Постанова 4811 № 461/12525/15-ц

Справа № 461/12525/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Котельва К.О. Провадження № 22-ц/811/3367/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:105 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Савуляка Р.В., секретар Юзефович Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, з участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ЛКП «Центральне» про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, та витребування майна з чужого незаконного володіння,- В С Т А Н О В И Л А: позивач Львівська міська рада звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, з участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ЛКП «Центральне» про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина: однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 27,20 кв.м. та житловою площею 15, 10 кв.м. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім`єю з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано за ОСОБА_1 право на спадкування за законом після смерті померлої ОСОБА_5 . На підставі зазначеного рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. 24.02.2015 року оформлено ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за №

174. Право власності на квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 582352646101, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19579272 від 24.02.2015 року. Не зважаючи на перебування зазначеної квартири в судовому спорі, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.03.2015 року, оформленого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 432, ОСОБА_1 передав у приватну власність ОСОБА_2 вказану квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20099436 від 18.03.2015 року, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 582352646 1 01), внесено відповідний запис про право власності за № 9091022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2015 року задоволено апеляційну скаргу Львівської міської ради, скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про встановлення факту та визнання права. Враховуючи той факт, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом оформлене/видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. 24.02.2015 року на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року, котре в подальшому було скасоване, зазначене свідоцтво, котрим оформлено ОСОБА_1 право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , - є недійсним. З огляду на недійсність свідоцтво про право на спадщину за законом, придбання ОСОБА_2 майна за відплатним договором у ОСОБА_1 , себто в особи, яка не мала права його відчужувати, недійсним є також договір купівлі-продажу квартири від 18.03.2015 року, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив спірну квартиру ОСОБА_2 . Таким чином, просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за законом від 24.02.2015 року, оформлене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. та зареєстроване в реєстрі за № 174, яким оформлено ОСОБА_1 право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнати спадщину на квартиру АДРЕСА_1 відумерлою, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 18.03.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л.І. та зареєстрований в реєстрі за № 9432 та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20099436 від 18.03.2015 року, витребувати від ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 . Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року відмовлено в задоволенні позову Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, з участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ЛКП «Центральне» про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння. Не погоджуючись з даним рішенням Львівська міська рада оскаржила таке в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин справи. Апеляційну скаргу обгрнутовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 27,20 кв.м та житловою площею 15, 10 кв.м. Вказує, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року за ОСОБА_1 визнано право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 24 лютого 2015 року оформлено свідоцтво про право на спадщину за законом на згадану квартиру. На підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 березня 2015 року ОСОБА_1 передав вказану квартиру у приватну власність ОСОБА_2 . Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2015 року задоволено апеляційну скаргу Львівської міської ради, скасовано рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про встановлення факту та визнання права. Тому свідоцтво про право на спадщину за законом оформлене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. 24 лютого 2015 року на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2015 року, яке було скасоване, є недійсним. А відтак, внаслідок придбання ОСОБА_2 майна за відплатним договором у ОСОБА_1 , себто в особи, яка не мала права його відчужувати, слід визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18.03.2015 року, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив спірну квартиру ОСОБА_2 . Спірні правочини є недійсними, оскільки вчинені всупереч вимогам закону. Такими порушені інтереси Львівської міської ради, що не враховано судом першої інстанції. Підстав для відмови у задоволенні позову у суду першої інстанції не було. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що є добросовісним набувачем спірної квартири, оскільки на час вчинення нотаріальних дій продавець у п. 8 Договору підтвердив про відсутність спору щодо предмету договору, відсутність заборони продажу, а також достовірність поданих документів про право власності на відчужувану квартиру. Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову всебічно дослідив обставини справи щодо укладення оспорюваного договору з огляду на критерії, які виключають можливість витребування майна. Відповідно до ст.ст. 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього. Вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння можуть бути заявлені лише власником майна, з володіння якого воно протиправно вибуло, однак такі вимоги заявлені Львівською міською радою, яка не є власником спірного майна ні у минулому, ні на даний час. Тому вимоги Львівської міської ради стосовно визнання недійсним договору купівлі-продажу є необґрунтованими, а також позивачем в частині витребування майна з чужого незаконного володіння обрано неналежний спосіб захисту. Просить відхилити апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року, і рішення залишити без змін. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2017 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Таким чином на даний час розглядається апеляційна скарга Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується. Сторони в судове засідання не з`явились. Позивач, відповідач ОСОБА_2 та треті особи засобами поштового зв`язку належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Відповідач ОСОБА_1 повідомлення про розгляд справи в поштовому відділенні не отримує. В Україні діє система публікації відомостей про час та місце розгляду справи в мережі Інтернет на сайті Судова влада і відповідач маючи усі можливості з отримання інформації про розгляд його справи, в судове засідання неодноразово не з`явився, причини своєї неявки суду не повідомив. Відповідач, як сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов`язана з розумним інтервалом часу сам цікавитися провадженням у його справі, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Позивач Львівська міська рада подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника міської ради у іншому судовому процесі. Дата і час розгляду даної справи апеляційним судом були погоджені з представником Львівської міської ради, тому колегія суддів не визнає причину неявки представника позивача до суду апеляційної інстанції поважною. Зважаючи на тривале перебування справи на розгляді в судах різних інстанцій, колегія суддів доходить висновку про те, що оскільки рішення про обов`язкову явку учасників справи для надання пояснень у справі не приймалось, за приписами ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи судом, можливим є розгляд даної справи у відсутності всіх учасників. Справа розглядається в порядку позовного провадження з повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив із того, що Львівська міська рада не обґрунтувала належним чином, в чому саме полягає порушення її прав та законних інтересів, для захисту яких вона звернулася до суду. Суди дійшли висновку про те, що твердження Львівської міської ради про недійсність свідоцтва про право на спадщину, невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства, за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки, відповідно до приписів статті 1 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій), особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Щодо вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та витребування квартири із володіння останнього, суд виходив з того, що Львівська міська рада (позивач) не є стороною оспорюваного договору, а тому позивач обрав неналежний спосіб захисту, та не довів наявність порушеного права вказаним договором. Право на витребування майна з чужого незаконного володіння має лише власник майна, а Львівська міська рада не є власником спірного нерухомого майна - приміщення квартири. Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала на праві власності квартира АДРЕСА_1 . Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено, та встановлено факт проживання його із ОСОБА_5 та визнано право на спадкування за законом після її смерті. На підставі вказаного рішення суду, ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право на спадщину за законом, а в подальшому за договором купівлі-продажу від 18 березня 2015 року відчужено квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Станом на час укладення договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 виступав власником зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 24 лютого 2015 року за №174, яке на час укладення договору було дійсним. Договір купівлі-продажу був укладений за ціною 448 430,00 грн. Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 березня 2015 року №35108039, станом на момент розгляду справи, квартира АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_2 . Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2015 року задоволено апеляційну скаргу Львівської міської ради - скасовано рішення Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2015 року та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту та визнання права. Вказане рішення набрало законної сили та є чинним. Отже, зміна власника спірної квартири відбулась на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване. Наведене свідчить про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім`я ОСОБА_1 , недійсним на підставі статті 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. А відтак рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги підлягає скасуванню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Згідно частин першої, другої статті 1277 ЦК України, разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Аналіз вказаної норми матеріального права, дає підстави дійти висновку про те, що лише у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, суд, за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, може визнати спадщину відумерлою. Як вбачається з матеріалів справи, юридичний факт, на підставі якого було набуто ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, а саме рішення Галицького районного суду міста Львова від 28 січня 2015 року, скасовано рішенням Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2015 року, яке є чинним. За таких обставин, слід дійти висновку про те, права Львівської міської ради щодо спірної квартири є порушеними і така вправі звертатись до суду з позовними вимогами про визнання спадщини відумерлою на підставі статті 1277 ЦК України, оскільки згідно рішення Апеляційного суду Львівської області від 19 червня 2015 року відсутній факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з померлою ОСОБА_5 . Відтак, ОСОБА_1 не є спадкоємцем спірної квартири за законом, що також встановлено вказаним рішенням. Відповідно до статті 278 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Встановивши відсутність спадкоємців ОСОБА_5 за заповітом і за законом та дотримання Львівською міською радою, вимоги щодо подання заяви про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини, суд першої інстанції не врахував, що права Львівської міської ради є порушеними та дійшов помилкового висновку про обрання невірного способу захисту, при цьому не вказавши у який спосіб Львівська міська рада могла захистити свій інтерес. А відтак, колегія суддів приходить до висновку про задоволення вимог позивача у цій частині, а саме визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору, предметом якого є спірне майно, колегія суддів виходить з такого. Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених у ч. 1 ст. 388 ЦК. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене в того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (ч.1 ст.388 ЦК). Виходячи із встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору та скасування за цим договором державної реєстрації не підлягають задоволенню, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту. Проте, це не виключає обґрунтованості та доведеності позовних вимог про визнання спадщини відумерлою, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірне майно та його витребування від добросовісного набувача та скасування реєстрації права власності на це майно. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин, оскільки висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ЛКП «Центральне» про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, та витребування майна з чужого незаконного володіння- задовольнити частково. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, оформлене 24 лютого 2015 року ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 , видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. та зареєстроване в реєстрі за № 174 та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19579272 від 24.02.2015 року. Визнати спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати житловою площею 15, 1 м.кв. та кухні, загальна площа квартири 27, 2 м.кв., комора в підвалі 6,2 м.кв. відумерлою, та передати таку територіальній громаді міста Львова відповідно до закону. Витребувати в користь Львівської міської ради квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 , набувача за договором купівлі-продажу квартири від 18 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л.І. і зареєстрованого в реєстрі за №

432. В задоволенні позовних вимог Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ЛКП «Центральне» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування держаної реєстрації за цим договором - відмовити. У відповідності до вимог абзацу 2 ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 06 березня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ЛКП «Центральне» про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину і договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію, та витребування майна з чужого незаконного володіння- задовольнити частково. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, оформлене 24 лютого 2015 року ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро Іриною В`ячеславівною та зареєстроване в реєстрі за № 174 та скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19579272 від 24.02.2015 року. Визнати спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати житловою площею 15, 1 м.кв. та кухні, загальна площа квартири 27, 2 м.кв., комора в підвалі 6,2 м.кв. відумерлою, та передати таку територіальній громаді міста Львова відповідно до закону. Витребувати в користь Львівської міської ради квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 , набувача за договором купівлі-продажу квартири від 18 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Ларисою Іванівною і зареєстрованого в реєстрі за №

432. В задоволенні позовних вимог Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Першої Львівської державної нотаріальної контори, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ЛКП «Центральне» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування держаної реєстрації за цим договором - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 06 березня 2020 року . Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Савуляк Р.В.