей із заявою, в якій не заперечила щодо проживання дітей з батьком, усвідомлюючи свою тривалу відсутність за їх місцем проживання. Матеріали справи не містять жодних заперечень відповідачки стосовно визначення місця проживання дітей з позивачем, при цьому, судове рішення про визначення місця проживання дітей з одним із батьків, може бути ухвалено лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати малолітні діти, тобто за наявності між ними такого спору, тому обґрунтування позивачем позову лише перебуванням відповідачки за кордоном та проживання окремо один від одного, не є підставою для задоволення таких вимог. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову щодо визначення місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 . В свою чергу, суд звернув увагу, що на час розгляду справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 14 років, який з врахуванням свого віку, самостійно визначив своє місце проживання разом із батьком, а оскільки законом не передбачено вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, при цьому неповнолітня дитина ОСОБА_3 самостійно визначив місце проживання з позивачем, суд також відмовив у задоволенні позову в цій частині. Таким чином, врахувавши висновки, викладені в постанові Львівського апеляційного суду від 30.01.2024, якою ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19.10.2023 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому про визначення місця проживання дітей, скасовано, а також той факт, що відповідачка подала до Служби в справах дітей заяву, в якій не заперечила щодо проживання дітей з батьком, проте в судові засідання не з`являлася, про причини неявки суд не повідомляла, відтак суд, навіть за умови, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову, позбавлений можливості встановити, чи наявний предмет спору на час ухвалення судового рішення, тому дійшов висновку, що відсутні підстави для закриття провадження в справі, однак відмовив у позові, зважаючи на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами в судовому засіданні, що відповідачка порушує, не визнає або оспорює його право. Суд не взяв до уваги висловлені позивачем побоювання щодо можливості вивезення дітей матір`ю за кордон без його згоди, оскільки такі є безпідставними, надуманими, які нічим не підтверджуються, крім цього з пояснень позивача вбачається, що з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну відповідачка вивозила дітей за кордон, проти чого він не заперечував. При вирішенні спору, судом врахована судова практика, зокрема правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 № 127/16211/23. Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України колегія суддів враховує таке. Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство дитини охороняються державою. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Судом встановлено, що сторони у справі є колишнім подружжям, перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року розірвано (а.с. 13, 50-52). Сторони є батьками дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (а.с. 14-15). Встановлено, що діти ОСОБА_3 , 2010 р.н. та ОСОБА_4 , 2019 р.н. проживають з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Звертаючись з позовом до суду у даній справі позивач ОСОБА_1 просив про розірвання шлюбу із відповідачкою ОСОБА_2 , а також про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , 2010 р.н. та ОСОБА_4 , 2019 р.н. разом з ним, оскільки існував спір щодо визначення місця проживання дітей, тобто відповідачка оспорювала факт проживання дітей разом з ним. З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2023, тобто станом на час перебування справи на розгляді у суді першої інстанції, відповідачка ОСОБА_2 звернулася до начальника служби у справах дітей з письмовою заявою, в якій не заперечувала щодо проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із батьком ОСОБА_1 . Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 жовтня 2023 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому про визначення місця проживання дітей, з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Постановою Львівського апеляційного суду від 30.01.2024 ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19.10.2023, якою закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому про визначення місця проживання дітей, з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України - скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Колегією суддів звернуто увагу, що у випадку відсутності спору щодо визначення місця проживання, між батьками, як визначено у ч. 1 ст. 109 СК України, може бути укладений письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей, однак, такого змісту договір сторони по справі не укладали. Таким чином, сама по собі відсутність заперечень з боку відповідачки щодо проживання дітей разом із позивачем, тобто батьком дітей, не може свідчити про те, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини на час звернення позивача до суду із цим позовом, а також на час постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, тому суд першої інстанції не мав достатніх підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Враховуючи наведене, колегія суддів констатувала, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі, у зв`язку з відсутністю предмета спору, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду, тому суду необхідно було розглянути по суті заявлені позовні вимоги. Більше того, відсутність заперечень зі сторони відповідачки щодо визначення місця проживання дітей разом з батьком, остання пояснювала тим, що проживає за кордоном, де у неї немає наразі постійного житла, куди б вона могла забрати дітей, тому проживання дітей з їх батьком відповідатиме їхнім інтересам. Після скасування ухвали Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19.10.2023 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому про визначення місця проживання дітей, з підстав передбачених п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та продовження розгляду справи у цій частині, судом встановлено таке. З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Стрийської міської ради про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.06.2024 № 278, вбачається, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Стрийського міськвиконкому 05.09.2023 та 24.05.2024 встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 проживають разом із батьком ОСОБА_1 , а мати дітей ОСОБА_2 не ставить питання про визначення місця проживання дітей з нею. У заяві від 01.09.2023 ОСОБА_2 надає згоду на проживання дітей з батьком. Про факт відсутності предмета спору безпосередньо свідчать і ті обставини, що ОСОБА_2 повністю і беззаперечно погоджується на подальше проживання їх дітей із ОСОБА_1 , не чинила і не чинить перешкод йому у спілкуванні з дітьми, та не ініціює питання про проживання дітей разом із нею. У прийнятті рішення стосовно місця проживання дітей, орган опіки та піклування покладається на розсуд суду (а.с. 129-130). Колегія суддів розділяє висновок місцевого суду про те, що жодного доказу, який би свідчив про те, що відповідачка оспорює проживання своїх неповнолітніх дітей разом з батьком, матеріали справи не містять, як і відсутні докази про намір відповідачки змінити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Беззаперечним є також те, що позивач ОСОБА_1 , як батько проживає з дітьми, при цьому за цією ж адресою зареєстрована їх мама ОСОБА_2 - відповідачка у справі. Так, з довідки ОСББ «Стожари 1» за №10 від 23.01.2024 слідує, що ОСОБА_1 , є власником та фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , дружина ОСОБА_2 зареєстрована за даною адресою, діти: ОСОБА_3 , 2010 р.н. та ОСОБА_4 , 2019 р.н. проживають з батьком та знаходяться на його утриманні (а.с. 152, 154). Підтвердженням наведеного є також Акт № 01-11 від 01.11.2023 (а.с. 153). У матеріалах справи наявний Акт обстеження умов проживання від 15.11.2023 з якого слідує, що у житлі за адресою: АДРЕСА_1 , зроблений сучасний ремонт, є все необхідне для проживання, створено належні умови для виховання та розвитку дітей. Під час обстеження умов проживання, зі слів ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 проживає окремо, діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знаходяться на його утриманні (а.с. 151). Відповідно до листа міні-полікліники «Лоріуз+» від 29.06.2023, малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мають укладені декларації про надання первинної медичної допомоги. При зверненні на надання допомогою первинної медичної допомоги діти перебували у супроводі батька та матері (а.с. 21-22). З довідки Стрийської ЗОШ №5 ім. В. Стасюка від 26.06.2023 вбачається, що така видана ОСОБА_1 , батькові учня 7-А кл. ОСОБА_3 , про те, що він бере активну участь у вихованні сина, у житті класу та школи, приділяє належну увагу навчанню дитини, відвідує батьківські збори та є членом батьківського комітету класу (а.с. 16). З довідки закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №12 від 26.06.2023 №55 вбачається, що така видана ОСОБА_1 про те, що його дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №12 м. Стрия з вересня 2021 року. Останнім часом вихованням і навчанням дитини займається батько, який приводить ОСОБА_5 в дитячий садок, цікавиться її успіхами, турбується про її здоров`я, її уподобання (а.с. 14). Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Відповідно до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини. У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2). Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4). Рівноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, відповідає її якнайкращим інтересам. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (частини перша та друга статі 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України). За змістом частини першої статті 161 СК України до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують у кожного з батьків із дитиною (як вони виконують батьківські обов`язки щодо неї, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння кожного з батьків із дитиною); можливість створення умов для її виховання та розвитку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18). Оцінюючи та визначаючи найкращі інтереси дитини, слід ураховувати такі чинники: (а) погляди дитини, (б) її індивідуальність, (в) збереження сімейного оточення та підтримання сімейних відносин, (г) піклування, захист і безпеку дитини, (ґ) вразливе становище, (д) право дитини на здоров`я, (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками, інтереси кожного з батьків, а також інтереси суспільства, враховуючи, зокрема, те, що відбудова та розвиток держави значною мірою залежать від тих громадян, хто у майбутньому відіграватиме провідну роль у суспільних процесах. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними та приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними та законодавчими органами першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини). Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначення найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати на інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. У зв`язку із зазначеним, при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Колегія суддів звертає увагу, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 4 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку. Звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дітей з ним свідчить про те, що добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання малолітньої доньки та неповнолітнього сина після того, сторони не досягли. Більше того, незважаючи на те, що скасовуючи ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19.10.2023 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому про визначення місця проживання дітей, апеляційний суд звертав увагу на те, що у випадку відсутності спору щодо визначення місця проживання, між батьками, як визначено у ч. 1 ст. 109 СК України, може бути укладений письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей, однак, станом на 2025 рік (розгляд справи апеляційним судом), такого змісту договір, сторони по справі не укладали, що залишилося без будь якої оцінки суду першої інстанції. Зважаючи на наведене, колегія суддів у котре констатує, що сама по собі відсутність заперечень з боку відповідачки щодо проживання дітей разом із позивачем, тобто батьком дітей, не може свідчити про те, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дітей. Таким чином, саме лише не заперечення відповідачкою ОСОБА_2 факту проживання дітей із їх батьком, позивачем ОСОБА_1 , не може розцінюватися судом як безумовна підстава для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім цього, колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 березня 2023 року у справі №759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає необхідним зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена власне поведінкою самих батьків та їх небажанням віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей. Незрозумілою, на переконання колегії суддів, у контексті відмови у задоволені позовних вимог, є також констатація судом першої інстанції віку дочки сторін, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є малолітньою, тому потребує не тільки любові і турботи батька, а й також материнської любові і турботи, яка їй може бути надана матір`ю, як і віку сина ОСОБА_3 , оскільки такі факти жодним чином не заперечується та не спростовуються, однак перед судом власне постає питання, у який спосіб відповідачка зможе виховувати та утримувати дітей у такому віці, тобто виконувати свої материнські обов`язки, з врахуванням свого перебування за кордоном, тобто відстані між ними. Оскільки сторони добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання дітей після припинення спільного проживання не знайшли, ця ситуація потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дітьми й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. В свою чергу, як стверджує позивач, повертаючись до України, відповідачка проживає у своїх батьків, спільного бюджету із ним немає, до дітей не приходить, тільки телефонує, при цьому діти проживають постійно з ним, такі обставини жодним чином не спростовані ОСОБА_2 . Зокрема, з акту про встановлення факту проживання, складного комісією в складі: ОСОБА_12 - спеціаліста першої категори центру надання адміністративних послуг Моршинської міської ради та ОСОБА_8 - головного спеціаліста - землевпорядника Моршинської міської ради, в присутності свідка ОСОБА_9 вбачається, що в будинку АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_2 (а.с. 10). Такі обставини та відносини є притамання для сторін тривалий час, практично два роки, тобто з часу подання позову, при цьому ОСОБА_1 стверджує, що ще за два роки до звернення з позовом, відповідачка покинула його та дітей. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю. Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим, згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. З метою повного та всебічного розгляду справи, суд першої інстанції заслухав думку неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у судовому засіданні, який в присутності батька, педагога та психолога, представника третьої особи висловив своє бажання проживати з батьком. Беручи до уваги, зокрема, встановлені судами обставини щодо психологічного стану дітей, їхнього ставлення до батька та матері, на переконання колегії суддів, відмова у задоволенні позову про визначення місця проживання дітей із батьком, з яким вони самостійно проживають із 2021 року, який створив їм належні умови для виховання, навчання та розвитку, може зумовити непередбачувані негативні наслідки для емоційного стану та здоров`я дітей, завдання їм психічних травм, з врахуванням їхнього віку та розуміння відповідних процесів до певної міри, тому не відповідає їхнім найкращим інтересам, включно зі зростанням у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері (див. близький за змістом висновок у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17). При цьому суд враховує те, що батько намагається довести у межах даного судового провадження, а саме, що мати у продовж двох років розгляду справи, навіть не розпочала вживати будь які заходи напротивагу позиції позивача, натомість остання визнає позов, а також не заперечує щодо факту проживання дітей з батьком. З огляду на наведену оцінку аргументів сторін, обставини, які встановлені судом, беручи до уваги ставлення обох батьків до виконання їхніх батьківських обов`язків, їхню поведінку, особисті якості, їхні можливості створити дітям умови для виховання, навчання та розвитку, особисту прихильність дітей до кожного з батьків, вік дітей тощо, апеляційний суд вважає неправильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дітей разом із батьком у повному обсязі, оскільки за обставин цієї справи такий висновок не відповідатиме найкращим інтересам дітей, щодо забезпечення їхнього гармонійного розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Визначення місця проживання дітей разом із батьком є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право матері на повагу до її сімейного життя, однак з огляду на встановлені обставини, досліджені докази та з метою захисту здоров`я і прав дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів, колегія суддів вважає, таке втручання є пропорційним зазначеній легітимній меті та не порушує відповідне право матері у світлі пункту 2 вказаної статті. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що питання про участь батьків у вихованні й утриманні дітей, суд у даній справі не вирішує, при цьому, обставин перешкоджання батьком участі матері у вихованні дітей і спілкуванні з ними, судом не встановлені. Фактів аморальної поведінки батька стосовно дітей або стосовно матері, що шкодило б інтересам дітей, зокрема виховання останніх у дусі неповаги до матері, апеляційним судом також не встановлено. Мати дітей, безумовно, має відігравати важливу роль у їхньому житті та розвитку, зобов`язана піклуватися про них незалежно від того, з ким діти будуть постійно проживати. Визначення місця проживання дітей із батьком не позбавляє мати батьківських прав і не звільняє її від виконання батьківських обов`язків, тому колегія суддів наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору чи з дітьми визначене місце проживання дитини можна змінити як за згодою батьків, так і в судовому порядку. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що право дитини на місце проживання розкрите через право батьків на визначення місця проживання дитини (стаття 160 СК України). Так, відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. В свою чергу, відповідно до частин другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Схожі за змістом норми містяться і у ст. 160 СК України, зокрема, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (ч. 3 цієї статті). На момент звернення до суду із даним позовом сину сторін ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 не було чотирнадцять років, однак на час ухвалення оскаржуваного рішення та передгляду такого в апеляційному порядку, останній досяг чотирнадцяти років, тому колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції про те, що неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням його віку, самостійно визначив своє місце проживання разом із батьком, а законом не передбачено вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, тому відмова у задоволенні позову у цій частині є обгрунтованою. В свою чергу, вимоги про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 є підставними та підлягають задоволенню, що свідчить про необхідність скасування у цій частині оскаржуваного рішення та ухвлення нового по суті спору. Враховуючи вимоги статті 374 ЦПК України та чітку компетенцію і повноваження апеляційного суду, слідуючи якій, скасувавши судове рішення по суті спору повністю або частково, апеляційний суд ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, вимоги апеляційної скарги про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції не можуть бути задоволені. Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів проводить розподіл судових витрат, понесених відповідачем за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 листопада 2024 року у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - скасувати. Ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Стрийського міськвиконкому, про визначення місця проживання дітей - задовольнити частково. Визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 . В іншій частині заочне рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 28 листопада 2024 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції та 1610,40 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривень 00 копійок. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складений 03 червня 2025 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк