Постанова 4805 № 278/1837/14-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/1837/14-ц Головуючий у 1-й інст. Мокрецький В. І. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/1837/14-ц за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року, ухвалене під головуванням судді Мокрецького В.І. в м. Житомирі, в с т а н о в и в : У серпні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору №ZRZ0GK00003570 від 29.01.2007 отримав кредит у розмірі 48 805,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 28.01.2027. Вказує, що згідно умов договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. Зазначає, що відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 27 березня 2014 року виникла заборгованість в сумі 56 054,41 доларів США, яка складається з: 36 024,72 доларів США заборгованість за кредитом; 11 845,06 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом; 1806,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 6 378,63 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором. Враховуючи вищевикладене, просило стягнути з відповідача 56 054,41 доларів США заборгованості за кредитним договором №ZRZ0GK00003570 від 29.01.2007, що за курсом 10.67 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.03.2014 та складає 598100,55 грн. Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору в розмірі 56 054,41 доларів США, що складається з суми заборгованості за кредитом 36 024,72 долара США, з суми заборгованості по процентам за користування кредитом 11 845,06 доларів США, з суми заборгованості по комісії 1806 доларів США, з суми пені 6 378,63 доларів США та 3 654 грн на відшкодування судових витрат. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи, судових повісток не отримував, а тому був позбавлений можливості приймати участь у розгляді справи та скористатися правами, наданими йому відповідно до ст. 43 ЦПК України. Зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» було двічі пред`явлено позовні заяви до Житомирського районного суду Житомирської області про стягнення заборгованості за одним і тим же кредитним договором №ZRZ0GK00003570 від 29.01.2007, зокрема перша позовна заява від квітня 2014 року на підставі якої винесено заочне рішення №278/1837/14-ц та друга позовна заява від 29.05.2015 на підставі якої було винесено заочне рішення №278/1646/15-ц, обидва рішення набрали законної сили та перебувають одночасно на виконанні у державній виконавчій службі. Вказує, що обидві позовні заяви АТ КБ «ПриватБанк» було направлено на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором №ZRZ0GK00003570 від 29.01.2007. Вважає, що на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялися і які банком фактично не надавалися, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами. Зазначає, що наданий банком розрахунок є неналежним доказом у справі, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» вказує відсоткову ставку за простроченими відсотками у розмірі 35,04%, що не відповідає умовам кредитного договору та суттєво впливає на кінцеву суму заборгованості. Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що банком направлялася досудова вимога, що є обов`язковим у даній категорії справ. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт невиконання відповідачем зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Колегія апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 29 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ZRZ0GK00003570, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 48 805,00 доларів США на купівлю житла, а також у розмірі 5 805,00 доларів США на сплату страхових платежів, строком до 28.01.2027, а позичальник зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених договором та графіком платежів. Сторони погодили базову відсоткову ставку у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,2% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2% від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 даного договору; кінцевий термін погашення до 28 січня 2027 року. З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань 29 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №ZRZ0GK00003570, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник. Також, 29 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №ZRZ0GK00003570, за умовами якого останній передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 27 березня 2014 року ОСОБА_1 має заборгованість у загальному розмірі 56 054,41 доларів США, яка складається з: 36 024,72 доларів США заборгованість за кредитом; 11 845,06 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом; 1806,00 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 6 378,63 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором. На підставі виконавчого листа №278/1837/14, виданого 03 квітня 2015 року Житомирським районним судом Житомирської області з метою виконання рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року державним виконавцем Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції Нечипоренко О.В. відкрито виконавче провадження №47154094 про стягнення заборгованості за кредитним договором. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки Житомирського районного суду Житомирської області від 12.04.2021 справа №278/1837/14-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором знищена у зв`язку із закінченням строків зберігання. 22 квітня 2021 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 подано заяву про відновлення втраченого судового провадження. Крім того, 22 квітня 2021 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 також подано заяву про перегляд заочного рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29.09.2014 у справі №278/1837/14-ц. Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2021 року прийнято заяву ОСОБА_1 про відновлення втраченого судового провадження та відкрито провадження. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» надати суду копію позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №ZRZ0GK00003570 від 29.01.2007, за наслідками розгляду якої у справі №278/1837/14-ц суд ухвалив заочне рішення від 29 вересня 2014 року, а також розрахунок заборгованості станом на 27 березня 2014 року за кредитним договором №ZRZ0GK00003570 від 29.01.2007. Витребувано з архіву Житомирського районного суду Житомирської області матеріали справи №278/1837/14-ц (які збереглися), а також реєстри вихідної кореспонденції за період з 13 травня 2014 року по 31 жовтня 2014 року. 08 червня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог ухвали Житомирського районного суду Житомирської області від 23.04.2021 по справі №278/1837/14-ц надало: позовну заяву про звернення стягнення, позовну заяву про стягнення боргу від 12.08.2014 та розрахунок заборгованості станом на 27.03.2014. Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 15 червня 2021 року відновлено втрачене провадження у цивільній справі №278/1837/14-ц за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 13 липня 2021 року відмовлено в задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29.09.2014 по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 27 липня 2021 року представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу на заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року. Відповідно до частин першої, другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності. У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що: «з 16 жовтня 2011 року діє нова редакція статті 11, відповідно до якої надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» регулюються кредитні відносини між банком та споживачем щодо надання кредитних коштів на споживчі потреби, а з 16 жовтня 2011 року забороняється надання споживчого кредиту в іноземній валюті. Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо. Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари) так і нематеріальними (послуги). Споживчий кредит надається кредитором фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг, однак конкретні ознаки такого кредиту законодавцем не встановлено, за винятком надання споживчого кредиту в іноземній валюті з 16 жовтня 2011 року. А відтак, визначити правову природу кредитних правовідносин щодо наявності в них ознак споживчого кредиту повинен суд при розгляді спору, який випливає з зазначених правовідносин. При цьому законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). За положеннями пункту 10 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність. За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються. Отже, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів». Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Законом встановлено спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року (справа № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19). Суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частину десяту статті 11 Закону № 1023-ХІІ у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Наведене також узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.02.2021 у справі №523/8163/15-ц (провадження № 61-5716св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2021 у справі №2/2218/40/11 (провадження № 61-15053св20). Вирішуючи вказаний спір, апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що у підпункті 2.3.3. кредитного договору сторони передбачили право банку достроково повністю повернути кредит, сплатити проценти за фактичний період користування кредитом та інші платежі за цим договором у разі прострочення позичальником зобов`язання. Зобов`язання, передбачене цим підпунктом, повинно бути виконане позичальником протягом 30 календарних днів з дати отримання позичальником відповідної письмової вимоги від банку. Відтак, оскільки укладеним кредитним договором передбачений порядок зміни строку виконання основного зобов`язання, то обов`язковою умовою дострокового стягнення заборгованості за кредитом є збіг 30 календарних днів після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів. Як вбачається, з наданої на виконання вимог ухвали суду першої інстанції копії позовної заяви про стягнення заборгованості, відсутні додатки у вигляді досудової вимоги про дострокове стягнення заборгованості та докази її направлення ОСОБА_1 . Відтак, матеріали справи не містять доказів як направлення, так і отримання позичальником такої вимоги банку про стягнення заборгованості, що у свою чергу свідчить про те, що встановлена кредитним договором умова дострокового повернення кредиту не настала. Тобто у позичальника та поручителя не виникло зобов`язання дострокового виконання кредитного договору. Колегія суддів звертає увагу на те, що можливість звернення до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості без застосування можливості позасудового врегулювання спору є недопустимим у зв`язку з наступним. Згідно з розділом 7 укладеного кредитного договору від 29.01.2007 ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 48 805,00 дол. США на купівлю житла, а також у розмірі 5805,00 дол. США на сплату страхових платежів. За змістом розділу 7 кредитного договору від 29 січня 2007 року виконання позичальником зобов`язання за цим договором забезпечується, зокрема, іпотекою нерухомості - квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту». Враховуючи, що за встановлених у цій справі обставин реалізації права кредитора на стягнення заборгованості у судовому порядку має передувати реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, та підпункту 2.3.3. кредитного договору від 29 січня 2007 року, апеляційний суд приходить до висновку про передчасність позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». Відтак, доводи та вимоги апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є обґрунтованими. Апеляційна скарга підлягає задоволенню. Враховуючи, що невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи щодо задоволення позову, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову Банку. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачений судовий збір в розмірі 5481,00 грн. Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, а тому вказана сума підлягає стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 . Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5481,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 14 вересня 2021 року. Головуючий Судді